Жінка-УКРАЇНКА

(рефлексії)

Ірина Фотуйма. На грані смерті, та межі життя...
Буковинський журнал, ч. 4 (110), 2018. – с. 19–24.

Я не в літературі, а коло неї і так коротко, і ємко, як Євген Баран не напишу. Він є мастаком на дотепи і, жартуючи писав, що я знаю що таке поезія. Читаючи, перечитуючи добірку поезії Ірини Фотуйми спроможний хіба перефразувати думку Емілі Дікінсон про кохання: поезія – це все і це все, що ми знаємо про неї. Те що вражає, торкається душі і серця, спонукає до осмислення, бо ж пробуджує розум до дії:

Тумани не сховають всіх тривог,
Лягли на плечі залишки спокути,
Мені б тебе лиш поглядом торкнути,
Та неможливо, бо між нами Бог (с. 19).

«Поглядом торкнути»... Сила поезіі в знанні і думці, але тут є ще щось і це щось, як стверджує Євген Баран, вимагає «чистоти сприйняття», бо хода поетки «впевнена». Знать стоїть на своїй дорозі життя – кожна, стосовно латинського вислову: Via es vita – «Дорога – це життя». Буде рух («підтримати в ході» – Є. Б.) – буде життя, слово житиме в серцях читачів, плодоноситиме правдою. Дорога ж пізнання – заглиблення в себе, не терпить зупинки: «І зупинилась не на тій межі» (с. 19):

Прийди до себе, наче до святині,
А там вже не потрібне каяття! (с. 21)

Сутність – людини бути собою, не зрадити себе, свою пам’ять. Будь чесним перед собою, то будеш чесним перед Богом, іншими. Кожна людина є такою, як є, але, прикладаючи зусилля, може стати кращою. Хоча: «Багато хто мріє про те, щоб стати іншим. Але стати собою набагато складніше, ніж стати іншим» (Володимир Єрмоленко, «Далекі близькі»). За те, що маємо, і більше, потрібно постійно боротися – правда життя потребує боротьби з собою, оточенням: «Як вибрав правду – не проси за мир» (с. 21).

Правдою живе людина, правдою торує шлях до вічності, але ж поступ до вічності неможливий, «Коли в кишенях сховані гріхи» (с. 23). Життя в боротьбі не терпить розчарувань: «Усі стежки до тебе перехресні, / Тому усе втрачає свою суть» (с. 22). Так не є: «І навіть коли приходить біль, людина має свободу пустити його собі на користь. Мідь перетворити на золото» (Володимир Єрмоленко, «Далекі близькі»). А Боецій, перебуваючи у  в’язниці в очікувані виконання над ним смертного вироку, писав «що розумна людина не може бути нещасливою чи страждати. Адже вона своім розумом, силою волі, глибоким розумінням власного земного призначення може переносити будь-які тяжкі удари долі, осягнути найвище благо і наблизитися до нього» (Володимир Кондзьолка, «”Останній римлянин” Северин Боецій». В кн. Северин Боецій, «Розрада від філософії»). Щось у тому є від істини: дорогу, мовляв знайдено... І тут поетка приходить до розуміння філософії життя і прогріхів: «Спокуту не впросиш, не вмолиш. Ховай копійки!» (с. 24). Так є – в Бога немає серединного гріха. Пригадалися слова Ісуса Христа з Нагірної проповіді: «Ваше ж слово хай буде: “так-так”, “ні-ні”. А що більше над те, то те від лукавого» (Євангеліє від Матвія 5:37). В Бога немає половинної, неправдивої дії. Ці розмисли засвідчують, що поетка мусить володіти великими знаннями, щоби її  талант письма був зрозумілий і корисний читачеві – згадаймо Горація: «Лише у знанні – джерело і запорука справжнього вірша».

І підсумок прочитаного, хоча його неможливо осмислити сповна, якщо ми читаємо поезію, але ж повірте, що я читаю, перечитую «Дистихи Катона»: «Бо читати й не прочитувати – то не почитати» і осмислюю, передумаю, переживаю сльозою «На відстані сльози» пам’яті і духовних переживань серця. В світі так мало тепла, любові, кохання, шляхетності, правди... Із вічністю контрактів «На грані смерті, на грані життя...» не буває і все ж поетка знаходить формулу вічності буття:

У цьому світі і любити дикість,
Розвій цей міф і серцю доведи!
І хай війну ведуть усі поети,
А ти візьми й направду полюби (с. 24).

А ти візьми і полюби всіма силами свого духовного єства, серця...

А все ж не можу закінчити розмисли без побажання від вдумливого читача поезії, хоча не мені про це судити. В «Літературній Україні» (№ 41 від 8 листопада 2018 р.) Володимир Базилевський в статті «Життя у слові» розмислює про це життя і пише: «Класична ясність нині не в моді... Ліна Костенко – найлогічніша з наших поетів. Поезія думання іншою бути не може. Думання провокує думання. Суспільство у стані глибокої психологічної кризи. Зневіра охопила усі верстви населення». То ж побажаємо поетці успіхів на нелегкій ниві «Життя у слові», оптимізму думання, щоб жила словом і в слові, чула його, поезія писалася серцем класичної ясності, звучала вибагливо і зрозуміло, а життя зоріло без «сліз холодної розлуки» й розуміння, що «Віднині в провині нема нічиєї вини» (с. 24)...

    ______________________________

    *Тут і далі цитовано за виданням Біблії (Святого Письма), перекладеної Іваном Огієнком. Псалом 50:12.

    Богдан ДЯЧИШИН, член НСПУ,
лауреат премії ім. Івана Огієнка, м. Львів