Рецензії

Твори чернігівського подружжя звучать уже на всіх континентах!

Обкладинка (третій том)У Канаді вийшов третій том чотиритомника Тетяни і Сергія Дзюби «Вірші 60-ма мовами світу»

Не думала, що з таким нетерпінням чекатиму появи третього поетичного тому грандіозного міжнародного літературного проекту, започаткованого лише два з половиною років тому. Але за цей час українські письменники з Чернігова Сергій і Тетяна Дзюби стали відомі на увесь світ! Адже їхні твори тепер перекладають в Європі, Америці, Азії, Австралії та Океанії, Африці… І не тільки перекладають, а й друкують у провідних зарубіжних літературно-мистецьких газетах та журналах, видають в антологіях і окремими книжками та влаштовують чудові презентації на міжнародних фестивалях поезії.

І ось – третій том! Дуже ошатна, вдала обкладинка – український Крим, Бахчисарай, легендарний ханський палац… «Це – наша дружня підтримка багатостраждальному кримськотатарському народу, котрий зараз особливо потерпає від окупації півострова», – наголошує Сергій Дзюба.

На журавлиних крилах

Слово про збірку поезії Лариси Ткач «Кришталева роса»

Як нива до землі хилиться важким колосом в жнива, так і з роками життя людське зазвичай набуває осмисленої ваги. Тоді падає зерно-думка в землю, щоб прорости гострим, мов спис, спомином. Або віршем.

Збірку таких віршів зараз тримаю в руках. Книга-доня. Книга-доля. Книга-сповідь. Найменше в ній – претензії на оригінальність, “неподібність” та суперновочасну трендовість. Найбільше – щирості.

Коли світило пристрасті випалює юнацькі мрії, воно лишає на тілі свої відмітини – спомини (“Цілує сонце зморшку на руці” (“І знов весна, і знов летять лелеки”), “Хоч доля намережила поразки” (“Тобі”), “Твої вже скроні – білі крила, і густо зоране чоло”)). Пережите – красиве, чесне, вкарбоване в шкіру –– можна виспівати журавлиним “курли” (у Лариси Ткач улюблений метафоричний образ – саме птаха, його крила підтримують її душу в життєву негоду, не дають впасти), й вишити гладдю-хрестиком (“У тебе вишита сорочка й задума синя у очах” (“Пам’ять”)), а чи й інтимним доторком – невидимим оку татуюванням (“Твій теплий дотик – як весна у квітні. Понад землею птахою кружляє твій ніжний погляд”).

Сучасні герої Юрського періоду

Scan_20151121 (2)Харківське видавництво «ФОП Озеров Г.В.» порадувало дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, їх батьків, видавши дитячу книгу Еліни Заржицької «Пригоди рожевого динозаврика та його друзів» із високою майстерністю поліграфії, яка підкреслила живі, кольористі і чорно-білі малюнки художниці Ірини Жигілій.

Еліна Заржицька – знана дитяча письменниця, одна з молодих членів Національної спілки письменників України (НСПУ), Голова секції дитячої та юнацької літератури «Джерело» (при Дніпропетровській обласній організації НСПУ), казки і легенди якої видають та читають і в нашій країні, і в зарубіжжі.

Книжечка «Пригоди рожевого динозаврика та його друзів» подарувала стільки мудрих, добрих, кумедних і відважних героїв маленьким і дорослим читачам.

«Прийде щось на зміну інтернету…»

Scan-150921-0001Анатолій Гризун. Перстень-Зодіак. Суми: ВВП «Мрія-1», 2014. -162 с.

Для мене місто Суми в поетичному сенсі то, насамперед, вірші Анатолія Гризуна. Маю і першу його збірку «Десниця», і другу «Розкрилля», що вийшли в Харкові сорок з гаком років тому. З тих пір крутиться у пам’яті строфа:

Волошки в житі пурхають по риб’ячі,
Та спілим серпнем місяць поколовся,
А я собі розгулюю, порівнюючі
Із діловими вусами колосся.

«Бо я — Петро. Апостол цього лісу…»

Scan-151005-0001Петро Сорока. Симфонія Петриківського лісу. – Львів: Апріорі, 2015. - 312 с.

Жанром цієї книжки, як визначив письменник із Тернополя, є лірична трилогія, в анотації зазначено, що її головний герой — «пейзаж, що владарює безроздільно», а в листі до мене автор написав, що це «книга мого життя». Отже йдеться про унікальну книжку як для сучасної української літератури. 

Її не можна «ковтнути» одним духом, як, скажімо, детектив і фентезі, чи навіть жіночий роман. Тому читав не поспішаючи, подовгу насолоджуючись рядками: «На широкій галявині білі голівки кульбаби піднялися над зеленою рістнею трави і зблизька нагадують праведників в ореолах німбів. Побожно пролітають над ними бджоли й джмелі, в повітрі звучить тиха і лагідна мелодія»; «Без сонця цей озерний пейзаж огортається в присмуток: трави видаються мерхлими, дерева осамотілими і чахлими, ніби глибоко-осіннєвими, заполошеними, а побіліла просторінь неба — такою спримиренною, неначе саме в цій глушині, в цій застояній воді лісових застумів, виночовує туга і виброджує засмута»; «Перед смерком пішов маркий, сірявий дощ і мені добре працювалося в лагідному шурхоті теплих крапель. Моя книжка росте, як листя на дереві, як трава у лузі — природно і легко».

У Канаді вийшов другий том віршів Тетяни і Сергія Дзюб шістдесятьма мовами світу

12110031_789984544457745_3003911850608334757_oУ Канаді вийшов другий том віршів Тетяни і Сергія Дзюб шістдесятьма мовами світу. Як і планувалося, книжка побачила світ наприкінці жовтня. Другий том дійсно вражає – і обсягом (328 сторінок!), і прекрасними ілюстраціями. Всі переклади обрамлені талановитими малюнками та світлинами. Тут і чарівні картини казахських та уйгурського живописців; і диво-фотографії з подорожі країнами Азії відомого українського мандрівника Михайла Павлюка; роботи польської художниці Ядвіґи Квятковської; оригінальні ілюстрації та світлини українки Надії Вишневської, художниці і перекладача перської літератури, яка побувала в Ірані; малюнки відомої української письменниці та художниці Анни Багряної; картини видатних німецьких, італійських живописців; знімки з Казахстану, Китаю, Південної Кореї, мальовничого українського Криму, Італії, Латвії, Литви, Македонії, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі; а також ошатні обкладинки зарубіжних збірок Тетяни і Сергія…

Другий том починається перекладами поезій чернігівського подружжя казахською мовою. Тут же – передмова перекладача, видатного казахського поета Ауезхана Кодара (до речі, з Кодаром Сергія Дзюбу познайомив знаний письменник зі США Бахит Кенжеєв, уродженець Казахстану).

Правильний герой з України: у що втягнуть польське суспільство «Дівчата зі Львова»

12033348_10153233086978380_354060956_n

Ніби підхопивши прагнення України рухатись на Захід, на заробітки політичних капіталів, польський продюсер кіноринку вирішив і собі заробити на українцях, а точніше на українках. А чому б і ні? Звабливі, з потребами. Як і Україна.

Саме таке враження складається після перегляду кількох серій нового польського серіалу «Дівчата зі Львова», що вийшов на екрани у вересні на TVP1. Автори стрічки називають її трагічною комедією, яка «без прикрас та спотворень показує дійсність польського та українського суспільств».

Проте з перших кадрів бачимо невідповідності, принаймні в українській дійсності. Починаючи від зовнішнього вигляду вулиць і героїв (вбраних на польський манер) і закінчуючи характером і національною харизмою.

Тема людей з інвалідністю в сучасній українській літературі

rad(за книгою Оксани Радушинської «Метелики у крижаних панцирах)

Презентація книги та зустріч з Оксаною Радушинською відбудеться 28 жовтня 2015 року о 14:30 в Університеті «Україна». Адреса: Київ, вул. Львівська, 23, корп.3, ауд. 207.

Процеси демократизації українського суспільства за часів незалежності виявляються не лише на політичному і соціальному рівнях, а й у мистецтві. Йдеться не лише про новітні форми мистецтва – перфоманси, фестивалі, презентації, майстер-класи, благодійні акції, форуми, а й про інші ракурси бачення давно відомих проблем.

Лілія Бондаревич-Черненко: «Почути, що Бог нам говорить…»

Густинь

В усі тривожні і проблемні часи душа людська шукає тиху гавань від злих житейських бур і заметілей, в якій можна було б відігрітися, відчути себе захищеною. Шукає Істину, з якою в життя прийшли б мудрість і головний смисл. Сьогодні, мабуть, лише Православна Віра може захистити, відповісти на багато питань й дасть сили жити з усмішкою, не зважаючи на щоденні біди.

Душа українська живе нині в синдромі листопаду, в депресії, у втомі від війни і трагічних смертей («Господі, море Твоє таке безкрайнє, а човен мій такий утлий!»). Що є добро, а що є зло? Чому ми раптово опинилися в океанах ненависті і зла? Може тому, що не чуємо Бога, не намагаємось жити за Його заповідями? Чи можна перемогти війну і зло Любов’ю?.. Якою ціною платимо на цій грішній землі за неправду і ворожнечу до інших? Що ми знаємо про Ісуса Христа, а – що Ісус знає про нас?..

Якби Конфуцію поталанило…

Vasyl Slapchuk. JPGСлапчук Василь. Та сама курява дороги: Роман. – К.: Український пріоритет, 2015. – 400 с.

«Людина повинна відповідати за те, що вона живе у цьому дивному світі... Адже... це справді дивний світ», – зауважив Карлос Кастанеда у своїй «Подорожі до Ікстлану». Василь Слапчук написав ще одну хорошу книжку,  витворивши власні, справді неповторні, світи – невловимі, наче буддійський дзен, неможливо парадоксальні (чого тільки вартий дух Мао Цзедуна, який вселився в тіло китайської жінки!), сповнені соковитої, «фірмової» Василевої іронії (взагалі, ми з друзями часто цитуємо його дотепні та вічні, філософські афоризми, наприклад, про наших жінок: «Коли Ця кличе їсти – треба йти їсти. Коли Ця посилає вмирати – треба йти вмирати. Вона Берегиня. Вона, як Мати-Вітчизна, із мечем») та надзвичайної людяності (особливо зворушили чарівні, кмітливі малюки на курорті, несподівані, вражаючі армійські спогади з війни та дивовижні зустрічі в екстремальних, духовних мандрах головного героя).

Поезія і сміх

Scan-150921-0002

Рецензія Володимира Сапона на книгу:

Оксана Гарачковська. ХХ століття в українській поезії крізь призму сміху. — Київ: Альфа-М, 2015, — 560 с.

Ця монографія привернула до себе увагу передовсім неординарністю висвітлення проблеми. А ще тим, що вперше в нашій науковій літературі системно осмислено жанрові-стильові модифікації сатири і гумору на численних прикладах творчості наших поетів-сміхотворців, зокрема Олександра Олеся, Остапа Вишні, Володимира Сосюри, Василя Симоненка, Дмитра Павличка, Івана Драча, Павла Глазового. Серед них є імена й земляків-чернігівців: Миколи Вороного, Володимира Самійленка, Василя Еллана-Блакитного, Ігоря Качуровського, Миколи Холодного.

«Злато Сонця, синь Води» — український фольк-реалізм

Devyatko_Nataliya_Zlato_soncja_Syn_vody_2015Маргарита Крук. Рецензія на книгу:

Наталія Дев'ятко. Злато Сонця, синь Води. – Луцьк: Твердиня, 2014. – 140 с.

Складно сказати, на що подібна ця книга. Мені важко знайти відповідник не лише в українській, але й у світовій літературі. Таке враження, що цей твір написаний суцільними метафорами.

Якби мене запитали: про що ця книга, складності б не виникло – ця книга про Україну. Живу особу, яка може набувати людської подоби, втілюватися в людях, їхніх думках і переконаннях, бути стихією.

Так само персоналізовані Ніч, Смерть, мають своє втілення загублена пам’ять, страх, сірість і зневіра. Живі явища природи, сонце, зірки, вітер, вода... Весь світ живий, він говорить, його потрібно навчитися слухати і розуміти. Це можуть давні волхви, мольфари, характерники, а ще – хранителі загубленої пам’яті, на яких перетворюються гідні сини й доньки свого народу після смерті.

Об'єднати вміст