Рецензії

Збирач метафор, зодчий, чарівник

Василь Слапчук

Михайло Блехман. Час збирати метафори : Оповідання українською мовою. – Канада, Монреаль: Порт-Фоліо; Київ: Міжнародна літературно-мистецька Академія України, ГО «Чернігівський інтелектуальний центр» (українсько-канадський літературний проект), 2017. – 130 с.

Великий розумник і великий вигадник Умберто Еко у «Нотатках на берегах “Імені троянди”» зауважив, що для розказування перш за все необхідно створити певний світ, якомога краще облаштувавши його і осмисливши в деталях. Наприклад, взявши річку з двома берегами і на лівому березі посадивши рибалку з паскудним характером і кількома судимостями, вже можна розпочинати писати.

Кіт на його голову

Днями Андрій Гарасим за гостросюжетний роман «Борги нашого життя» з філософським підтекстом став лауреатом премії Київської організації Національної спілки письменників України Літературні підсумки 2016 року «Глиняний кіт».

На книжковому ярмарку в «Українському домі», – слава Богу, не в мікрофон – біля ятки видавництва «Нора-друк» хтось озвучив моє прізвище. Від несподіванки навіть забула своє традиційно прикріплене по батькові – «Пантелеймонівна» – і стрілася з широкою усмішкою і дзеркальною маківкою Андрія Гарасима. В очікуванні початку власної автограф-сесії він саме ввімкнув телепатичні важелі, і мої ноги довели мене до подарунка. Андрій кілька місяців обіцяв підписати свою книжку. Коли він нарешті зробив ярмарковий почин за свій кошт для «Нори друк», – бо ж за все треба платити – це письменник (уроджений галичанин) знав, як дехто «Отченаш», – то сором’язливо вручив мені книжку.

Романи Миколи Хомича про історичний конфлікт між Україною і Росією

На Житомирському книжковому форумі відбулася презентація романів Миколи Хомича «Територія брехні» та «Загадка гробниці», що стали актуальними творами, які пояснюють історичні витоки військового конфлікту між Україною і Росією на Донбасі.

Роман-дилогія Миколи Хомича «Територія брехні» та «Загадка гробниці» об’єднаний одними героями, нашими сучасниками, які роблять історичне розслідування, що сягає часів Київської Русі. Критики більше уваги звернули на роман «Територія брехні», оскільки він з’явився в книгарнях раніше. Між тим, був обійдений увагою значніший твір Миколи Хомича «Загадка гробниці», в якому сконцентровано відповіді на ключові питання задавненого історичного конфлікту між Україною і Росією. Якщо «Територія брехні» став прелюдією дилогії, в якій читач знайомиться з молодими київськими друзями та їхнім норвезьким приятелем Олафом Йохансоном, втягнутими в історичне розслідування загадок часів Ярослава Мудрого, то роман «Загадка гробниці» – це історичний аналіз історичних конфліктів між Україною і Росією, що охоплюють і часи Київської Русі, і часи УНР, і радянський період, і нинішню війну на Донбасі.

Як Гребінка розбійника ловив

Я знаю багатьох письменників, які талановито й цікаво написали книжки про свою малу батьківщину – рідне село. От, здавалось би, знаний публіцист  і видавець Микола Максимець уже десятки років мешкає на Буковині, але не забув про своє Придесення; створив чудовий роман, який хочеться читати й перечитувати, скільки там тепла, любові, щирості, душевності й людяності!

Такі ж добрі слова можна сказати про ґрунтовний історико-краєзнавчий нарис «Крутоярівка і крутоярівці» українського письменника, журналіста та краєзнавця Віталія Миколайовича Леуса – чудова книга нещодавно вийшла в Чернігові, у видавництві «Десна-Поліграф».

Океан образів

%d0%be%d0%b1%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4%d0%b8%d0%bd%d0%ba%d0%b0Михайло Блехман. Час збирати метафори : Оповідання українською мовою. – Канада, Монреаль: Порт-Фоліо; Київ: Міжнародна літературно-мистецька Академія України, ГО «Чернігівський інтелектуальний центр» (українсько-канадський літературний проект), 2017.

У Канаді щойно побачила світ збірка оповідань відомого українського письменника, головного редактора популярного альманаху «Порт-Фоліо» Михайла Блехмана «Час збирати метафори». Книга має ошатний вигляд, тож варто відзначити роботу редактора Марії Гончаренко та художника Олексія Кузнєцова. Пропонуємо вашій увазі відгук української письменниці Анни Багряної про творчість Михайла Блехмана.

«Про оповідання не можна з певністю сказати, про що воно. Інакше це не оповідання. Не краще й не гірше - просто не оповідання, як би воно не намагалося ним прикинутися. Лише замкова щілина, до якої підходить будь-який ключ».

Невипадково саме цією цитатою з оповідання Михайла Блехмана «Стукіт» я розпочинаю свою передмову. Адже усім нам – і авторам, і читачам – нерідко доводиться чути доволі банальне: «А про що ця книга?». Запитання, на яке зазвичай важко відповісти кількома словами.

Дух епохи, що хвилює і бентежить

book_obl-%d0%ba%d0%be%d0%bf%d0%b8%d1%8fЩоденникова проза Володимира Сапона, власне, як і вся творчість, то дар органічний, не підретушований. Його невеличкі новели читаються легко і невимушено. Тут живе народне слово майстра, а не завчений штамп. І сьогодні письменник, як творча особистість, відомий не лише на рідній Чернігівщині (народився в селі Рудка поблизу обласного центру), а й далеко за її межами. Бо його твори приваблюють себе насамперед технікою віртуозного володіння словом, оригінальними сюжетами, а ще в них відчуваєш щедрість доброти, яка дарує людям радість.

Яскравим свідченням цього є нова книжка Володимира Сапона «Чубарейко небо оре» (Чернігів: Десна Поліграф. 2016. – 224 с.) У щоденниковій прозі читач порине у ностальгійні часи дитинства та юності письменника чи раптово потрапить у сучасний комп’ютерний світ, де, на жаль, красному письменству, до якого часто звертається автор, усе менше і менше залишається місця під сонцем.

Відгук Лесі Мудрак на книгу Антоніни Спірідончевої «Афродита. Жіноча еротична поезія. Античні міфи у сучасній обробці»

Антоніна Спірідончева. Афродита. Жіноча еротична поезія. Античні міфи у сучасній обробці. К. : Самміт-книга, 2016 рік. - 144

Чомусь так завжди складалося, що гучна, пікантна тема еротики,-

перебувала переважно на периферії письменства. Майже ніколи еротична поезія, приречена долати ламані лінії еволюції літератури, сповнена інтенціями поетичного оновлення, не могла піднятися до центру літературного життя, тому їй не загрожував автоматизм прийомів і форм.

У сучасному літературному процесі теж, як не дивно, складно «достукатися» до читача-слухача подібною тематикою. Ти, або опиняєшся на самоті із власним еросвітом, або- ти ввесь час потерпаєш від агресії чи  неприйняття…

Про несподіванки від книги Еліни Заржицької "Легенди про козаків"

legendu_pro_kozakov_ukr234Наталя Федько,
м. Вінниця
 

 Еліна Заржицька. Легенди про козаків. – Харків: Юнісофт, 2016. – 64 с.:(Серія «Читаю сам», 3 рівень, 9+)

Справіку в українців казка була способом пізнання світу. А ще – «інструментом», який допомагає людині примиритися зі світом. Можна стверджувати, що жанр казки ніколи себе не вичерпає. Просто він обростатиме новими – інколи несподівано-авантюрними – варіантами.

Беручи до рук нову книгу Еліни Заржицької «Легенди про козаків», я відчуваю, що несподіванок буде немало. Щоб оповідання були цікаві маленьким читачам і водночас – відображали автентику української минувшини, автор повинен не тільки знати історію, любити її, а і… бути трохи авантюристом! «Легенди про козаків» – це приклад авантюрного і мрійливо-казкового начал. Така книжка налаштує дітей від 9 років на пізнання  світу, історії своєї країни, а там і підштовхне до краєзнавчих досліджень.

Від імені читачів

image001Глибоко змістовна й об’ємна книжка Богдана Дячишина  «Пережите-перечитане» (К.: Ярославів Вал. – 2016. – 264 с.) привертає увагу чіткою спрямованістюв русло пам’яті, віри й любові, без яких не може обійтися справжня Людина. Інженер і науковець, відомий технічний спеціаліст, автор ніби несподіванодля нас вийшов на широкі терени філософії (в кращому розумінні цього слова), історії, літератури, соціології (перелік можна продовжити). До того ж дивиться на світ наче з іншого боку, де відсутня зашореність гуманітарними штампами. Достеменно знаючи Біблію, Дячишин усе ж вважає за необхідне досліджувати її та шукати в ній того, чого, на жаль, не знаходять неуважні читачі. Автор вірить у Бога як у Творця світу,Всесвіту й усього сущого навколо нас. І якраз оця непохитна віра спонукує його висвітлювати усе те, що викликає різнотлумачення або й сумніви. Бо ж Господь дав людині розум, аби вона чітко розрізняла добро і зло (хоча вони й перебувають не раз у дивному сплетінні) і шукала єдино вірну дорогу.

Скарби, які ми виборюємо...

20170123_100540Ольга Рєпіна,
м. Дніпро

Рецензія на книгу Наталки Бабіної «РИБГОРОД»

Бабіна Наталка. Рибгород [Текст]: роман / Наталка Бабіна; пер. з білорус Божени Антоняк. – Львів: Урбіно, 2013. – 272 с.

«Тепер я знаю, як буває…»

(Наталка Бабіна)

 

Чи є завузькими рамки сучасної прози, особливо, якщо ми говоримо про «жіночий роман»? Зізнаюся, це непросте і навіть, я б сказала, провокаційне питання прийшло мені в голову після того, як я неодноразово занурилась у тему: обговорювала поняття «жіночої літератури» з однією відомою дитячою письменницею й здригнулась від образи, коли іншу знайому, – мою улюблену одеську письменницю, назвали авторкою з суто жіночою прозою.

Зерниночки життєвих жнив

%d0%be%d0%b1%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4%d0%b8%d0%bd%d0%ba%d0%b0Володимир Сапон. Чубарейко небо оре: Щоденникова проза. – Чернігів: Десна Поліграф. 2016. – 224 с.

Ця книга стала своєрідним передсвятковим подарунком для мене, бо «Укрпошта» доставила її до мого дому останнього грудневого дня. І сталося так, що, незважаючи на передноворічні клопоти, взявся перечитувати її. Дивність? Ніскілечки! Вже давно виробив у собі звичку почати знайомство з новим виданням відразу після його отримання. Як письменника і читальника просто розбирає цікавість і дуже хочеться знати те, що хвилює інших літераторів. Тож на таку участь очікувала і бандероль з далекого Чернігова від людини, з якою давно підтримую дружні контакти. Не приховуватиму у даному випадкові і того, що у моєму тяжінні до передноворічної книгоманії був й особистісний момент. Люблю щоденникову прозу Володимира Сапона, бо вона наповнює душу світлом незнищенним.

Теплі історії Володимира Сапона

%d0%be%d0%b1%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4%d0%b8%d0%bd%d0%ba%d0%b0За своє життя я перечитав немало цікавої щоденникової прози. Свого часу найбільшим відкриттям стали щоденники Тараса Шевченка, Олександра Довженка, Пилипа Орлика, Леонардо да Вінчі, Едмона де Гонкура, Марини Цвєтаєвої, Михайла Пришвіна, Івана Буніна, Андрія Тарковського, Костя Москальця… Із задоволенням читаю щороку такі проникливі, непересічні щоденники колеги з Тернополя – Петра Сороки. Це – вже чудова традиція! Та й у вражаючих романах Шевченківського лауреата Василя Слапчука – немало автобіографічного, пережитого автором.

І ось тепер – такий цілющий бальзам на зболене серце: тримаю в руках ошатний, теплий, із любов’ю виданий томик денників Володимира Сапона «Чубарейко небо оре» (видавництво «Десна Поліграф», 224 с.), і щиро радію, адже є де порозкошувати очима, бо це – справжнє, високе письмо, яке гріє душу.

Об'єднати вміст