Рецензії

«Почую раптом, як зітха Десна…»

Ніна_2

Володимир Сапон. «Мама Ніна із Ніневії». Лірика недавніх і минулих літ. — Чернігів: Десна-Поліграф, 2015.- 72 с.

Переді мною – чергова книжка поета Володимира Сапона під назвою «Мама Ніна із Ніневії». Невеличка за обсягом та багата за змістом. Переконаний, що будь-якого читача не залишать байдужими і поезії, написані в останні роки та взяті з попередніх збірок, і паліндроми – віршовані рядки, що однаково читаються зліва направо і справа наліво, а також переспіви поезії скальдів.

Як справжній шевченкознавець і невтомний літературний дослідник, Володимир Сапон і в цьому виданні не може не згадати творчість Кобзаря, історію придеснянського краю. Коли читаєш його поетичні рядки, то відразу ж думкою поринаєш у світ минувшини, пов’язаної із Сіверщиною, у світ мудрої поезії, яка обіймає теплом і добротою, водночас пронизуючи душу світлою щирістю. І згадуються тоді рядки:

«Калини передзвін»

11080547_10203029240050385_8093037830969717690_o У наш час місію добровільного служіння людям і людству свідомо бере на себе далеко не кожен. Надто важка вона і часто невдячна, чого не бояться лише ентузіасти з сильним, незалежним і неспокійним характером. Серед таких і поетеса Людмила Яцура, чиє творче слово звучить не тільки на рідній Дніпропетровщині, але вже і по всій Україні та за її межами, відображаючи великий обсяг актуальних життєвих колізій у тісному сплетінні з народними звичаями, традиціями, переконаннями. Одна з найсильніших сторін творчого доробку Людмили Яцури – соціальна зорієнтованість більшості поезій. Іншими словами, їх авторка активно відгукується на важливі події сьогодення, не боячись сказати про них, хоч часом і гірку, але правду і тільки правду.

Траєкторія творчості Світлани Костюк

(Костюк С. Траєкторія самоспалення: Щоденникові записи у віршах. – Чернівці: Букрек, 2015. – 142 с.)

Років із п’ять тому, коли я читав щойно видану збірку свого друга, колеги і тезкá Ігоря Павлюка “Стратосфера”, мені спало на думку не просто ознайомити з нею вітчизняного читача, а й запросити його, так би мовити, до спільного роздуму: а чим, власне, відрізняється справжній поет від просто людини, яка пише вірші? Одразу спали на думку рядки геніального символіста ХХ століття Павла Тичини:

На те я лірик, щоб запитувать,
не тільки холодно озватися,
не тільки лозунги почитувать,
а – дивуватись,
дивуватися! –

і виявилося, що саме в них і закодовано відповідь на це таке складне і водночас таке просте запитання.

Поліфонія нової весни

Тетяна Дзюба, Сергій Дзюба. Остання кочівля любові: вибрані поезії; казахською мовою переклав Ауезхан Кодар, російською – Володимир Ільїн;  передмова Ауезхана Кодара; художнє оформлення – казахський художник Бексеіт Тюлькієв, уйгурський графік Максут Тівамов. – Алмати (Казахстан): Золотий вік; Чернівці: Букрек, 2014. – 176 с. 

Згадалося із Шіллера: «Писати винятково для однієї нації – занадто вбогий ідеал». Не всі, мабуть, погодяться. Але, визнаймо, всі прагнуть вселенськості. Для цього одні, зрозумівши такий карб буквально, углибають у творчу двомовність, в подальшому «стрижучи вершки» та «тяп-ляпаючи» штампи. Інші ж уперто трудяться на ниві рідної літератури, чекаючи визнання та зацікавленості Всесвіту. А далі, за допомогою подивованих Космічних Попутників, приходять у той безмір гармонії, ніби повертаються, й живуть-поживають, звучать-виспівують, наче «там і були». Й творять Поліфонію Нової Весни…

Дві парасольки

Ольга Рєпіна

Рецензія на книгу «У страху великі очі»

Анна Ґагеруп, Клаус Ґагеруп. У страху велику очі: Повість / Пер. з норв. Г. Кирпи. − Тернопіль: Навчальна книга − Богдан, 2009. − 144 с.

Усім нам не завадило
б почати все спочатку −
бажано з дитячого садка.

Курт Воннегут

У кожного є хвилини, коли в житті присутній страх − страх покарання, смерті, тварин, висоти… Таких страхів у людей безліч. Вони називаються в психології фобіями.

Передмова Дмитра Дроздовського до книги Світлани Костюк «Траєкторія самоспалення»

12 березня 2015 року у видавництві «Букрек» побачила світ нова книжка поезій Світлани Костюк «Траєкторія самоспалення», написана у формі «щоденникових записів у віршах» протягом 2013 — початку 2015 років. Передмову до збірки написав Дмитро Дроздовський. Сама авторка вважає цю збірку поезій дещо «пророчою і навіть фатальною...»

Інтуїція серця

Чи щось незмінне є на цій землі?

Якби можна було якось виміряти чи зважити вміст думок і переживань людини, яка  творить, то,  напевно, це була б планета  завбільшки з Сонце. У кожного  сонця, тобто автора, свій градус кипіння: хтось вариться  у власному соку, не намагаючись вистрибнути з баняка, хтось, швидко нагріваючись, пригорає і втрачає свій неповторний смак, а хтось закипає повільно і  впевнено збільшується в об’ємі, при цьому  набуває тільки йому одному належний запах і колір. У самій  назві книги Василя Куйбіди «Простір перевтілень» передбачено саме оцей збільшений об’єм, який  автор осягає  своїм поетичним поглядом: «безсоння  очікуваного світанку», куди  «осінні дерева повертаються», а  «день прив’язаний до поля  за шворку втраченої тиші», бо  « далеко іще до полудня».

Євген Баран. «Сім слів. Сім струн. Сім сивочолих смутків…»

Леся Шмигельська. Всеобрій. Поезії. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2014. – 96 с.

Се вже 4 поетична книга поетеси із села Камінь на Рожнятівщині. Назви попередніх книг такі: „Поцілунок літа“, „Жінка з осені“, „Тепло незвіданих доріг“. Видані вони між 2010 і 2012 роками, здається так.

Мамині квіти під вікном, а мої — в книжках

Нещодавно вийшла в світ нова книга сучасної української письменниці Любові Гонтарук «Іскри жар-птиці 2». В книгу увійшли афоризми авторки, її філософські роздуми про сьогодення, любов, дружбу, красу і неповторність навколишнього світу.

Ще з античних часів афоризми, ці короткі та влучні вислови, ця концентрована в одному реченні філософія, були складовою частиною наукових трактатів та літературних творів. У 1500 році Еразм Роттердамський упорядкував та видав збірку давніх висловів «Agida», яка мала величезний вплив на становлення та подальший розвиток афористичної літератури нової доби в країнах Європи. Відтак упорядники почали збирати і перевидавати окремими збірками ці перли концентрованої мудрості, і афоризми стали самостійним жанром, який зажив своїм життям. З того часу багато видатних людей залишили нам у спадок свої крилаті вислови, якими зачитуються вже багато поколінь читачів. Блез Паскаль, Мішель де Монтень, Франсуа де Ларошфуко, чи наші Касіян Сакович, Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Іван Франко — цей перелік можна безкінечно продовжувати… Особливої популярності такі збірки афоризмів набули в ХІХ та ХХ століттях, мало не в кожній родині на книжкових полицях стояли книги зі словом «мудрість» чи «вислови великих» у назві. Часи змінюються, але читацький інтерес до цього жанру не згасає. Приємно, що і сучасні письменники не бояться пробувати себе в цьому жанрі.

Придбайте книгу - допоможіть бійцям АТО

Сергій Ухачевський. Карпатський капкан. — Львів: Кальварія, 2015. — ISBN: 9789666633470, 216 сторінок, тверда палітурка, ілюстрації.

Кошти від продажу передаються на допомогу бійцям АТО.

Це — розповідь про реальні події, що охоплює десять років (1941–1951) і п’ять країн, учасники якої — радянський герой-розвідник і воїни УПА; Йосип Сталін і Лаврентій Берія; фотокореспондент французької газети «Юманіте» і веселий білоруський партизан; 2-й Міністр Державної безпеки СРСР і Прем’єр-міністр Великобританії; чарівна агентка британської військової розвідки Бестія і безіменний Курвамать... Невдала спецоперація Кремля на території Галичини в повоєнні роки, яка збіглася у часі з кількома іншими подіями, не залежними від радянського уряду. А на «перетині інтересів» урядів кількох країн опиняється директор дитячого сиротинця для глухонімих — професійний розвідник, доля якого видається абсолютно неймовірною саме тому, що вона є справжньою — у головного персонажа роману є реальний прототип.

Євген Баран. «Ви колись чули, як дихає посмішка?»

«Склалося так випадково, що я мав опосередкований стосунок до публікації оповідань Іванки на сторінках «Золотої Пекторалі», потім разом із Володимиром Погорецьким давав рекомендацію у Спілку письменників, тепер ось прочитав її книгу. Те, що не відразу прочитав, теж є добре для мене, – принаймні враження свіжі й незатерті.»

«ВИ КОЛИСЬ ЧУЛИ, ЯК ДИХАЄ ПОСМІШКА?»

Іванка Стеф’юк. З гостем за руку.  – Тернопіль: Золота Пектораль, 2013. – 160 с.

Це перший пробний тираж цієї книги, яку я тримав у руках ще у вересні 2013 року на Львівському форумі. Минулого року появився додатковий тираж книги вже з назвою «За руку з гостем», вихідні дані, здається, ті самі, і сторінки також. Маю і те видання, але хтось взяв читати і, біда, ніяк не віддає книгу. Ще скажу, що це книга є першою якісною ластівкою видавничого проекту «Золота Пектораль».

«Окрадена земля» - відгук глядача

Михайло Блехман

Я народився в Україні, тож це моя Батьківщина, там я провів 46 років свого життя. Моє рідне місто – Харків, рідне село, де я жив у ранньому дитинстві, коли мені було від 1 до 5 років, - Козельщина Кременчуцького району на Полтавщині. Тому в мене дві рідні мови – російська, мамина й батькова, та українська, моєї няні Наді.

Об'єднати вміст