Рецензії

«я хотів би світити вам в життя вічно»

Рецензія Тетяни Іванчук на книгу Миколи Біденка «біденко і літери»

Нещодавно у видавництві імені Олени Теліги побачила світ шоста книга лауреата премії Василя Симоненка поета Миколи Біденка «біденко і літери».

Біденко залишається вірним своєму стилю, щоправда, книга, як на мій погляд, цікаво і щедро проілюстрована. Книга витримана в чорно-біло-сірих тонах і лише на титульній палітурці три початкових літери прізвища, імені та по батькові, як три червоні краплі крові.

Не знаю, як для кого, а для мене Біденко — першопроходець, відкривач, апостол слова і думки:

я хотів би світити вам в життя вічно
я сонце несу зніміть нарешті свої сліпі окуляри

Не така, як усі

Рецензія на книгу поезій Тетяни Череп «Берег любові», 2012 р.

Зовсім недавно завдяки щасливому випадку я познайомилася з поезією Тетяни Череп. І щиро зраділа! Бо така вона мені рідна, своя, по-жіночому мудра, знічено-цнотлива, елегійно-замріяна, розгублено-щаслива у своєму «Яблуневому коханні»! Це сотні, тисячі разів оспіване почуття, у Тетяни тепле, світле і кольорове, як літній дощ, як небо і веселка на ньому. Його стільки, що аж душа не вміщає:

«І ми з Тобою – всього лиш поети…»

Публікуємо відгук полячки Роксани Кжемінської на поетичну книжку Сергія і Тетяни Дзюб "Розмова чоловіка і жінки", яка вийшла в Польщі польською та українською мовами в останні дні 2013 року. Перекладачі й упорядники - науковці з Ягеллонського університету в Кракові, художниця - теж полячка. 

Tetiana Dziuba, Serhij Dziuba. Rozmowa mężczyzny i kobiety : wiersze wybrane / Przekład polski, wybór. Grupa «MARa»: Roksana Krzemińska, Marianna Chłopek-Labo, Anna Tylutka; ilustracje Jadwigi Kwiatkowskiej. Lublin: Wydawnictwo Polihymnia Sp. z o.o, 2013. 168 s.  

Тетяна і Сергій Дзюби. Розмова чоловіка і жінки : вибрані вірші / перекл. польською, упоряд. Група «MARa»: Роксана Кжемінська, Маріанна Хлопек-Лабо, Анна Тилютка; ілюстрації Ядвіґи Квятковської. – Люблін: Wydawnictwo Polihymnia Sp. z o.o, 2013. – 168 с.

Книжечка, яка може багато чому навчити

Відгук на книгу Еліни Заржицької «Три сходинки голодомору», Дніпропетровськ, «Пороги» - 2009.

З чого починається Україна? Особисто для мене – із слова – рідного, щирого, правдивого, художнього… Адже саме воно застерігає і підтримує, прогнозує майбутнє і час від часу повертає в минуле, змушуючи нас пам'ятати про те, чого не можна забути.Сила нашої нації, держави, народу у слові. В цьому переконалася вкотре, коли прочитала книгу дитячої письменниці Еліни Заржицької з Дніпропетровська «Три сходинки голодомору».

Ольга Рєпіна. Відгук на книгу Миколи Мартинюка «Під мурами твердині»

Все проходить, та не все забувається…
(Іван Бунін)

Скажу відверто, коли вирішила написати відгук на історичний роман для дітей та підлітків «Під мурами твердині» Миколи Мартинюка, в мої плани аж ніяк не входило висловлювати свої філософсько-психологічні міркування щодо дій влади та якостей особистості, у руках якої вона зосереджена. Вочевидь, що у контексті сьогоднішнього історичного моменту загострюється та актуалізується постулат, що влада є небезпечним інструментом, особливо, якщо вона перебуває в руках неосвічено запальної або злопам’ятної людини.

Перепрошую, але у грудні 2013 року історичні паралелі напрошуються самі собою…Особливо, коли поринаєш у світ неспішної історичної розповіді, в якій розглядається гідний приклад для наших сучасних політиків. Таким літературним прикладом слугує книга «Під мурами твердині» Миколи Мартинюка. Автор знайомить читача з історичними реаліями тринадцятого сторіччя: Волинсько-Галицьке князівство під керівництвом Данили Романовича.

Ні правил, ні заборон

у почуттях героїв письменника Олександра Апалькова
 

(рецензія на книгу « Колючі дерева», Канів – 2012) 

Ой, це кохання… Ну, не дає воно нам жити, чи навпаки – надихає на життя. У кожного різне, так як і в героїв книги „Колючі дерева” Олександра Апалькова. Любов – це співчуття, тяга статі (оповідання «Запах дині»), любов сліпа, безтілеса, не знає ні правил, ні заборон(«Моя любов»). А що таке почуття? В цьому ж таки оповіданні проста на перший погляд відповідь:

Воно - між моїми і її ногами.
Воно -  у просторі між нашими очима.
Воно – в ударах наших сердець.

«Вірші особливого літа»

Ольга Рєпіна. Рецензія на книгу Оксани Маковець «Вірші особливого літа»

 Те, що любить серце моє − уціліє.
Бо, де справжня любов,
Там нема умирання та слідів забуття.
«Вічне», Оксана Маковець

Прекрасне – серцем та душею відчувається,
Живе і повторяється. Не забувається.
«Поліфонія», Оксана Маковець

У кожної людини є особливі моменти життя, що запам’ятовуються назавжди. Такими є зустріч із коханням, часом, коли бачиш свого первістка, коли назавжди прощаєшся із рідним чи близьким, коли настає момент істинного сприйняття картини життя чи практично тілесного відчуття присутності музи у творчості…

Гадаю, всі зрозуміють, про що йдеться, адже з таких загальновідомих, на перший погляд, подій і складається багатоаспектність людського життя. Підтвердженням цієї життєвої парадигми – поліфонічності – є книга поетеси Оксани Маковець «Вірші особливого літа».

«Три сходинки голодомору»

Ольга Рєпіна. Рецензія на книгу Еліни Заржицької «Три сходинки голодомору»

Простіше запалити одну маленьку свічку,
Чим проклинати темінь
(Народне прислів’я)

Заборонено все, що не наказано
(Принцип тоталітарного режиму)

Свобода − це така вовняна ковдра:
  підтягнеш до шиї − оголиш ноги
(Апдайк)

Багато чула про Дніпропетровський театр «Верим», а ось вчора майже випадково потрапила на виставу «Голодна кров». Коли йшла, то мене попередили, про що спектакль. Я непогано знаю історію, багато читала про нашу країну і мандрувала містами й селами; розповіді про Голодомор чула, як кажуть, «з перших рук»: від старого сусіда, від свекра − кубанського козака, від родичів із Донеччини. Вважала, що здивувати або «пробити» на емоції в цій історичній правді мене мало що зможе. Як я помилилася! Вистава чудова, і робота кожного актора заслуговує на найвищий бал. Фінал... – і знахідка режисера − роздача глядачам у залі простого чорного хліба, який пахне дитинством, − і сльози ринули з очей мимоволі, потоком, зупинити неможливо... а шматок хліба застряг у горлі.

«Казкові світи Галини Малик – Країна сяк-таків»

Наталія Девʼятко

Галина Малик. Подорож Алі до країни сяк-таків: Вінниця, Теза, 2006. – 123 с.

Друга подорож дівчинки Алі у багато чому повторює сюжет першої книги. Тільки тепер вона мандрує на до казкової країни Недоладії, а до сусідньої країни, де мешкають сяк-таки. У цій подорожі в Алі є супутник – хлопчик Сашко, талановитий конструктор, який втратив свій талант.

Чаклун Недочеревичок дуже засмутився своєю поразкою у Недоладії і зненавидів сміливу дівчинку. Він вирішив помститися усьому людству і знайшов спосіб відбирати у людей їхні обдарування і здібності.

«Казкові світи Галини Малик – Країна Недоладія»

Наталія Девʼятко

Галина Малик. Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії: Вінниця, Теза, 2005. – 128 с.

Що потрібно, щоб потрапити у казку? І чи зрадієш ти такій казковій подорожі? Чи майже одразу захочеш повернутися додому до улюблених батьків і друзів?

Героїні Галини Малик для такої подорожі було достатньо не закінчити сто справ. І найприкріше, що остання справа – не вишитий рушничок, який мав стати подарунком для улюбленої бабусі. Ще невідомо, хто засмутився більше – дівчинка чи бабуся.

Й одразу, повертаючись до своєї кімнати, Аля зустрічає там некликаного гостя – маленького чоловічка, чаклуна Недочеревичка. Це один із негативних героїв, що є уособленням персоніфікованого зла, яке черпає силу з людських помилок, неправильних вчинків, думок і поведінки.

Таке звичайне життя… (принагідні міркування про роман Світлани Талан «Не вурдалаки»)

Людмила Скорина

Як формується первинне (до-читацьке) враження про книгу? У першу чергу – завдяки її «рекламним» складовим – обкладинці й заголовку. Вони містять певну закодовану інформацію, яка в ідеалі має працювати в унісон із текстом, як мінімум – перебувати в одному семантичному полі. У випадку із презентованим романом Світлани Талан можемо спостерігати певний рецептивний дисонанс. На обкладинці маємо родинне фото на тлі старої хати й кетяг калини. Це прогнозовано скеровує жанрові очікування читачів у напрямку родинної саги (що, у принципі, недалеко від істини). І раптом – заголовок «Не вурдалаки», який дезорієнтує, мимовільно переадресовуючи до містики, фантастики, тобто до зовсім іншої жанрової ніші. На перший погляд, він видається невдалим, недоречним.

«Мої любі зрадники». Рецензія на книгу Світлани Талан

«Чи варто було вмирати,
щоб рятувати вбитого?»

Бруно Ферреро «Двоє друзів»

Відома аксіома: якщо ти не прощаєш вад ближньому, то залишишся без рідних та друзів. Але, читаючи книгу Світлани Талан «Мої любі зрадники», тішиш себе надією, що казка все ж таки відбудеться і все закінчиться добре. Хоча інтуїція дорослого підказує, що у нашому житті рожеві окуляри – річ незручна та непрактична: дуже часто треба замінювати скло, яке не витримує пресингу жорсткої  дійсності.

Об'єднати вміст