Рецензії

Дай ти їм черпнуть любові й сили…

Ольга Рєпіна

Рецензія на поезії Сергія Бурлакова «Благослови мене, любове»

Бурлаков С.Р. Благослови мене, любове: у 2 т./ С.Р. Бурлаков. – Д.: Ліра, 2013

«Що родить щастя, те й болить»
Сергій Бурлаков

 «У людині цінним є те, 
що він міст, а не ціль»
Ніцше

«Самовдосконалення … це ризикований
 і негарантований процес»
Галина Іванченко

Що відчуває людина в певні моменти свого життя? Якби мене запитали, то, мабуть, я б шаблонно відповіла: не знаю… Або так: не варто думати, що всі люди відчувають однаково. Ще Ремарк сказав, що «…помилково припускати, ніби всі люди мають однакову здатність відчувати». До того ж, багато хто думає, що вміє відчувати і його почуття щирі й вірні. Насправді, на багатьох чекає розчарування. При направленій рефлексії може виявитися, що вони задовольняються в житті сурогатами без шлейфу культуральних конотацій, а не справжніми почуттями. Не буду визискувати тему психологічної емпірики, а промину до рецензії, що пов'язана з людиною, яка описує у своїй поетиці справжні почуття.

«Така тривога на душі велика...»

Володимир Сапон. Мама Ніна з Ніневії. Лірика недавніх і минулих літ. – Чернігів: Десна Поліграф. 2015. – 72 с.

Це вже стало своєрідним ритуалом, що знайомство з новою поетичною книгою починаю з розмислів над її назвою. Так вийшло і цього разу, коли поштою отримав з Чернігова останнє (у часовому вимірі) видання Володимира Сапона. Чесно кажучи, ймення збірки мене дещо збентежило. Особливо на тлі того, що попередні збірники віршів мали простіші наймення «Зірка на пілотці», «Замкова гора»… І, зрозуміло, відразу ж зацікавило питання: в чому ж полягає поетова тайна? Виникли асоціації з біблейською Ніневією. Вірш «Мама Ніна з Ніневії» засвідчив, що я на правильному шляху. Бо за великим рахунком, лірика з нової книги – неповторний пам’ятник людині, спомини про яку вічно живитимуть душу.

Структурована консервативність постмодерну

img639

Ольга Рєпіна

Рецензія на книги Віри Вовк: 

Вовк Віра. Вогонь Купала. – Львів: БаК, 2014. – 140 с., 
Вовк Віра. Ораторія хвали. . – Львів: БаК, 2014. – 168 с.

Хай зникнуть між нами роздори і чвари,
щоб мудрому розуму місце лишити.

Віра Вовк

Наша пам'ять як аптека

Марсель Пруст

Найпопулярнішою в наш час стає література, що відмовилась від статичного вивчення якихось явищ і цікавиться розвитком, динамічними змінами та вивченням людини НЕ-відокремленої від життя, а у вирі подієвості, разом із персоніфікованою за допомогою креативних сплесків архітектонікою особистісного простору самої людини.

Про «стокгольмський синдром» в українських реаліях

Світлана Талан. Оголений нерв: роман. – Харків: «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015.

Кожна книга має свою історію. Зазвичай, історія починається від народження книжки і далі уже розвивається так, як складеться. Історія роману „Оголений нерв” Світлани Талан розпочалася задовго до видання. Лише зринула десь інформація про те, що нова книга письменниці з Луганщини висвітлюватиме події на сході країни останнього року і що робоча назва її – „Бидлота”, як сайти республік-самозванців вибухнули цілим циклом матеріалів. Не знаючи, ні про що книга, не читаючи її, представники ДНР і ЛНР провели цікаву піар-компанію. Цікаву, бо тепер кожному жителю тимчасово окупованих територій захочеться дізнатися: а що ж такого авторка понаписувала в романі, обізвавши когось (а чи не їх конкретно) бидлотою. Хоча насправді, Бидлота – це лише прізвище головної героїні твору.

Життя в любові до рідного краю

Ми знаємо й належно цінуємо І. Багряного, У. Самчука, Г. Костюка, Є. Маланюка та багатьох інших українців-емігрантів, котрі стали видатними поетами і прозаїками, борцями за українську справу на чужині, твори яких нині добре відомі кожному свідомому українцеві. Тож поряд із ними, без перебільшення, можна поставити й постать нашого земляка Павла Пришиби з його унікальним твором – спогадами «Моє життя». Хоч ми не знайдемо прізвище цієї дійсно цікавої й достойної людини у високочолих академічних розповідях про наших українських митців, які творили в еміграції; на жаль, невідоме воно досі широкому загалу читачів. Справа в тому, що добродій Павло не був професійним письменником, тобто не створював романи, хоча міг би це робити, адже мав, як на мене, неабиякий хист!

«Почую раптом, як зітха Десна…»

Ніна_2

Володимир Сапон. «Мама Ніна із Ніневії». Лірика недавніх і минулих літ. — Чернігів: Десна-Поліграф, 2015.- 72 с.

Переді мною – чергова книжка поета Володимира Сапона під назвою «Мама Ніна із Ніневії». Невеличка за обсягом та багата за змістом. Переконаний, що будь-якого читача не залишать байдужими і поезії, написані в останні роки та взяті з попередніх збірок, і паліндроми – віршовані рядки, що однаково читаються зліва направо і справа наліво, а також переспіви поезії скальдів.

Як справжній шевченкознавець і невтомний літературний дослідник, Володимир Сапон і в цьому виданні не може не згадати творчість Кобзаря, історію придеснянського краю. Коли читаєш його поетичні рядки, то відразу ж думкою поринаєш у світ минувшини, пов’язаної із Сіверщиною, у світ мудрої поезії, яка обіймає теплом і добротою, водночас пронизуючи душу світлою щирістю. І згадуються тоді рядки:

«Калини передзвін»

11080547_10203029240050385_8093037830969717690_o У наш час місію добровільного служіння людям і людству свідомо бере на себе далеко не кожен. Надто важка вона і часто невдячна, чого не бояться лише ентузіасти з сильним, незалежним і неспокійним характером. Серед таких і поетеса Людмила Яцура, чиє творче слово звучить не тільки на рідній Дніпропетровщині, але вже і по всій Україні та за її межами, відображаючи великий обсяг актуальних життєвих колізій у тісному сплетінні з народними звичаями, традиціями, переконаннями. Одна з найсильніших сторін творчого доробку Людмили Яцури – соціальна зорієнтованість більшості поезій. Іншими словами, їх авторка активно відгукується на важливі події сьогодення, не боячись сказати про них, хоч часом і гірку, але правду і тільки правду.

Траєкторія творчості Світлани Костюк

(Костюк С. Траєкторія самоспалення: Щоденникові записи у віршах. – Чернівці: Букрек, 2015. – 142 с.)

Років із п’ять тому, коли я читав щойно видану збірку свого друга, колеги і тезкá Ігоря Павлюка “Стратосфера”, мені спало на думку не просто ознайомити з нею вітчизняного читача, а й запросити його, так би мовити, до спільного роздуму: а чим, власне, відрізняється справжній поет від просто людини, яка пише вірші? Одразу спали на думку рядки геніального символіста ХХ століття Павла Тичини:

На те я лірик, щоб запитувать,
не тільки холодно озватися,
не тільки лозунги почитувать,
а – дивуватись,
дивуватися! –

і виявилося, що саме в них і закодовано відповідь на це таке складне і водночас таке просте запитання.

Поліфонія нової весни

Тетяна Дзюба, Сергій Дзюба. Остання кочівля любові: вибрані поезії; казахською мовою переклав Ауезхан Кодар, російською – Володимир Ільїн;  передмова Ауезхана Кодара; художнє оформлення – казахський художник Бексеіт Тюлькієв, уйгурський графік Максут Тівамов. – Алмати (Казахстан): Золотий вік; Чернівці: Букрек, 2014. – 176 с. 

Згадалося із Шіллера: «Писати винятково для однієї нації – занадто вбогий ідеал». Не всі, мабуть, погодяться. Але, визнаймо, всі прагнуть вселенськості. Для цього одні, зрозумівши такий карб буквально, углибають у творчу двомовність, в подальшому «стрижучи вершки» та «тяп-ляпаючи» штампи. Інші ж уперто трудяться на ниві рідної літератури, чекаючи визнання та зацікавленості Всесвіту. А далі, за допомогою подивованих Космічних Попутників, приходять у той безмір гармонії, ніби повертаються, й живуть-поживають, звучать-виспівують, наче «там і були». Й творять Поліфонію Нової Весни…

Дві парасольки

Ольга Рєпіна

Рецензія на книгу «У страху великі очі»

Анна Ґагеруп, Клаус Ґагеруп. У страху велику очі: Повість / Пер. з норв. Г. Кирпи. − Тернопіль: Навчальна книга − Богдан, 2009. − 144 с.

Усім нам не завадило
б почати все спочатку −
бажано з дитячого садка.

Курт Воннегут

У кожного є хвилини, коли в житті присутній страх − страх покарання, смерті, тварин, висоти… Таких страхів у людей безліч. Вони називаються в психології фобіями.

Передмова Дмитра Дроздовського до книги Світлани Костюк «Траєкторія самоспалення»

12 березня 2015 року у видавництві «Букрек» побачила світ нова книжка поезій Світлани Костюк «Траєкторія самоспалення», написана у формі «щоденникових записів у віршах» протягом 2013 — початку 2015 років. Передмову до збірки написав Дмитро Дроздовський. Сама авторка вважає цю збірку поезій дещо «пророчою і навіть фатальною...»

Інтуїція серця

Чи щось незмінне є на цій землі?

Якби можна було якось виміряти чи зважити вміст думок і переживань людини, яка  творить, то,  напевно, це була б планета  завбільшки з Сонце. У кожного  сонця, тобто автора, свій градус кипіння: хтось вариться  у власному соку, не намагаючись вистрибнути з баняка, хтось, швидко нагріваючись, пригорає і втрачає свій неповторний смак, а хтось закипає повільно і  впевнено збільшується в об’ємі, при цьому  набуває тільки йому одному належний запах і колір. У самій  назві книги Василя Куйбіди «Простір перевтілень» передбачено саме оцей збільшений об’єм, який  автор осягає  своїм поетичним поглядом: «безсоння  очікуваного світанку», куди  «осінні дерева повертаються», а  «день прив’язаний до поля  за шворку втраченої тиші», бо  « далеко іще до полудня».

Об'єднати вміст