Жінка-УКРАЇНКА

Убити Антиципатора: роман / Еліна Заржицька, Ольга Рєпіна. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2018. – 364 с.ISBN 978-617-517-292-6
УДК 821.161.2-3

Під час Форуму видавців-2018 у Львові членкині НСПУ дніпрянки Еліна Заржицька та Ольга Рєпіна презентували свій соціально-психологічний роман «Убити Антиципатора». Писати роман авторки почали в час, коли тільки-но закінчилось велике Протистояння сил світла й темряви на головній площі нашої країни – Майдані; коли пронизливо «закричали» у місті на Дніпрі «швидкі», що везли у шпиталі важкопоранених бійців... Мабуть, тому, й просякнутий цей роман великою любов’ю? Любов’ю та коханням... Любов’ю до рідної землі та рідної мови, односельців та однодумців. Справжнім коханням та пристрастю... Справжньою, земною, з емоціями і невдоволенням собою, з очікуванням дива і розчаруванням.

Тож роман водночас є альтернативною історією, яка розвивається в іншому напрямі. Тому авторки не називають напряму столицю Києвом – у авторок це просто Місто. Майдан стає Площею, «беркути» – «грифами», тітушки – сірками, а керівника Країни кличуть Антиципатором.

Але в творі Еліни Заржицької і Ольги Рєпіної велика увага приділяється протиставленню шляху людей до революції Гідності. Головні герої позитивної лінії – Людмила Підлесна і Юрій Троцко пройшли зі своєю любов’ю через випадкові знакові зустрічі, біль втрат і спільну справу, коли її, молоду журналістку, і його, спортсмена та активіста Майдану (вибачте, «Площі»), поєднало почуття, яке проросло з розуміння особистісної близькості і загальних прагнень...

На перших сторінках роману читач зустрічається з Підлесною – тихою дівчинкою із провінційного містечка. Вона приїжджає зі своїм хлопцем Віталієм Золотаренком, який відслужив в армії, в Місто і починає жити з ним у його сестри Ліди. Людмила мріє отримати професію журналіста, працює в редакції престижного журналу. Здається, вона має бути щасливою, але любов до Віталія завмирає у дівчини після того, як брат та сестра примусили зробити Людмилу аборт.

Журналістська діяльність Підлесної пов’язана спочатку з жіночим журналом, а в період революції – із загонами оборони Майдану, де і починається її любовна історія з Троцком. Віталій же обирає шлях «неформального захисника режиму», і їх життєві дороги розходяться. Пара розпадається, й кожен йде своїм шляхом.

Людмила та її партнер по боротьбі – Юрій Троцко – герої, досвід яких навчає читачів тримати в пам’яті емоційний зліт, який ми називаємо любов’ю. Рівнятися на нього навіть тоді, коли туга стискає своїми кремезними долонями, коли поруч не знайти жодного небезнадійного обличчя…(в романі багато подібних персоналій). Коли революційна ситуація змушує ділити знайомий світ на своїх і чужих, і, як лакмусовий папірець, перевіряє істинність наших життєвих цілей...

Головні герої протилежного табору або смислової лінії – Лідія Золотаренко та Антиципатор. Він – великий чиновник, вона – служниця у його заміському будинку. Їхня інтимна історія теж пов’язана з революцією, але зовсім в іншому ракурсі. Філософія життя цих героїв передбачає певного рівня рефлексії, які розкривають не тільки суть поведінкових патернів і звичок таких людей, але й показують, чому назріла революційна ситуація.

Лідія потрапляє в будинок до Антиципатора, який зайнятий своєю політичною кар’єрою, причому домагається влади нічим не гребуючи. Вони входять в інтимні стосунки, Лідія вагітніє, народжує дитину за кордоном. Починається революція, і ця пара теж розпадається, але вже з меркантильних причин.

Із початком заворушень у Місті Антиципатор віддав суворий наказ: розігнати протестувальників. До силової операції підключено армійські підрозділи, загони спеціального призначення та навчених бандитів, які підпорядковувалися синові Антиципатора.

І тепер Антиципатор хвилюється: чи вдасться викрутитись? Викрутитись не вийшло. Країна нервувала. Піднялася нова хвиля незадоволення політикою керівництва.

На Площі зібралася молодь, аби висловити своє обурення з приводу зміни політичного курсу...

Про що ще йтиметься мова? Про те, що кожен з нас хоч одного разу в своєму житті повинен бути чесним перед своїм «Я». Про вибір або, точніше, індивідуалізовану систему вибору в загальнолюдських координатах, яку ніхто ще в цьому світі не відміняв. Про підміну понять (так часто буває в епоху трансформації суспільства). Про любов, зраду, зміни у житті людей і країни: автори відправляють нас до часу, який ми всі пережили кілька років тому. Кожен по-своєму.

Однак, основне питання залишається відкритим. Розвиток теми: любов і революція – чи сумісні вони? Чи своєчасні? Чи насправді щирі ці пориви в часи, коли мітингова повсякденність перевіряє правдивість наших почуттів, спрямованих на «революційне щастя»? Думаю, в романі дана чітка відповідь, чи не заважає кохання виконувати свій громадянський обов’язок, своє призначення на цій Землі.

Людина в наш час не складається тільки з цілей і догм, вона складена з реальної плоті й крові. Тому цей роман про людей, які обирають честь і гідність. Це зовсім не спроба пов’язати якісь історичні епохи з картиною світу індивіда-людини-особистості. Так, дійсно, автори відобразили нещодавню дійсність, узгоджуючись зі своїм світосприйняттям, і тим, як бачить це життя їх читацька авдиторія. У романі є спроба протиставити у драматичному сюжеті різнополюсні погляди та стилі життя, особливо, якщо це стосується смислового вибору та парадигми життєвого шляху.

Впевнена, що читачі, відкривши цю книгу, «проковтнуть» її до останньої сторінки із зацікавленням.

Світлана ТАЛАН,
член Національної спілки письменників України,
«Золотий письменник України»