У колі друзів Світлани Короненко

15 лютого 2018 року, на Стрітення, у Національному музеї літератури в Києві відбувся творчий вечір Світлани Короненко «У колі друзів».
 
На початку імпрези у вступному слові ведуча Наталка Сумська віршем Світлани Короненко «У цій небесній круговерті» нагадала про священномучеників 21 століття − українських воїнів, завдяки мужності яких більша частина України живе відносно спокійно. Ця тема зринала протягом вечора ще не раз: і у слові Дмитра Павличка, і у виступі Валерія Гужви.

А зібралися кияни в Національному музеї літератури з нагоди презентація книжок «Зі старого манускрипту» і «Вірші з осені» представниці покоління поетів-«вісімдесятників» Світлани Короненко. 

Світлана Короненко яскраво дебютувала у 19 років добіркою віршів у «Літературній Україні», а 22-річною її вже було прийнято до Спілки письменників України. «Юний Рембо», «принцеса української поезії» − такі порівняння вживали літературознавці, витлумачуючи поезію Світлани Короненко.

Нині Світлана Короненко – журналіст, поетеса, прозаїк, член Національної спілки письменників України, лауреат премій ім. Д. Нитченка, Г. Сковороди, І. Франка, М. Коцюбинського, В. Симоненка та ін. У її творчому доробку декілька поетичних збірок: «Сузір’я веснянок» (1982), «Голос дощу» (1988), «Під світлом Летючих Псів» (1991), «Ворожба на віршах» (2000), «Нічний політ: Лірика» (2009), «Зі старого манускрипту» (2014), «Вірші з осені» (2017), а також повість «Від цього залежить якість життя: Поради лікаря Берсєнєва» (2005).

Вечір був побудований на зіставленні ранньої творчості Світлани Короненко, у якій домінував білий вірш, верлібр, іноді траплялися римовані вірші, із «віршами з осені», тобто зрілою творчістю поетеси, де зберігся і вільний вірш, але домінує силабо-тоніка.

Дмитро Павличко зауважив, що в поезії пані Світлани органічно переплітаються весна, літо, осінь і зима, між ними немає перепон, це все звучить сукупно і творить свою таїну. Авторка має мужність бути загадковою, як і наскрізні образи її поезії. Наприклад, «білий соловей» − образ чистоти, якої не буває у житті, але якої прагне душа. В оцій конфліктності – суть драматургії поезії С. Короненко.

Михайло Слабошпицький наголосив на поверненні Світлани в поезію іншої стилістики і метрики. Це евфонічна лірика, що спирається на природну мелодику та гармонію української мови і демонструє несподівані, іронічні, часом саркастичні образи.

Саме цим − іншою стилістикою, емоційністю вдруге здивувала С. Короненко Василя Герасим’юка, котрий згадав її тріумфальний дебют.

Михайло Сидоржевський порівняв ранню сонячну поезію С. Короненко з молодим вином – бурхливим, солодким, із вкрапленням гірчинки. Зріла поезія – то вже вистояне гірко-солодке вино, поезія стривоженої людини, що своє розуміння життя передає через асоціативні образи та мінорні настрої.

Віктор Мельник, автор рецензій на збірки віршів С. Короненко, з-поміж розлогих рядків поезій Світлани, що іноді тяжіють до гекзаметру, продемонстрував її талант автора-мінімаліста — прочитав її мініатюру:

І губоньки ваші над сміхом моїм розповиті
Чогось дожидають, неначе любові чи смерті,
І моляться, моляться, моляться мовчки,
І звуть мене ж долею, господи, долею ж звуть…

Валерій Гужва відзначив простір небанальної думки, ощадливість, точність слова, несподівані, часом парадоксальні тропи в поезії С. Короненко.

Любов Голота порівняла поезію С. Короненко зі Стрітенням – змаганням зими і весни і означила її творчість екзотичними образами – «трьома Ф». Фламінго – поезія жіноча (рожева), але дуже своєрідна, впевнена, не типова, десь навіть екзотична; Фламенко – це ритми її віршів, це пристрасть її віршів, яка ніде не порушує грані смаку, гармонії і краси; Фляга з текілою – це хміль її віршів. Поезія С. Короненко, за словами Л. Голоти, − це кода поетів 80-х років, урбанізованого покоління дітей села, яке відбулося у 20 ст і сміливо ступило у непросте 21 ст.
Олена О’Лір висловила думку про те, що Світлана Короненко відчуває Слово як божественний дар.

Павло Щириця вступив у полеміку з Д. Павличком, якому припав до душі образ «засмаглого жіночого плеча», і твердив, що «жінка, золота наче злочин» − не менш еротичний образ у поезії С. Короненко.

Зі спеціальною програмою виступила актриса Галина Стефанова, яка прочитала низку віршів С. Короненко та уривок із циклу «Дебора. Конспект поеми».

Пісні та романси на вірші С. Короненко прозвучали у виконанні Світлани Мирводи (композитор Леонід Нечипорук), композитора і виконавця Карлена Мкртчана, бардів Неллі Франчук і Григорія Лук’яненка. 

Чудовим завершальним акордом прозвучав виступ барда Наталі Бучель, яка виконала декілька своїх музичних композицій на вірші С. Короненко. Артистизм та експресія виконавиці заохотили до співу усіх глядачів.
Вечір завершився традиційно − автограф сесією поетеси Світлани Короненко.

P.S. Цей чудовий поетичний захід – бо з-поміж дифірамбів звучали насправді непересічні вірші Світлани Короненко – увиразнив суттєвий розрив між різними поколіннями поетів. На вечорі майже не було молодих авторів. Оцей розкол поколінь, розрив наступності зауважила декілька разів і Оксана Забужко. Вододіл між поколіннями поетів в Україні, як на мене, образно постає у ставленні до роману «Улісс» Д. Джойса (цю тему періодично «розганяють» у Фейсбуці як не Андрій Кокотюха, то Борис Гуменюк): читав, не читав, і не буду читати, можна стати письменником і без Джойса et cetera…)

Однак, мені, як джойсоманові, байдуже до поколінь і до авторитетів, коли йдеться про талант: я захоплююся образами-грою у віршах Сергія Пантюка, я відчуваю багатошарові глибини смислів у поезії Оксани Забужко, мене збивають з ніг «Осінні пси Карпат» Василя Герасим'юка і мені імпонують дівчата 80-х, які мають свою таїну і в поезії 21 ст.

Ніна Головченко