Рецензії

«Бути удвох – це щастя»

Тетяна Череп-Пероганич. Осінь дорослої жінки : Поезія. П’єси. Твори у перекладі іншими мовами. – К. «Український письменник». 2016. – 112 с.

З великою естетичною насолодою прочитав нову поетичну книгу Тетяни Череп-Пероганич «Осінь дорослої жінки» і виніс із її змісту багато приємних вражень. Бо збірка, наче пишний букет троянд різнокольорових – є тут і римовані вірші, і верлібри, і переклади і навіть п’єси. І кожен з розділів цієї книги по­-своєму привабливий і цікавий у поетично-сюжетному розкритті. Несе певне образно-смислове навантаження і голосом «дорослої жінки» ніби зупиняє читача, привертаючи його увагу на межі болю чи глибокого голосу душі, де він стає віч-на-віч з одкровенням авторки.

Зокрема, перший розділ з претензійною назвою «Щастя до чаю» – це ніби лірична сповідь авторки про любов і зраду, радість і сум, щастя і нещастя, через які, наче через певні етапи життєвого випробування, пройшла вона і не впала, не зігнулась, а набиралась сил і йшла далі. Бо вона сильною була: «Я з тих, про кого кажуть – сильна жінка,//Таку не просто взяти й спопелити» («Сильна жінка»). «Чи й справді вона сильна? – думає собі читач. – Чи засліплена любов’ю?» Мабуть, ні. Бо у вірші «Очі» вона пише: «Мені чужого на треба… //Сама переводжу погляд //У бік свого чоловіка». І в цьому ракурсі хочеться говорити  майже про кожний вірш, що вміщений в цьому розділі. Бо часто, відриваючись від «невезінь і печалей гірких», вона набирається ще більше позитиву і свіжих сил, щоб іти далі, утверджуючи себе на царині життя і любові. І образ осені тут ніби якась заставка, ніби тло для контрастнішого вираження зрілості почуттів і думки та пережитих важких ситуацій, що стали наслідком чоловічої зради. Тому і вся правда про кохання оголена як і почуття ліричної героїні книги. І тим самим оголено рани, які болять ще й досі:  «Візьми мене тут. //Хай хвилі відчують, //Які ми щасливі!» («Щасливі»), «Було не просто одинокій //В часи спокуси без гроша», «Я роздягаюся, мов осінь, //Як лист – скидаю всі невдачі», «Стою оголено-відверта. //Чекаю – прийдеш, обігрієш» («Я роздягаюся…».

Талановита відвертість Тетяни Череп-Пероганич

Відгук на книгу "Осінь дорослої жінки" : поезія, п'єси, твори в перекладі іншими мовами / Тетяна Череп-Пероганич. — Київ : Український письменник, 2016. — 112 сторінок, ISBN 978-966-579-499-8

Нова книга «Осінь дорослої жінки» поетеси Тетяни Череп-Пероганич, відомої, талановитої землячки, котра народилася на Придесенні,  дає змогу кожному читачеві через яскраву поезію побачити й зрозуміти дорослішання жінки, як у творчості, так і в житті. Особливо це легко вдасться тим, хто вже знайомий з проникливими творами пані Тетяни, надрукованими в попередні роки. Це – інші вірші, інше світосприйняття… Сміливо-відверта, вона більше не оплакує втрачене кохання, натомість називає себе сильною жінкою, яку «не просто взять і спопелити».

Героїня поезій у першому з чотирьох розділів книги «Щастя до чаю» сама обирає, сама приймає рішення, сама дає оцінку своїм вчинкам та діям:

«Сто разів від тебе відмовлюсь,
Сто разів не прийду до тебе».

Або:

«Заблукаю у мріях.
Я собі це дозволити можу».

Веселі "Потягуськи" - в Канаді!

Сергій Дзюба, Ірина Кулаковська. Потягуськи : Роман-серіал для дітей. – Канада, Торонто: Видавництво «Litsvet», журнал «Новий Світ», 2016. – (Серія «Лауреати Міжнародної літературної премії імені Ернеста Хемінгуея»). 

Дитяча книжкова полиця, здається, завжди недостатня. І чекає чогось нового. Цікавого й оригінального! І якщо оце, щось нове, своїм легким, дотепним та захоплюючим сюжетом, манливими ілюстраціями, вдалою композицією видання захопить маленьких читачів з першого погляду, першої зустрічі, то праця письменника потрапила в десятку щирих дитячих сердець і досягла своєї відповідальної місії. До полички таких захоплюючих нових видань для дітей хочеться долучити оригінальний дотепний роман у легких новелах «Потягуськи». Він сприймається як веселий серіал для дітей.

Цей роман знаного українського поета, прозаїка, громадського діяча Сергія Дзюби, створений у співавторстві з цікавою письменницею Іриною Кулаковською, нещодавно ошатно видрукували в авторському перекладі у Канаді, в серії «Лауреати Міжнародної літературної премії імені Ернеста Хемінгуея». Цю заслугу і, як результат, вдячність захоплених читвом діток та їхніх батьків узяли на себе відоме видавництво «Litsvet», популярний журнал «Новий Світ», зокрема, головний редактор цього часопису Олена Жукова та заступник головного редактора Михайло Співак. Вони – письменники, а пан Михайло ще й редагує цікаву місцеву газету.

«Прощена неділя» – жіночий погляд на війну

Обкладинка (1)Щойно в чернігівському видавництві «Десна Поліграф» вийшла 15-та книга прилуцької письменниці Лілії Бондаревич-Черненко «Прощена неділя». Ця книжка – про війну на Донбасі.  Про час, зневіру, сподівання.  Про героїзм та любов до Батьківщини. Про смерть і кохання. Про віру в майбутнє України. В українській літературі вже є «Аеропорт» Сергія Лойка, «Іловайськ» Євгена Положія… І ось тепер маємо  жіночий, інший погляд на війну.

 Повість пані Лілії «Прощена неділя» написана в жанрі художньо-документальної прози – улюбленому жанрі білоруської письменниці, минулорічного лауреата Нобелівської премії Світлани Алексієвич, котру прилуцька авторка давно вважає своїм Учителем. Пані Лілія вже має досвід написання літературних творів на документальній основі – її резонансна повість у монологах про прилуцьку колонію для неповнолітніх «Зона грає блюз» (1999 р.) перевидавалася декілька разів і досі має успіх у читачів. 

«в Бозі усі ми – живі»

ольга ілюкРецензія

Лада Мирна

Ольга Ілюк. «Диваруки». Чернівці. «Місто». 2015

«Диваруки» перший прозовий твір Ольги Ілюк.

Роман цікавий насамперед тим, що розповідає про двох сильних особистостей з різних соціальних ліфтів. Художник, який зростає в елітних колах, та не стає снобом. І поетеса, яка ще не усвідомлює себе творчою особистістю, прагне жити буденним життям, але події в її житті демонструють непривабливість її вибору – і в сердечних справах також. Щоб виправити своє становище, вона змінює себе: розриває невдалий шлюб, залишає неуспішну роботу і обирає новий шлях життя.

Доля зводить її з багатим художником не для того, щоб розслабитися і насолоджуватися лаврами, а для того, щоб пізнати кохання та ціну щастю. Проте інтриги і заздрощі призводять до несподіваного розриву. Вони залишаються у полоні власних ілюзій та образ.

Не теревенити але робити

1945m Ольга Рєпіна

Рецензія на книгу Еліни Заржицької «Китеня Тимко»

  • Заржицька Еліна. Китеня Тимко. Частина 1 / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2015. − 64 с.: іл.
  • Заржицька Еліна. Китеня Тимко. Частина 2 / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2015. − 64 с.: іл.
  • Заржицька Еліна. Китеня Тимко і кальмар Архітеутис / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2015. − 64 с.: іл.
  • Заржицька Еліна. Китеня Тимко. Подорож до Австралії / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2016. − 64 с.: іл.
  • Заржицька Еліна. Китеня Тимко та Морська Зірочка / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2016. − 64 с.: іл.
  • Заржицька Еліна. Китеня Тимко. Останній бій / Е. Заржицька. – Харків: «Талант», 2016. − 64 с.: іл.

Брати чи вороги?

13151404_1601201650193217_445719434544657768_n

Відгук на книгу Василя Іванини «Брати»

Книга відомого українського прозаїка Василя Іванини побачила нещодавно світ у видавництві «Український письменник». Вона з тих книжок, які читаються на одному подиху, і не лише завдяки актуальній тематиці, яку висвітлює автор у творі (сьогоднішня війна в Україні), а й завдяки майстерному, колоритному письму. Ти не просто читаєш про героїв, ти з ними ніби живеш. Все рідне, близьке тобі – побут, мова (не чужинська, бо там є і вона, а своя, українська), звички, проблеми, почуття, біди тощо.

Меседж «про-все-на-світі» Слави Світової

Поруч із талантом завжди ті, хто про нього пишуть. Не дарма історія літератури промовляє голосом критика, що мусить бути відповідальним, коли йдеться про обдаровану особистість, здатну сказати світові більше, ніж світ готовий сприйняти. Я маю нагоду виступити нині з місією «передмовіста», дотримуючись «погляду збоку», щоб донести до світла літпроцесу цікаве й динамічне письмо Слави Світової в її книзі «Жила –була я».

Будь-яке художнє явище, особливо в літературі, завжди неповторне, неординарне, має специфічні зв’язки з особливим і загальним, не вкладається у надто шорсткі (уніфікаційні) схеми, тому що безпосередньо пов’язане з конкретною творчістю, яка постійно «підриває» усталені нормативи, коригує уявлення про мистецтво. Тому підходити до вивчення письменства з наперед готовими матрицями безперспективно і небезпечно. Треба, як кажуть відомі науковці, йти не до тексту, а – від тексту.

Псевдонім авторки вже містить іронічну, гротескну й стьобну сутність її письма. Приблизно 80 відсотків прози Слави Світової – це шкіц тонкого вишуканого гумору, побутового кітчу, приглушеного епатажу. Це – чудово, адже письменник лише тоді досягає своєї мети, коли показує, а не описує або декларує думки і почуття.

Рецензія на книжку-гру «Корабель уяви» Ольги Масалітіної

olga

Книжка-гра «Корабель уяви» Ольги Масалітіної вже завойовує свого читача. Це – не класична література, яка актуальна « на всі часи», це – абсолютно сучасний художній «посібничок», який має жвавий сюжет мандрівки дітей різними, несподіваними часопросторами, захоплює інтригою відкриття невідомого, викликає асоціації з моделлю «машини часу», відомою в науково-фантастичній літературі. Оповідання справді відповідає жанру, бо йдеться про неймовірні пригоди героїв — Аліси, Макса, песика Кекса, які можуть трансформуватися у великі й малі форми, побувати у мікро- і макросвіті. Недарма автор підкреслює, що фантасти часто передбачали ті чи ті науково-технічні відкриття, до яких, до речі, були причетні й діти — 15-річний Луї Брайль, 15-річний Честер Грінвуд, 16-річний Джорж Ніссен, 18-річний Блез Паскаль. Умовно в цей ряд потрапив і Макс. Така інформація неминуче заохотить молодого читача до експериментів, які можуть навіть змінити світ.

Досягнення, які розпочалися із дитячих забаганок

Василь Слапчук

Багряна Анна. Здійснені мрії: оповідання для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. – К.: Видавець Багрянцев Ю. А., 2015. – 64 с.

Мабуть, це четверта книжка, написана Анною Багряною для дітей. Здається, три з них створені уже після того, як письменниця народила донечку. З одного боку, напевно, материнські клопоти відволікають від літератури, з іншого – підкидають свіжі теми і, слугуючи творчим камертоном, налаштовують на інший лад. Либонь, бути водночас добрим письменником і доброю мамою не так уже й просто. Судячи з усього, Анні Багряній це вдається.

Найголовніше – вчасно озирнутися

(Рецензії студентів Університету «Україна»  на фільм Ірини Цілик «Помин»)

«Помин» – український короткометражний фільм киянки Ірини Цілик. В основі сценарію – однойменне оповідання режисерки, яке увійшло до збірки «Родимки». Хоча оповідання повністю й вигадане, але у кожному витворі мистецтва завжди можна знайти частинку реального життя. Підґрунтям оповідання став власний досвід режисерки, яка протягом трьох років з чоловіком та маленьким сином жила у селі, перебуваючи у пошуку себе.

Сценарій виграв грант від держави на 100% фінансування. Фільм брав участь у багатьох фестивалях в Україні та світі. Наприкінці 2013 року «Помин» було включено до кінозбірки «Українська Нова Хвиля. Romantigue», що перебувала в національному кінопрокаті.

Темою фільму є повернення особистості до автентичності, віднаходження свого «я», розуміння своїх справжніх цілей та бажань.

«Найпаскудніші представники нашої національної наволочі…»

12983345_1726424860970098_8766643505719501086_o (1)(про роман Григорія  Войтка «БЕЗБАТЧЕНКИ» (Чернігів: ПАТ «ПВК «Десна», 2016. ‒ 352 с.)

Ніна ГОЛОВЧЕНКО

Книга Григорія Войтка «Безбатченки» присвячена темі українського селянства в період після закінчення Другої світової війни до розпаду СРСР.

На прикладі життя і доль селян села Осьмаківка поетапно зображено їхню виснажливу працю і мізерні колгоспні заробітки, поступовий відхід від християнських цінностей, моральне виродження багатьох пролетарів і можновладців, маніпулятивні технології управління окремих партійних голів колгоспу та голів сільрад, представників НКВС (чи пізніше КДБ).

До честі автора, з поміж доволі тяжких сторінок об’єктивної прози, у книзі трапляються й позитивні образи керівників господарств, простих селян, учителів, молоді, жертовних українських жінок, працівників міністерств, лікарів. І це урівноважує пафос книги: він не є трагічним, скоріше є повчальним.

Об'єднати вміст