Жінка-УКРАЇНКА

Ірина Фотуйма. «Вічність в долонях». Золота Пектораль, ч. 1 (45) 2019. – С.  78–79.

Безтямна мить... Засліпить, обпече.
І терном поросте хвилина кожна.
Ти снися чи не снись, бо вже не можна
Тебе зітерти з полум’я очей.

              Мирослав Лазарук,
              «Ночі з амазонкою»

Сльози, очі, любов, сила духовної енергії сердець порушує рівновагу Всесвіту: «Я бачу, сонце раптом затремтіло / У тім раю, де ти мене лишив...» (с. 78). Бо ж одними видаються люди, коли дивитися на них зблизька, іншими – коли відходимо далі, а ще іншими – коли дивитися на них через сльозу втраченої любові, бо вона, сльоза – як весняна роса, безголоса в журбі й дарує полегкість у стражданні: «Нам би крихту чекань у долоні сховати, / А там крок до весни...» (с. 78).