Рецензії

Слово про слово. Поетичне оголення душі

Базилевський В.О. Замінований рай: поезії. – К.: ВЦ «Просвіта», 2018. – 368 с.

Існує теза вважає, що поезію варто писати до тридцятирічного віку. Мовляв, молодим найліпше вдаються емоційні римосповіді. І, як приклад, наводять ранні дебюти Івана Драча, Миколи Вінграновського, Леоніда Кисельова, Павла Гіника, Миколи Тимчака… Але ця думка не витримує ніякої критики. Бо, як нам здається, справа полягає не в роках, які прожив автор, а в думках, котрі він висловлює. Саме це приходить на думку, коли читаємо вірші Володимира Базилевського, який у новій книзі «Замінований рай» назвав себе «зимовим поетом», натякаючи на свій поважний вік (у серпні 2018-го йому пішов 82-ий). «Не зважай, якщо сноб і естет запідозрять обмову. Оприлюднить зимовий поет свою правду зимову».

Контексти, концепти і конспекти суворої дійсності "простого" людського життя "пересічної" української жінки

Олег Гончаренко

АРСЕНИЧ-БАРАН Г. Муська : роман в новелах / Ганна Арсенич-Баран. – Київ. Український пріоритет. – 2018. – 144 с.

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу…

Ліна КОСТЕНКО

Життя іде… Життя, справді, іде, не звертаючи уваги на наші «коректури» навіть катастрофічного рівня – війни, голодомори, голокости, техногенні армагедони. Такого висновку доходимо так чи так усі ми рано чи пізно. Власне, різниця полягає в тому, якого висновку, якого способу вирішення проблем сягаємо ми, переживши все те. При чому, коли я говорю «ми», то ще зовсім до недавнього часу, в прихованому підтексті значилося (хай і підсвідомо, але…) обране і визначене давним-давно чоловіче трактування філософії, історії, соціології, а найперше, як найзрозумілішої і найприйнятнішої для кожного представника Homo sapiens (людини розумної) гуманітарної іпостасі – літератури, а ще точніше літератури художньої. Зрештою, зважаючи на мою стать, це не так уже й дивно (тут, мабуть, варто було би поставити якийсь пояснювальний «смайлик», але в нашому жорстокому житті-бутті їх, на жаль, не передбачено).

Справді, культурних салонів у повному розумінні цього поняття нині немає. Але чи так-таки й «нема маркізи Помпадур», аби надихати достойників до поступу і подвигу?

«Чигиринський сотник» Леоніда Кононовича

Нарешті в сучасній українській літературі все більше почало з’являтися гостросюжетних пригодницьких творів, що жодним чином не поступаються кращим західним зразкам у цьому жанрі.

Не став винятком і новий історичний роман Леоніда Кононовича «Чигиринський сотник», якого знають в Україні, по-перше, як чудового перекладача видатних прозаїків сучасності, таких, приміром, як Альберт Камю, Еміль Дюркгайм, Жан Бодріяр, Моріс Бланшо, Жеральдін Бегбеде та ін., а, по-друге, як автора кримінальних романів «Я – зомбі», «Кайдани для олігарха», «Повернення», що здобули визнання їхньому автору.

Що стосується «Чигиринського сотника», то це абсолютно інший твір у творчій біографії Леоніда Кононовича, не схожий на попередні ‑ ні за тематикою, ні за стилістикою, ні за складним композиційним вирішенням.

Читати роман – одне задоволення. Сюжет твору надзвичайно динамічний, де реальне переплуталося з містичним, та так, що читач дуже часто губиться в захоплюючій авторській розповіді, не помічаючи постійні переходи з одного світу – земного, в інший – химерний.

Чому замовкли солов’ї…

Людина живе доти, доки її пам’ятають… Ця, вже третя, книжка Віталія Леуса «Чому замовкли солов’ї…», котра побачила світ після відходу у вічність відомого українського письменника, публіциста, журналіста та краєзнавця 27 грудня 2017 року, переконливо свідчить: Віталія Миколайовича пам’ятатимуть дуже довго! 

Взагалі ж, наш земляк цілком заслуговує на це – своєю оригінальною, проникливою, чуйною, а головне – справді, талановитою творчістю! До нової книжки В. Леуса увійшли його повість, новели та оповідання, які друкувалися в улюбленій газеті Віталія Миколайовича – «Деснянській правді», а також цікаві, зворушливі спогади про нього, написані друзями і колегами – Сергієм Дзюбою, Михасем Ткачем, Станіславом Маринчиком, Яковом Ковальцем (він присвятив Віталію Леусу вірша), директором музею Михайла Коцюбинського, правнуком класика – Ігорем Коцюбинським, а ще – працівниками наших бібліотек Ганною Маджугою та Оксаною Плауновою, з якими автор повсякчас співробітничав: як письменник, краєзнавець і головний редактор всеукраїнської газети для дітей «Ліхтарик». 

Тут кожне слово – з любов’ю

Сергій Дзюба. Примчу на білому коні. Сто пісень. – Чернігів. – ТОВ «Видавництво «Десна Поліграф», 2018.

У популярному чернігівському видавництві «Десна Поліграф» вийшла напрочуд ошатна книжка – в дуже красивій твердій обкладинці, великим форматом, з набраними у спеціальній комп’ютерні програмі нотами, значним накладом. Цю талановиту збірку ста своїх пісень «Примчу на білому коні» створив відомий український поет Сергій Дзюба. Причому тут він постав і як цікавий, неординарний композитор, який написав музику на вірші багатьох вітчизняних та зарубіжних поетів.

Словом світиться життя

(рефлексії)

Мирослава Данилевська-Милян. Звіряю душу солов’ю:вибрані поезіі. – Львів: ВД «Панорама», 2018. – 168 с.

Така жертовна й наша роль:
І йти в палати, і – палати!
І світочі нести в майбуть...
Юдоль в Господній дух вдягати –
В цім перша місія.
І суть.
                  Петро Шкраб’юк, «Місія»

Дух Божий перебуває в тілі людини (людина – істота духовна, в іншому контексті – душевна). Не душа, а «Дух Божий ширяв над поверхнею води...»(Буття 1:2). Хоча слова «душа» і «дух» стоять в одному гнізді «Практичного словника синонімів», укладеного Святославом Караванським, але слово «дух»ще й виділено в окремий рядок із наведенням прикладів його вживання.Пригадаймо пораду Декарта: «Уточнюйте значення слів – і позбавите світ половини його непорозумінь». Життя у слові – духовне життя. Ми черпаємо енергію духу від Бога, адже«Бог є Дух...»(Євангеліє від Івана 4:23а), і набуваємо її ще й упродовж нашого життя, якщо воно не суперечить логіці буття і ми споглядаємо світ через «вікно душі» (Лернардо да Вінчі), бо «Хоч би якою дорогою ти йшов, не знайдеш меж душі: настільки глибока її міра» (Геракліт).

Модерні психологізми або свободавибору

Ольга Рєпіна
м. Дніпро

Рецензія на книгу Ірини Баковецької-Рачковської  «Пластилін»

Пластилiн. Детектив з елементами психологізму / Іра Баковецька-Рачковська. – Дніпро: Моноліт, 2018. – 256 с.

Чесно кажучи, не люблю вдаватися до філософії, якщо можна використати свої знання з психології. Зізнаюся:вирішила помудрувати, починаючи із назви.

Після прочитання книги взяла такий собі тайм-аут – для обміркування. Підтверджую як фахівець: все описане авторкою роману присутнє в нашому житті. Це правда, зміни у суспільстві та окремих його ланках настільки серйозні, що приховувати їх означає проводити політикустрауса – ховаючи голову у пісок. А може, це міф? Я щодо страуса, а не щодо зміну суспільстві.

Стіна не вимовила звуку, але ж і ти нічого не сказала*

 

 Надія Ковалик. Стіна. В кн. Надії Ковалик «Зваба». – Львів: Апріорі, 2018. – 344 с.

Чим вище у горах,
тим глибшими є долини,
тим вимогливішими видаються
мандрівнику дороги серця.**

Читаю, перечитую життя – яким воно є. Перегорнув останню сторінку книжки – вона вела за собою, попри типові сюжети, життєві історії героїв. Мова письма заслуговує похвали. Автор намагається осмислити життя – таке воно непередбачуване, жорстоке і з надто важким «хрестом» випробувань...

Чуючи молоде дихання

Весела Л. Між ріками і Богом. Поезії. – Хмельницький: Поліграфіст, 2017. – 80 с.

Коли перечитую ту чи іншу книгу, то частенько ловлю себе на думці про те, чи дало щось для душі «пірнання» у світ буквиць. Питання, від якого повіює прямолінійністю? Можливо. Та мене бентежить не це, а відповідь на нього. І радий, що майже кожного разу кажу собі, що літери освіжили свідомість і заронили в її борозенки нові зерниночки думання. Щось подібне було й тоді, коли «вглиблювався» у вірші Людмили Веселої з її нової збірки «Між ріками і Богом». Вони захопили настільки, що розмисли досі живуть у бентежному римоколиванні. «Я марити буду тим світлом з твого маяка з далекого берега, що на краю географій».

Чарівне мандрування мореокеанням слів дивовижних. Про нього і думаю. Бо не відпускають зі свого виру метафори, порівняння, образи. Чи не тому, що крізь їхню призму постає наш сучасник з його болями і тривогами? Зосібна бачимо його за метафорами. «Степ відпускає у вирій свої полини», «Цей вірш давно тремтів мені на віях», «Згадав мене як казку на ніч січень», «Венами літо стікає». Гарно, правда? Та це – лишень частина  вдатностей. Бо зацікавлюють і інші слововияви. «З твоїх літніх полотен втікають  гранати й агави», «І мої віршенята наснилися  зірці зеленій», «Сива ніч відридала в хустину», «І мовчки вересень потупить очі». Не знаю,  як і хто сприйме ці небуденності,  а мені вони створили  словесний портрет людини із зачудованою душею.

Енергія сонця, життя і любові – у «вишиванці»

Наталя Федько,
м. Вінниця

(рецензія на збірку «Вишиванка для сонечка»)

Діти – найбільш непідкупні, щирі та неординарні читачі. Вони або хапають книгу з блиском в очах… або розчаровуються з перших сторінок. Щоб створити щось цікаве і пізнавальне для читачів дошкільного та раннього шкільного віку, письменник має бути трішки чарівником. І трішки дитиною. Сонячним, щирим, винахідливим – таким має бути автор, чиї твори читатимуть діти.

Збірка «Вишиванка для сонечка» притягує своєю життєдайною, доброю енергією. Письменники з різних куточків України та з закордону поділилися з юними читачами іскринками чудового дивосвіту. Пізнання, розвага, промінці сміху, тихі роздуми про життя і світ – все це поєднується у поетичних та прозових рядках сучасних авторів.

Збірка поділена на 3 розділи. Твори першого розділу призначені для дітей 3 – 4 років. Другий розділ – для читачів 4 – 5 років. Третій призначений для читачів 5 – 6 років.

Прочитане

Окрайці розмислів про життя у місті. Ковалик Надія. «Зваба». – Львів: Апріорі. 2018. – 344 ст.

З доробком Надії Ковалик зі Львова уперше познайомився ще у 1980-му році минулого століття, коли побачила світ її дебютна прозова книжечка «Листопадовий сніг». Через бистроплин літ уже неможливо пригадати деталі тодішнього враження. Але деякі узагальнення пам’ять усе ж зберегла. По-перше, літературний Львів і його поціновувачі захоплювалися прозою Романа Іваничука, Романа Федоріва, Дмитра Герасимчука, Ніни Бічуї, Юрія Коваля, Левка Різника, Василя Стефака… А ще ж були молоді: Богдан Загайський, Василь Левицький… І диво якесь: на цьому тлі дивовижно світилася квітка оповідань та повістей Надії Ковалик. Незважаючи на зайвину романтичної наївності вчорашньої школярки.

І коли від знайомої письменниці почув про презентацію нової книги львів’янки, то поринув у споминальність… А ще через деякий час «Зваба» лягла на робочий стіл, і для мене почалося мандрування у бентежний світ слова знайомої здавен авторки.

Розумію, що дехто, прочитавши попередні абзаци, говоритиме, що опус рецензента буде пройнятий рефлексіями проминулого: це диктуватиме підхід. Можливою є і гостріша реакція. Себто йтиметься про закидування літературного критика каменями зневаги за суб’єктивізм оцінки.

Наіль Ісмайлов і його роман про любов

Наіль Ісмайлов. По небу вниз: Роман. – К.: ЛА «Друге дихання», 2018.  – 268 с.

Серед багатьох любовних романів роман Наіля Ісмайлова «По небу вниз», виданий  літературною  агенцією «Друге дихання», цікавий своєю художньою формою. У ньому немає класичної любовної історії з її пристрастями і стражданнями. Хоча в романі вистачає і пристрастей, і страждань.

Головний герой твору з дитинства проклятий на безконечні перевтілення. Кожні три тижні він пробуджується в тілі іншої людини і переживає особисте життя людини, в тілі якої він опинився. Він звикає до дому, до чужих батьків, які називають його рідним сином, до друзів, але через три тижні знову просинається в тілі іншої людини. Він не знає свого імені, своїх батьків, країни, в якій він народився. Знає тільки, що йому двадцять шість років і що його рідна мова іспанська.

Він постійно прокидається в різних країнах, але неодмінно в тілі чоловіка свого віку. Серед багатьох своїх перевтілень герой опиняється і в Україні, в місті Дніпрі, переживаючи історію нещасливого кохання Олексія, в якого він перевтілився.

Об'єднати вміст