Світлана Короненко. Дебора: поезії. – К.: Ярославів Вал, 2018. – 128 с.
«...вибрала вірші, як долю»
Світлана Короненко
«Тій, завдяки якій сяє сонце...»*
Українці звиклидотого, що долю дитині дає мати, її шукають, вишивають, її можна погубити, а можна знайти, як щастя, чого не скажеш про російську «судьбу», яка сама керує й вирішує, а людина є всього лиш пасивним реципієнтом, як пацієнт під наркозом. Наше життя, події – «від часу і нагоди залежні вони» (Екклезіяста 9:11б) і важкої щоденної праці, для якої народжена людина, щоб любити, вчитися плакати, радіти ділами своїми: «На папері сльоза застигла, як любов у піснях відголоском» (с. 8).
15 лютого 2018 року, на Стрітення, у Національному музеї літератури в Києві відбувся творчий вечір Світлани Короненко «У колі друзів».
На початку імпрези у вступному слові ведуча Наталка Сумська віршем Світлани Короненко «У цій небесній круговерті» нагадала про священномучеників 21 століття − українських воїнів, завдяки мужності яких більша частина України живе відносно спокійно. Ця тема зринала протягом вечора ще не раз: і у слові Дмитра Павличка, і у виступі Валерія Гужви.
А зібралися кияни в Національному музеї літератури з нагоди презентація книжок «Зі старого манускрипту» і «Вірші з осені» представниці покоління поетів-«вісімдесятників» Світлани Короненко.