Жінка-УКРАЇНКА

Світлана Ратинська

Володимир Даниленко. Ніч із профілем жінки: роман. – К.: Академія, 2020.  – 224 с.

У всіх творах Володимира Даниленка головна інтрига завжди тримається на образі жінки. Не винятком став і його роман «Ніч із профілем жінки», що вийшов у видавництві «Академія».

У центрі роману – компанія підлітків та її харизматичний лідер Борик Першко, що під час гри у хованки випадково відкрили дивну здатність людської психіки реагувати на загадкові явища. Таким загадковим явищем стала поява нічної жінки, яка розворушила провінційний спокій навколо Житомира. Своїми жертвами нічна жінка обирала тих людей, які мали проблеми з мораллю. Після зустрічі з нею  люди розкаювались у гріхах і наверталися до церкви.  Цей неконтрольований сплеск релігійної активності налякав владу. Щоб з’ясувати, хто ховається за образом нічної жінки, радянські спецслужби присилають оперативного працівника й журналістку газети, що мали розвінчати міф туровецької Діви Марії.

Олександр Архангельський,
м. Кропивницький

Вийшло друком нове число літературного альманаху «Степ», органу Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного. Номери 1 та 2 вийшли під однією обкладинкою, що на суттєво здешевило видання.

Перш за все, кілька слів треба сказати про літоб’єднання «Степ». Воно існує майже 81 рік, з 1939 року – з часу заснування Кіровоградської області. Обласна організація Національної спілки письменників України виникла лише 1984 року, тобто через 55  років, коли в області уже нараховувалося 3 члени НСПУ.

Об’єднавши місцевих літераторів, літоб’єднання всі ці роки фактично виконувало функції Спілки. З 1969 року до моменту смерті в жовтні 2017 літоб’єднанням керував Віктор Олексійович Погрібний – журналіст, публіцист, письменник, поет, видавець і громадський діяч.

Радушинська О. П. Любов довготерпить / О. П. Радушинська. – Хмельницький, ФОП Цюпак А. А., 2019. – 120 с.

Вміння літати серед сонячного світу, здійматися до небес і вище, торкатися крильми небуденного робить ліричну героїню Оксани Радушинської вільною птахою («…птаха твоя – вище вітру!»). Світ приймає її, як свою – сповиту в радість і засіяну зернами самотності, обнадійливу і загартовану мовчанням, сильну і слабку, наче пориви дощу серед осені. Вона не та, що буде летіти увись, аби дати душу на розтерзання, вона – в собі, вона для себе, таїть те, що дається їй життям. Інколи вона плаче, «кріпить думку», ховає «мрію – у вузлик днів». Але тримається. Мовчить. Говорить: Я розп’ята мовчаннями… Вітер проходить наскрізь. Шурхотять небеса…

У її світі сонячно, але деколи «густий туман без неба й споду» закриває сонце і все довкола стає білим. «…птиць не чути». Якщо порівняти світ героїні з порою року, то в неї він – зима. «В негоду люту» їй доводиться боротися не лише зовнішньо, а й внутрішньо, бо

«Коли морозом зціпить до кісток 
Коли пече у грудях від знемоги 
Ніхто ні з ким…»

І це найболючіше. Тоді на ввесь отой сонячний і світлий світ хочеться кричати: Терпи. Борись. Греби у злій воді. Бо народилась. Та птаха здіймається і летить. На неї чекає весна. Усміхнений вітер приймає її в обійми й шепоче: «Занось дорогу на травневий дощ». Він чесний. З ним легко. Дощ змиває тугу з душі, допомагає втекти від зажерливого «дракона», що час від часу прокидається всередині і «гострими кігтями» дряпає серце, залишаючи незагойні рани. Горять крила.

Інна Ковальчук

Тетяна Череп-Пероганич Танго не для нас : поезії / Тетяна Череп-Пероганич. – Біла Церква : Час Змін Інформ, 2020. – 116 с.

Хто вона – лірична героїня поетеси Тетяни Череп-Пероганич? Така різна, така непередбачувана, ніжна і сильна водночас, горда і мрійлива? Кохання в поетичній збірці «Танго не для нас» чимось подібне до Ахматівського «поєдинку рокового»: воно не ідилічне, не спокійно-врівноважене, не безтурботно-щасливе. В більшості віршів перед читальником розгортаються драматичні моменти, які нікого не залишать байдужим. Поряд з цим – щемлива довірливість, інтимність, сповідальність роблять кожен текст не камерним, а загальнолюдським, зрозумілим практично кожному. Немовби оголена жіноча сутність промовляє голосом поезії:

Він вдяга рукавиці. Холоднішає, скоро зима…
Спиняє таксі, киває їй щось на кшталт: було добре, спасибі.
Йде крізь осінь постать далі сумна-сама…
Вона кохає його. А він? Він… її вибір.

Бондаревич-Черненко Лілія. За годину до раю : повість. – Житомир: Бук-Друк, 2019. – 143 с.

У сучасному літературознавстві налічується всього кілька спроб інтерпретувати модерну творчість самобутньої української письменниці білоруського походження Лілії Бондаревич-Черненко. Її спадщина – це поетичні книги й різножанрова проза: оповідання, нариси, повісті. Феномен творчої постаті Л. Бондаревич-Черненко демонструє поєднання двох начал: журналістської спостережливості й поетичного світосприйняття. Мисткиня не просто фіксує події у своїх творах, а й насичує їх тонким психологізмом, емоційністю, чуттєвою образністю.

Серед різноманіття творів Л. Бондаревич-Черненко особливу увагу привертає книга «За годину до раю», що має підзаголовок «25 історій про життя і кохання, самотність і щастя». В ній письменниця відважилася написати про старість, про те, з чим людина приходить у свій поважний вік, що думає про нього, про прожите і пережите, чи відчуває себе щасливою в такому віці.