Жінка-УКРАЇНКА

Ірина Даниленко. Біблійні жанри і концепти в поезії Тараса Шевченка.– К.: ВД «Києво-Могилянська академія», 2017. – 144 с.

Авторка аналізує молитовний триптих Тараса Шевченка «Молитва», «Царів, кровавих шинкарів», «Злоначинающих спини»; вірші «Тим неситим очам», «Світе ясний! Світе тихий!», а також цикл «Давидові псалми», «Подражаніє 11 псалму», «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19», «Осія. Глава XIV. Подражаніє», поему-цикл «Царі».

З окремими статтями, що стали підрозділами цієї книги, знайомилася і раніше. Але в монографічній цілості концепти долі, волі, правди та слави, а також жанри молитви і псалма постають опукліше і повніше.

Цікаво і досить переконливо розмежовано переспів (як ближчий до вихідного тексту, його форми, синтаксису та лексики) та наслідування-«подражанія» (твори за мотивами тексту-джерела зі збереженням жанрової моделі) – С. 62. Але, виглядає так, що авторка використовує термін парафраз як синонім переспіву. Ці поняття досить близькі, але для перефразу, за Олександром Квятковським,  характерний сатиричний зміст (Поэтический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1966. – 376 с. – С. 209).

Є моменти, на яких хочеться спинитися детальніше:

Богдан Дячишин. Крихти живого часу Андрія Содомори: есеї – К.: Ярославів Вал, 2017. – 104 с.

Вцілілій миті тій нема ціни,
Бо час одлуння втрати:
він – це ми (Андрій Содомора)

Крихти живого часу – дуже містка назва. Коли зважити на епіграф до книги (взятий за мотто відгуку) – людина тотожна часові, бо є міцно вкорінена у власний життєвий час. І хоч людина завжди перебуває в просторових координатах, нині вона значно менше вкорінена у простір, ніж у минулому чи позаминулому столітті. Людина тепер – homo viator, людина мандруюча. Вона має поживу для очей і розуму, але потребує також поживи для серця. Потребує у вирі мандрів не стати поверховим глядачем, але зберегти враження, які протривають у часі, а, якщо вийде, то перетривають час. Щоб мандрівка була прощею – до минулого, до інших – а, отже, і до себе.

Діалог зі сторінками книги: Богдан Дячишин. Пережите-перечитане –  К.: «Ярославів Вал», 2016. – 264 с.

«Значення безмежно малого безмежно велике» (Луї Пастер).

Кажуть – прийняття визволяє. Ні. Визволяє лише прийняття істини. Якщо я приймаю чиєсь нашіптування, що я «невдаха» – це мене лише поневолить і зневолить.

Кажуть – прийняття визволяє. Одначе, якщо констатую розумом, що чогось не здатна змінити – це не означає справжнього прийняття. Болить серце і бунтує проти безсилля. Проти відчуття безпорадності та самотності. Лише коли вірю, що Бог піклується про мене, не чуюся одиноко і по-справжньому приймаю будь-яку непросту ситуацію.