Про Майдан...

Довелося нам вчора…
…потрапити на Майдан.

Цього разу я не стану висловлювати свою думку стосовно того, що там відбувається. Просто розкажу те, що бачили очі.

Каталися на велосипедах знайомим маршрутом. Вирішили завернути на Майдан. Перше, що кинулося в очі, перше, що відрізняє Майдан нинішній від того, який ми бачили два місяці тому – сувеніри. Вся площа затикана різного калібру торгівельними точками, що блищать жовтоблакитними кольорами.

- Купуйте обкладинки на пачпорт! Стильні! Патріотичні! – верещить хлопчик.
- І дуже доречні, - кажу я йому, проходячи повз.
- І місце для торгівлі що треба, - додає дружина, яка йде позаду.
Хлопчик тимчасово затикається.

Треба відзначити, що тих, хто «контролює владу», поменшало. Значно. Ось декілька дідусів за нардами. І ще он. Біля них подекуди збирається невеличкі групи з тих, хто хоче подискутувати. Діди на них не звертають уваги.

Ось трійця молодиків у капцях, майках та камуфльованих шортах. Йдуть по Хрещатику. Три богатиря. У Добрині Нікітіча на шиї смачний здоровенський засос.
А от скриньки для збору пожертв на ті чи на ті потреби. Дивує напис на однієї з них. Дослівно не пам’ятаю, але щось на зразок «вони тут стояли, тепер компенсуйте якось грішми, чишо». Є скрині «На допомогу в зону АТО». Всі вони прозорі і хто завгодно може впевнитися в тому, як тепер люди довіряють подібним зборам на Майдані: грошей в скринях гривня - дві.

А от і сцена. Зараз на неї та біля неї сконцентровано найбільш подій, що відбуваються на Майдані.

І події ті якісь трохи дивні.

На сцені гупає якась маячня «я тібя люблю ті нє любіш міняаааа…». Виявляється то відбувається саундчєк гуртів, які нарешті знайшли собі сцену для виступу, що більша за площу кімнати їх репетиційної бази. Музикантів ані трохи не бентежать фотографіі загиблих, що розташовані перед самою сценою. З квітами. З свічками. Гурти змінюють один одного, але таке враження, що співають вони одну якусь пісню. Одним голосом. Під одне музичне супроводження. Навіть обличчя виконавців не змінюються.
Такий собі виступ на цвинтарі.

Біля будки звукорежисера щось відбувається. Якісь дідусь у козацькому костюмі лається. Чую «йде війна, а ви тут…» Я з ним згоден, тому йду ближче. У буді напхато людей десять. Всі мабуть вони звукачі. Звертаюсь до одного патлатого:
- Шановний, а з приводу чого концерт? Що святкуєте?
- Єто..
- ЦЕ! – виправляю я його.
- Не празник…
- СВЯТО!
- Єто…
- ЦЕ!
- Канцєрт в паддєржку…
- НА ПІДТРИМКУ!
- Так, на підтримку арміі, що зараз в зоні АТО.
- А яким саме чином ця маячня тут підтримає наших солдат?
- Ну… отак от.

Під сценою сидять на асфальті два контролера влади. В шортах і майках. Пьяні в жуйку просто. Незабаром кудись зникають.

Інші глядачі як ми: йшли повз, зупинилися подивитись та послухати що відбувається. Відбувається одне і те саме: «я тібя люблю ті нє любіш міняаааа…»
Дуже спекотно. Багато людей знімає фото, але я, діставши з рюкзака камеру, не відзняв нічого, бо нема що. Взагалі немає.

Подекуди в очікуванні концерта з’являються малолітні фанатки. Отут було на що подивитись і поплакати.

А от ще один контролер Порошенка. Худорляве, середнього росту, років 30. Камуфляж, утиканий якимось саморобними шевронами, висить на ньому наче на лижній палиці. Вусики. Борідка. Одним словом картина «художнік в арміі». Підбіг до сцени і кричить, що в нього від цього галасу вже вуха болять, хай всі затикаються, бо ходожнік вас тут всіх зараз зарєжєт, а сцену спалить. На нього уваги звертають не більше за ту муху, що поряд кружляє. Біжить до буди звукачів. Там його виступ має такий саме ефект. Зникає. Мабуть пішов за підмогою.

Гурти, що почєкалісь, з шумним галасом фоткаються на фоні Майдана. 
Вже початок восьмої години. Наче вже повинен був йти концерт.
Людей під сценою з півсотні, більшість ті, що йшли повз. Мабуть це ті, на яких розрахований збір коштів на підтримку армії.

Ми йдемо звідти з вантажем сумних думок про тих виконавців, які заради сумнівного, дуже-дуже сумнівного піару, лізуть на ту сцену зараз, під час чуми. Нам соромно.
- Який піар, ви що, все це заради збору коштів для армії!!!

Дорогі мої, я от що вам скажу: візок харчів, що ми з дружиною позавчора відвантажили волонтерам для солдат, буде трохи цінніший за всі ті так не доречні зараз і не знамо для кого і чого ваші «я тібя люблю ті нє любіш міняаааа…»

Ми йдемо. Ми побачили, що Майдан лишився тим самим нікому не зрозумілим шапіто. Так, трохи чистіше. Так, поменшало нетверезих і взагалі контролерів.
Але ми йдемо звідти ще на пару місяців.

Дмитро Власов