Рецензії

Ні правил, ні заборон

у почуттях героїв письменника Олександра Апалькова
 

(рецензія на книгу « Колючі дерева», Канів – 2012) 

Ой, це кохання… Ну, не дає воно нам жити, чи навпаки – надихає на життя. У кожного різне, так як і в героїв книги „Колючі дерева” Олександра Апалькова. Любов – це співчуття, тяга статі (оповідання «Запах дині»), любов сліпа, безтілеса, не знає ні правил, ні заборон(«Моя любов»). А що таке почуття? В цьому ж таки оповіданні проста на перший погляд відповідь:

Воно - між моїми і її ногами.
Воно -  у просторі між нашими очима.
Воно – в ударах наших сердець.

«Вірші особливого літа»

Ольга Рєпіна. Рецензія на книгу Оксани Маковець «Вірші особливого літа»

 Те, що любить серце моє − уціліє.
Бо, де справжня любов,
Там нема умирання та слідів забуття.
«Вічне», Оксана Маковець

Прекрасне – серцем та душею відчувається,
Живе і повторяється. Не забувається.
«Поліфонія», Оксана Маковець

У кожної людини є особливі моменти життя, що запам’ятовуються назавжди. Такими є зустріч із коханням, часом, коли бачиш свого первістка, коли назавжди прощаєшся із рідним чи близьким, коли настає момент істинного сприйняття картини життя чи практично тілесного відчуття присутності музи у творчості…

Гадаю, всі зрозуміють, про що йдеться, адже з таких загальновідомих, на перший погляд, подій і складається багатоаспектність людського життя. Підтвердженням цієї життєвої парадигми – поліфонічності – є книга поетеси Оксани Маковець «Вірші особливого літа».

«Три сходинки голодомору»

Ольга Рєпіна. Рецензія на книгу Еліни Заржицької «Три сходинки голодомору»

Простіше запалити одну маленьку свічку,
Чим проклинати темінь
(Народне прислів’я)

Заборонено все, що не наказано
(Принцип тоталітарного режиму)

Свобода − це така вовняна ковдра:
  підтягнеш до шиї − оголиш ноги
(Апдайк)

Багато чула про Дніпропетровський театр «Верим», а ось вчора майже випадково потрапила на виставу «Голодна кров». Коли йшла, то мене попередили, про що спектакль. Я непогано знаю історію, багато читала про нашу країну і мандрувала містами й селами; розповіді про Голодомор чула, як кажуть, «з перших рук»: від старого сусіда, від свекра − кубанського козака, від родичів із Донеччини. Вважала, що здивувати або «пробити» на емоції в цій історичній правді мене мало що зможе. Як я помилилася! Вистава чудова, і робота кожного актора заслуговує на найвищий бал. Фінал... – і знахідка режисера − роздача глядачам у залі простого чорного хліба, який пахне дитинством, − і сльози ринули з очей мимоволі, потоком, зупинити неможливо... а шматок хліба застряг у горлі.

«Казкові світи Галини Малик – Країна сяк-таків»

Наталія Девʼятко

Галина Малик. Подорож Алі до країни сяк-таків: Вінниця, Теза, 2006. – 123 с.

Друга подорож дівчинки Алі у багато чому повторює сюжет першої книги. Тільки тепер вона мандрує на до казкової країни Недоладії, а до сусідньої країни, де мешкають сяк-таки. У цій подорожі в Алі є супутник – хлопчик Сашко, талановитий конструктор, який втратив свій талант.

Чаклун Недочеревичок дуже засмутився своєю поразкою у Недоладії і зненавидів сміливу дівчинку. Він вирішив помститися усьому людству і знайшов спосіб відбирати у людей їхні обдарування і здібності.

«Казкові світи Галини Малик – Країна Недоладія»

Наталія Девʼятко

Галина Малик. Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії: Вінниця, Теза, 2005. – 128 с.

Що потрібно, щоб потрапити у казку? І чи зрадієш ти такій казковій подорожі? Чи майже одразу захочеш повернутися додому до улюблених батьків і друзів?

Героїні Галини Малик для такої подорожі було достатньо не закінчити сто справ. І найприкріше, що остання справа – не вишитий рушничок, який мав стати подарунком для улюбленої бабусі. Ще невідомо, хто засмутився більше – дівчинка чи бабуся.

Й одразу, повертаючись до своєї кімнати, Аля зустрічає там некликаного гостя – маленького чоловічка, чаклуна Недочеревичка. Це один із негативних героїв, що є уособленням персоніфікованого зла, яке черпає силу з людських помилок, неправильних вчинків, думок і поведінки.

Таке звичайне життя… (принагідні міркування про роман Світлани Талан «Не вурдалаки»)

Людмила Скорина

Як формується первинне (до-читацьке) враження про книгу? У першу чергу – завдяки її «рекламним» складовим – обкладинці й заголовку. Вони містять певну закодовану інформацію, яка в ідеалі має працювати в унісон із текстом, як мінімум – перебувати в одному семантичному полі. У випадку із презентованим романом Світлани Талан можемо спостерігати певний рецептивний дисонанс. На обкладинці маємо родинне фото на тлі старої хати й кетяг калини. Це прогнозовано скеровує жанрові очікування читачів у напрямку родинної саги (що, у принципі, недалеко від істини). І раптом – заголовок «Не вурдалаки», який дезорієнтує, мимовільно переадресовуючи до містики, фантастики, тобто до зовсім іншої жанрової ніші. На перший погляд, він видається невдалим, недоречним.

«Мої любі зрадники». Рецензія на книгу Світлани Талан

«Чи варто було вмирати,
щоб рятувати вбитого?»

Бруно Ферреро «Двоє друзів»

Відома аксіома: якщо ти не прощаєш вад ближньому, то залишишся без рідних та друзів. Але, читаючи книгу Світлани Талан «Мої любі зрадники», тішиш себе надією, що казка все ж таки відбудеться і все закінчиться добре. Хоча інтуїція дорослого підказує, що у нашому житті рожеві окуляри – річ незручна та непрактична: дуже часто треба замінювати скло, яке не витримує пресингу жорсткої  дійсності.

«Дива, що творяться людиною»

У видавництві «Шамрай» вийшла казка письменниці Віри Марущак «Джмелик-мандрівник». Це вже друге видання, присвячене дітям. Перша збірка казок носить назву «Пригоди Нюмочки».

Ця подія - велике свято для юних читачів, тому що книгу видала наша землячка. Автор виступає у такому рідкісному жанрі, як казка. Вона не проста, не народна, не імітація, а справжня літературна казка Той жанр, в якому виступали знамениті письменники минулого і сучасного: наприклад,  Ханс Крістіан Андерсен, Всеволод Нестайко, Микола Вінграновський та інші.

«Серце Імперії – холодний вогонь»

Девʼятко Наталія. Скарби Примарних островів. Книга 1. Карта і компас: Роман. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 304 с.

Починаючи читати книгу «Карта і компас», першу частину трилогії «Скарби Примарних островів», одразу важко зрозуміти, куди насправді потрапив, – настільки барвистий і яскравий піратський світ. З перших сторінок у книзі відбувається так багато подій, що ледь встигаєш за ними слідкувати і не відволікатися на власні думки і враження, бо здається, що за той час щось у тому світі встигне статися без тебе.

Еліна Заржицька: «Молода муза» та вітер часу

У Дніпропетровській обласній дитячій бібліотеці відбулася презентація збірки «Небесна сюїта», в якій зібрано твори молодих поетів та прозаїків – фіналістів і переможців конкурсу «Молода Муза 2012».

За традицією, кожен збірник має власне ім’я. Не став виключенням і цей. Багатозначне – «Небесна сюіта» – книга отримала не тільки завдяки елегантно-примхливим картинам дніпропетровського художника Олександра Миронова, котрі прикрашають обкладинки, але й натякає на рівень майстерності авторів.

Спробую хоча б поверхньо ознайомити майбутніх читачів із тими особистостями, чиї твори увійшли до збірника.

Альманах «Скіфія». Варто почитати

Інформацію про альманах «Скіфія», який випускає канівське видавництво «Склянка Часу*Zeitglas» (редактор і видавець Олександр Апальков), знайшла в інтернеті.  Через деякий час отримала і свіжий номер видання, перші враження від зовнішнього оздоблення якого були приємними: стильно, оригінально, привабливо. 

У наш час ніби-то і вистачає різних періодичних видань літературного спрямування. А от спробуй  десь надрукуватися, і зрозумієш, що далеко не все так просто...  Тому і дивним було побачити, що «Скіфія» без зайвих турбот надає платформу для реалізації своїх творчих надбань на рівних умовах, як маститим письменникам, так і тим, які щойно взялися за перо.

Об'єднати вміст