Жінка-УКРАЇНКА

Вперше в Україні, у популярному чернігівському видавництві «Десна Поліграф» дуже ошатно надруковано славетний роман «Мертві блукають пісками» видатного казахського прозаїка Роллана Сейсенбаєва (у перекладі знаних українських письменників та перекладачів – Тетяни Сидоренко, Олега Гончаренка, Сергія Дзюби та Ярослава Савчина), котрий здобув визнання в багатьох державах.

Українське видання книжки організували Міжнародна літературно-мистецька Академія України і Міжнародний клуб Абая (Алмати) за сприяння Казахського національного університету імені аль-Фарабі та Національної Академії наук Республіки Казахстан.

Пропонуємо вашій увазі відгук на цю книжку письменника, перекладача, президента Міжнародної 
літературно-мистецької Академії України Сергія Дзюби.

Юлія Бережко-Камінська. Невідворотне. – К.: Саміт-книга, 2019. – 400 с.

Отже, треба думати про все, треба гартувати
свій дух перед лицем того, що може статися.

Сенека, «Моральні листи до Луцілія», лист XCI

Читаю вступну статтю авторки, а рука тягнеться до ручки і паперу. Поетка стверджує, що «Людина безсила проти невідворотного» (с. 6). Але ж пам’ятаймо, що щастя людини в цьому житті – це коли не стається того, чого не мало би статися, бо наше життя, події «від часу і нагоди залежні вони» (Екклезіяста 9:11б) і щоденної важкої праці. Що ж таке «невідворотне» і чи людство може захиститися від нього? В передньому слові до книжки «Антологія сучасної філософії науки, або усмішка ASIMO» читаємо: «Одним із магістральних напрямів розвитку сучасної науки є створення штучних особистостей, які здатні бути цілковитими аналогами людини» (с. 5). Хибна думка. Людина – твориво Бога живого і неможливо створити щось, що може «бути цілковитими аналогіями людини», бо «Бог є невимірно сущим, істинним і благим» (Тома Аквінський). Із цих позицій і потрібно осмислювати «невідворотне»:

Є те, що віриш Ти у мене, Боже.
Я – тільки вдих у холоді пітьми
Чогось того, що тільки бути може (с. 126).

Юрченко Євгенія. Аритмія мовчання: поезії – Житомир: Вид. О.О. Євенок, 2019. – 80с.

Молода людина поезомовою розповідає про поривання власної душі. Сміливість? Та ще й особливо тоді, коли вона робить наголос на інтимності. Можна й так міркувати, бо про таке мислиться, коли читаєш «Аритмію мовчання» – другу книгу молодої поетки з Житомирщини. "Здивовано симфонію звучання напише перехожий, він  твій брат – поет із  аритмією мовчання". Ніби й простенький рядок з’явився  перед нами, але епітетом "аритмією мовчання" таки привернув увагу до себе. Отже, промовляння молодої виражальності.

1.Віддзеркалення слова

Ще раз гортаю невелику за обсягом книгу. І не вдається стримати захоплення метафоричністю мислення. "Гучно у скронях  гупав долотом слів", "Ти мені намалюєш крила, я тобі начаклую казку", "Ген віднесло водою у далекі глибини світлу радість весняну і надпиті провини".

Ольга Рєпіна

Рецензія на книгу Тимура та Олени Литовченків «Принц України»

Литовченко Тимур. Литовченко Олена. Принц України / Роман. – Харків: ТОВ «Видавництво Фоліо», 2017. – 222 с.

Відомо, що особа та характерологічні особливості письменника часто відображаються в його творах. Чи може письменник надягнути маску, особливо якщо знайдеться професійний редактор? Може, але ця маска протримається на його творчому «обличчі» на один, максимум, два романи. А далі – тільки він справжній, зі своїми екзистенціями, які презентують творчу особистість в психологічному масштабі, коли результати творчості надають можливість робити аналіз особистості самого митця та його впливу на соціум.

Взагалі, екзистенційна сфера в значній мірі визначається особистісною емпірикою автора, його індивідуальними переживаннями, складною інтеграцією свідомих і несвідомих тенденцій, уявлень про соціальну сміливість, і є одним з найважливіших джерел формування творчої мотивації та спрямованості до самовираження за допомогою літературного образу.

Любов Бенедишин. Шлях до воскресіння. – Львів: Плай, 2019. – 72 с.

Вкотре переконуюся, щопоезія – це не гра слів і не багатство римування, а глибинне осмислення порухів душі і почуттів, єдність слова і думки, це виховання читача. Тож порозмислюймо над сторінками книжки, в якій Любов Бенедишин своїм поетичним словом спонукає до роздумів, виховує читача.        

Правдою думає, живе людина, правдою торує дорогу життя до храму вічності, бо ж виправдовується мудрість, буття людини її ділами (Євангеліє від Матвія 11:19б). Споконвіку людина розмислює – що там, що там, бо ж утримується вона в цьому тимчасовому житті на грані двох безодень: нескінченності і небуття: «А Ісус голосом гучним іскрикнув, і духа віддав...» (Євангеліє від Матвія 27:50). Кому віддав, кому Він щось заборгував? У народі побутує думка, яку осмислив Андрій Содомора: «Богу духа винний – Богові й віддати його належить, навіть, якщо того духа пучка. В античних “померти” – це віддати борг природі (Корнелій Непот)» (Бесіди п(р)одумки). «І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!» (Екклезіяста 12:7). Цей текст спонукав поета Михайла Саченка написати такі рядки: