Рецензії

Валентинки та інше від Люліч

Ігор Павлюк

Люлі, люлі, люлі,
Налетіли гулі,
Налетіли гулі,
Та й сіли на люлі.
(із української народної пісні)

(Люліч Валентина. ЗАparolЕНІ: Поезії. – Рівне: 
Видавництво «Письменницька робітня «Оповідач», 2016. – 96 с.)

Останнім часом з’являється все більшає книг із назвами на кшталт «Поза зоною», «Інший простір», «Блокпост», які означують, символізують якусь просторово-часову забарикадованість, утечу в себе, втечу від себе у потойбічний чи просто віртуальний світ.
Тому «ЗАparolЕНІ» пані Валентини із колисково-пісенним, фольклорним прізвищем «Люліч» у психосоціальному, екзистенційному мейнстрімі.
Це не добре і не погано.
Це просто факт, ілюстрація запароленого культурно-інформаційного часопростору.
Я би розділив книгу на три блоки, хоча сама авторка візуально її не диференціювала: поезія про Все і про кохання, експериментальна поезія, патріотичні вірші.
Мені найбільше імпонує перший умовний блок.
Футуристичні експерименти під а’ля Семенко чи Маяковського з його «сходинкою»:

Амнезія історичної пам’яті

Валентин Ткачук                                                                                   

Микола Хомич. Територія брехні. Роман. К.: Юніверс, 2016. – 256 с.

У видавництві «Юніверс» вийшов роман Миколи Хомича «Територія брехні», який дає ключ для усвідомлення глибини цивілізаційного конфлікту, що пояснює причини російсько-української війни на Донбасі.

У центрі роману – дві молоді пари: Ігор з Іриною і Ольга з Олегом та їхній норвезький приятель Олаф Йохансон. Сюжет роману доволі простий. Познайомившись під час чемпіонату з футболу «Євро-2012» у київському кафе з норвежцем  Олафом Йохансоном, дві пари друзів навіть не підозрювали, що вплутаються в розслідування давньої історичної загадки, що сягає часів Київської Русі. Молодий норвежець приїхав до Києва не в якості футбольного фана, а щоб розгадати древні родинні реліквії, що передавалися з покоління в покоління і дійшли до нього. Це – пергамент зі старослов’янськими написами і срібляник часів Ярослава Мудрого. Але на нафтовидобувній станції в Північному морі, де працював Йохансон, трапилася аварія, і він змушений був терміново повертатися на роботу, залишивши сімейні реліквії для дослідження своїм новим друзям, яких він запросив у гості в Норвегію. Не будемо обговорювати, чи міг би трапитися такий випадок у реальному житті. Здоровий глузд підказує, що ні, але дивакуватих і безпечних людей у реальному житті вистачає.

Книга про те, що мрії збуваються

Унікальний досвід подорожі людини з інвалідністю за кордон – у дорожньому щоденнику Світлани Патри. Створення цієї книги почалося у травні 2016 року, коли авторка взяла участь у спецпроекті #BeEuropean, що був організований низкою українських та європейських інституцій, а також українських ЗМІ. Рецензія на електронну книгу Світлани Патри «Щоденник європейки або Брюссель. Мрії здійснюються».

І знову - про світ («ПроСвіт») Лесі Шмигельської

pro-svitШмигельська Леся. ПроСвіт. Поезії. – Івано-Франківськ: Симфонія форте. 2016. – 112 с.

У наш час нерідко реальному побаченню або дружбі чи співпраці передує віртуальне знайомство. Так само віртуально знайомимося з творчістю багатьох письменників. Ось і я запізналася з цікавою поетесою на всеохопному Фейсбуці. І та наша дружба уже перевищує декілька років. Поки що не бачила особисто самої Лесі Шмигельської, але вже люблю і її твори, і їхню авторку. Мало того, пані Леся звернула увагу навіть на мою скромну творчість, відгукнувшись на дві збірки! Я ж мала за честь написати відгук про її збірку «Всеобрій». А сьогодні мою увагу привернула ще одна, нова, збірка пані Лесі: «ПроСвіт». Впевнена: не скажу про неї краще, ніж уже мовили відомі поети і рецензенти, однак хочеться таки додати і своє слово, слово захоплення справжньою поезією. Тож скажу просто і щиро, скажу – як читач.

Історія чоловіка, одержимого жінкою

Василь Слапчук. Поміж світів і сяяння світил : Роман. – Київ: Український пріоритет, 2016. – 280 с. 

Можливо, ця книжка про мене?.. Читаючи її, неодноразово ловив себе на думці, що все це – наче трапилося і продовжує відбуватися зі мною. Маю на увазі не суто сюжетну канву, а думки, переживання та страждання головного героя. Шекспірівські пристрасті! Адже, мабуть, просто не може бути інакше, якщо все своє життя по-справжньому кохаєш лише одну жінку, яка для тебе – водночас сонце і місяць, земля та небо… Так і живеш поміж її нерозгаданих, неймовірних, парадоксальних, магічних світів та вічного сяяння дивовижних світил. І ви почуваєтеся тисячолітніми Адамом та Євою – не тією, що з твого ребра. Бо як може з ребра такого звичайного чоловіка народитися богиня та твоя повелителька?! Тому на її запитання: «Хто там?..», просто відповідаєш потойбіч дверей: «Це – ти». Авжеж, ваші тіла інколи існують окремо, а душі сплелися так, що вже й не розчепиш. І найбільша розкіш – чути, як б’ється в твоєму тілі серце коханої людини!

Цей дивний смак книги... (міні-рецензія)

Еліна Заржицька. Як козак у морського царя служив. – Харків: Юнісофт, 2016. – 64 с. іл. –  (Серія "Читаю сам")

Ось вона нова книга. Яскраві малюнки, гладенькі та приємні на дотик сторінки, новий типографський запах – привіт із мого дитинства. Книга була і залишається моїм най улюбленим подарунком, який я отримую на свята і просто так! Але це не все.

Найголовніше, що книга Еліни Заржицької смачна: читаєш запоєм і радієш кожному рядку.

Давно я не бачила такої гарної книги ні як автор, ні як вчитель із 28-річним стажем роботи. Жалкую, що немає у кожного мого учня такої книги – це ж скарбниця знань про козака, який у морського царя служив, про молодого музику Звенигора, про небайдужого рибалку та сонячного чоловічка.

Сказання з Дніпра-Славути

 obl_yak_kozak_y_morskogo_carya_sluzhiv_ukr_-1legendu_pro_kozakov_ukr234-1Еліна Заржицька. Легенди про козаків. – Харків: Юнісофт, 2016. – 64 с.: іл – (Серія «Читаю сам»).

Еліна Заржицька. Як козак у морського царя служив. - Харків: Юнісофт, 2016. - 64 с.:іл. - (Серія "Читаю сам")

Коли взятися креслити карту фольклору України, то не буде великою проблемою змалювати чільні сюжети та типи героїв для таких куточків, як Полісся, Полтавщина, Київщина, Поділ, Волинь, Галичина, Карпати чи й Крим – а на місці Придніпров’я, і конкретно – корінних земель Війська Низового Запорозького (нині – Дніпропетровська і Запорізька області), – буде біла пляма. Це переважно стосується такого надважливого шару фольклору, як казки. Ба й справді, якщо перекази та думи (які передусім стосуються доби Козаччини) даного регіону ще можливо віднайти у профільних виданнях, то з народними казками ситуація виглядає геть не обнадійливою. Не сказати, щоби Придніпров’я зовсім не знало власних казок або легенд – ідеться про те, що цей масив наративів майже невідомий поза вузьким колом фахівців-етнографів. Ну і вже годі казати, що сучасні наші дітлахи знайомі хіба що – у кращому випадку! – з такими героями українських казок, як Котигорошко або Вовк та Пес із відомого мультфільму, та й усе.

«Зоремо, засіємо зерном, закосичимо…»

Любов Сердунич. «Зайдам – зась!». Поезії. Проза – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2015. – 80 с..

«Дивись вперед навіть тоді, мій сину, / / Коли уже зневірився народ…» // («Твердіше крок!»). Саме отак, з вірою, яка нетлінна, з надією, котра не згасає, і з любов’ю до рідної землі життєствердно, патріотично крокує второваною поетичною стежкою просвітянка, письменниця, журналіст, краєзнавець і просто Жінка-Мати пані Любов Сердунич. Напевне, не зроблю великого відкриття, коли скажу, що з пані Любов’ю особисто не знайома, хоча віртуально спілкуємося давно, проте інколи достатньо віртуального знайомства, аби розпізнати справжність людини, відчути її мрії і зрозуміти її світ (у цьому випадку – це світ поетичний).

"Легенди про козаків" та "Як козак у морського царя служив"

obl_yak_kozak_y_morskogo_carya_sluzhiv_ukr_legendu_pro_kozakov_ukr234Так називаються книги дніпропетровської дитячої письменниці, члена НСПУ Еліни Заржицької, які вийшли в світ 2016 року в серії «Читаю сам» у  харківському видавництві «Талант». Чудова назва серії! А прочитавши книжки і намилувавшись самобутніми, просто живими малюнками художниці Олени Железняк і майстерною поліграфією, розумієш, що ці витвори видавництва, письменниці і художниці повинні зайняти достойне місце в скарбничках українського мистецтва.

Книга «Легенди про козаків» вміщує шість пригодницьких оповідок «Бронзовий, срібний, золотий», «Як з’явилася червона калина», «Про жадібного парубка», «Про козачку Ганну, її дітей та святого Миколая», «Про Стешу – чорнооку козачку», «Легенда про трьох братів».

Пише жінка мелодію долі…

Рецензія Тетяни Сидоренко на книгу Тетяни Череп-Пероганич "Осінь дорослої жінки".

Із категорією простоти в мене вже давно серйозні стосунки. Кожна людина не така проста, як спершу здається. Будь-яке явище, факт, подія тільки на перший погляд зрозумілі й не вимагають детального пояснення. Безліч літературних текстів (цілі томи!), прості за формою, породжують ілюзію простоти, – як у Сковороди, наприклад. Але, вчитуючись у написане, пробуючи пізнати текст ізсередини, дивуюся часто сама собі: як я могла раніше цього не бачити - багатющого поетикального наповнення, вишуканої ритмомелодики, занурення в архетипи й народнопісенність? І тоді цікавий мені текст потроху начебто сам розкривається, розкодовується, дозволяє себе роздивитися, а потім запрошує мене на прогулянку в художній світ образів, тем, мотивів, асоціацій, символів та розкішних метафор. І немає тоді більшої насолоди, ніж бачити той чи інший текст наскрізь: чим він дихає, якими звуками, кольорами, доторками, тонами й напівтонами наповнений…

Поет на околиці осені

%d0%bd%d0%b0-%d0%be%d0%ba%d0%be%d0%bb%d0%b8%d1%86%d1%96-%d0%be%d1%81%d0%b5%d0%bd%d1%962Михайлів Л.Л. На околиці осені: вибрані поезії, поеми. Івано-Франківськ : Місто НВ. 2016. 512 с.

Недавно в літературному деннику знайомого письменника прочитав, що він часто-густо не може писати про ловців слів та їхні книги без спілкування з ними. Як на мене, то раціональне зерно в цьому є. Та іноді так багато промовляє до усіх вже саме написане. І тоді вже не звертаєш уваги на факт знайомства чи спілкування. Звісно, в таких випадках нерідко буває важко писати. Але берешся за перо, бо хочеться. Просто взаємини (очні чи заочні) допомагають, доповнюючи враження від прочитаного.

Нехолодна філософія Лесі Шмигельської

Шмигельська Леся. ПроСвіт. Поезії. – Івано-Франківськ: Симфонія форте. 2016. –112 с.

Відомий український поет Ігор Павлюк – автор передслова до цієї книги віршів, очевидно, мав рацію, радячи назвати її – «Паперовий кораблик» чи «Кораблик на папері». Не знаю, що він мав на увазі. Та й, чесно кажучи, не цікавить це мене. Але, здається, що в даному випадку він мав рацію. Адже вірш «Паперовий кораблик» по своєму й оригінально відображає суть. А ще, напевно, заголовок є більш жіночнішим, що теж має істотне значення. Принаймні, мені так гадається.

Об'єднати вміст