Рецензії

Голос сумління

Левко Воловець. Окрилені злети: Лірика. – Львів: Сполом, 2017.

Як зелена віть весною, забуяла на літературно-поетичному овиді нова лірична збірка талановитого поета Левка Воловця зі Львівщини. Забуяла змістовною життєдайністю, соковитістю слова, насущністю проблем, щирим пафосом їх розв’язання в поетичній формі та чистотою громадянського сумління автора. Підґрунтям його творінь є, власне, світогляд істинного патріота-українця, реальні події з його генетичної пам’яті як минулого, так і сьогодення, спрямовані своєю енергією в майбутнє.

Моменти істини незнаної війни…

Олег Гончаренко

Зараз з приємністю пригадується, як у середині травня минулого року «Нова пошта» принесла мені поважний пакунок із Мелітополя: на ста заламінованих планшетах форматом А-4 – сто кольорових світлин з солдатського бойового буття, озвучених віршами нашого відомого письменника – поета, прозаїка, перекладача, публіциста, члена Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України Олега Гончаренка. Загалом, цей матеріал було означено титлом «АТО. Моменти істини» . Така-от фото-поетична виставка… Така-от проявлена митцем жорстока правда нинішньої української історії. 

На жаль, не знаю авторів фото, що зафіксували на плівці миттєвості буття наших воїнів на цій війні, яку так «цнотливо» названо нашими «сором’язливими» можновладцями та аж надто «інтелігентними» політиками мінливим жупелом «АТО» (антитерористична операція). Проте світлини ці вражають, навіть при тому що саме поняття «світлини» до них не дуже-то й докладається. Зате слово «вражають» тут саме на своєму місці: вони таки вражають, мов кулі чи осколки, навліт, у самісіньке серце, і вростають там болем нестерпним навіки. Зримо видно, що фахова підготовка у тих людей вельми різна: маємо тут і майстерні постери професійних фотохудожників, і зроблені поспіхом матеріали фоторепортерів, і побутові знімки з мобільних телефонів солдат та волонтерів. До речі, на одному з таких бачимо й нашого поета. Але до того, давайте, повернемося трішечки пізніше – згідно з розвитком «лінії сюжету». 

Мудра й естетична словесність Андрія Содомори

Богдан Дячишин. Крихти живого часу Андрія Содомори: есеї. – К.: Ярославів Вал, 2017. – 104 с.

Автор запрошує читача у мандри духовним простором думки, товариства думок поетичного, прозового і перекладного слова Андрія Содомори: «Яке воно — те слово? Передусім — воно з тих слів, які треба читати не лише фізичним оком, а й оком думки, духом людського єства, серцем: "Життя людини, за Сенекою, — це життя думки" ("Діалоги")» (с. 29).

Хрестоматійна думка: твори літератури й мистецтва «неодмінно несуть на собі відбиток індивідуальності митця, його таланту» (Іван Мегела). Та будь-який індивідуальний доробок має певний ступінь вартості – лексико-семантичної, граматичної, стилістичної, гносеологічної, естетичної, евристичної, архітектонічної та іншої. Комплексна ж аксіологічна проблема вартості текстів не може не поєднуватися з проблемою особистої відповідальності творця за свій продукт.

Осягнення сутності власного «обраного шляху» у книзі поезій Олега Гончаренка «В чеканні нової трави (Апокрифи дійсності)»

Наталія Зайдлер, кандидат філологічних наук

Нова книга члена Національної спілки письменників України – володаря багатьох престижних міжнародних і всеукраїнських відзнак – мелітопольського поета Олега Гончаренка «В чеканні нової трави…» укотре засвідчила, що він – митець європейського рівня, якому близькі і кращі традиції національної культури, і вікові здобутки світового мистецтва. Серед іншого на особливу увагу, на наш погляд, заслуговує образ ліричного героя. Як відомо, лише той герой може викликати зацікавлення читача, котрий максимально передає відчуття автора, засновані на гуманності та небайдужому ставленні до долі співвітчизників. Поет презентує щире бажання осмислити проблеми буття і засобами талановитого художнього слова прагне змінити світ на краще.

«Наслухаю голос вітру»

Богдан Дячишин. Крихти живого часу Андрія Содомори: есеї – К.: Ярославів Вал, 2017. – 104 с.

Вцілілій миті тій нема ціни,
Бо час одлуння втрати:
він – це ми (Андрій Содомора)

Крихти живого часу – дуже містка назва. Коли зважити на епіграф до книги (взятий за мотто відгуку) – людина тотожна часові, бо є міцно вкорінена у власний життєвий час. І хоч людина завжди перебуває в просторових координатах, нині вона значно менше вкорінена у простір, ніж у минулому чи позаминулому столітті. Людина тепер – homo viator, людина мандруюча. Вона має поживу для очей і розуму, але потребує також поживи для серця. Потребує у вирі мандрів не стати поверховим глядачем, але зберегти враження, які протривають у часі, а, якщо вийде, то перетривають час. Щоб мандрівка була прощею – до минулого, до інших – а, отже, і до себе.

І промінь у дзьобі тріпоче…

Ніна Головченко

(Андрусяк І: Лякація : вірші для дітей / Іван Андрусяк. Намалювала Лілія Курцеба. – К. : Фонтан казок, 2017. – 56 с. (Серія «Добрі вірші»)

В епоху, коли бізнесом стає все – і освіта, і медичні послуги, і видавнича справа, − з особливою обережністю беруся до читання дитячої книги.

Інше застереження – нагальна потреба національно-патріотичного виховання юних українців, у яких розмито і не сформовано ціннісні орієнтири. Не хотілося б, щоб національна ідея доносилася дітям на прикладі творів естетичного рівня типу:

«Оживляєм гори, води, / вибудовуєм заводи, / ростемо ж ми, гей! / − До пустель, каналу й річки / наші славні п’ятирічки / мовби до дітей, /  до своїх дітей…»

Не хотілося б, щоб ідеологічна проукраїнська складова деформувала дитинство і художній смак юного читача.

З отакими думками розгорнула книгу віршів для дітей молодшого шкільного віку Івана Андрусяка «Лякація» (2017).

Збирач метафор, зодчий, чарівник

Василь Слапчук

Михайло Блехман. Час збирати метафори : Оповідання українською мовою. – Канада, Монреаль: Порт-Фоліо; Київ: Міжнародна літературно-мистецька Академія України, ГО «Чернігівський інтелектуальний центр» (українсько-канадський літературний проект), 2017. – 130 с.

Великий розумник і великий вигадник Умберто Еко у «Нотатках на берегах “Імені троянди”» зауважив, що для розказування перш за все необхідно створити певний світ, якомога краще облаштувавши його і осмисливши в деталях. Наприклад, взявши річку з двома берегами і на лівому березі посадивши рибалку з паскудним характером і кількома судимостями, вже можна розпочинати писати.

Кіт на його голову

Днями Андрій Гарасим за гостросюжетний роман «Борги нашого життя» з філософським підтекстом став лауреатом премії Київської організації Національної спілки письменників України Літературні підсумки 2016 року «Глиняний кіт».

На книжковому ярмарку в «Українському домі», – слава Богу, не в мікрофон – біля ятки видавництва «Нора-друк» хтось озвучив моє прізвище. Від несподіванки навіть забула своє традиційно прикріплене по батькові – «Пантелеймонівна» – і стрілася з широкою усмішкою і дзеркальною маківкою Андрія Гарасима. В очікуванні початку власної автограф-сесії він саме ввімкнув телепатичні важелі, і мої ноги довели мене до подарунка. Андрій кілька місяців обіцяв підписати свою книжку. Коли він нарешті зробив ярмарковий почин за свій кошт для «Нори друк», – бо ж за все треба платити – це письменник (уроджений галичанин) знав, як дехто «Отченаш», – то сором’язливо вручив мені книжку.

Романи Миколи Хомича про історичний конфлікт між Україною і Росією

На Житомирському книжковому форумі відбулася презентація романів Миколи Хомича «Територія брехні» та «Загадка гробниці», що стали актуальними творами, які пояснюють історичні витоки військового конфлікту між Україною і Росією на Донбасі.

Роман-дилогія Миколи Хомича «Територія брехні» та «Загадка гробниці» об’єднаний одними героями, нашими сучасниками, які роблять історичне розслідування, що сягає часів Київської Русі. Критики більше уваги звернули на роман «Територія брехні», оскільки він з’явився в книгарнях раніше. Між тим, був обійдений увагою значніший твір Миколи Хомича «Загадка гробниці», в якому сконцентровано відповіді на ключові питання задавненого історичного конфлікту між Україною і Росією. Якщо «Територія брехні» став прелюдією дилогії, в якій читач знайомиться з молодими київськими друзями та їхнім норвезьким приятелем Олафом Йохансоном, втягнутими в історичне розслідування загадок часів Ярослава Мудрого, то роман «Загадка гробниці» – це історичний аналіз історичних конфліктів між Україною і Росією, що охоплюють і часи Київської Русі, і часи УНР, і радянський період, і нинішню війну на Донбасі.

Як Гребінка розбійника ловив

Я знаю багатьох письменників, які талановито й цікаво написали книжки про свою малу батьківщину – рідне село. От, здавалось би, знаний публіцист  і видавець Микола Максимець уже десятки років мешкає на Буковині, але не забув про своє Придесення; створив чудовий роман, який хочеться читати й перечитувати, скільки там тепла, любові, щирості, душевності й людяності!

Такі ж добрі слова можна сказати про ґрунтовний історико-краєзнавчий нарис «Крутоярівка і крутоярівці» українського письменника, журналіста та краєзнавця Віталія Миколайовича Леуса – чудова книга нещодавно вийшла в Чернігові, у видавництві «Десна-Поліграф».

Океан образів

%d0%be%d0%b1%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4%d0%b8%d0%bd%d0%ba%d0%b0Михайло Блехман. Час збирати метафори : Оповідання українською мовою. – Канада, Монреаль: Порт-Фоліо; Київ: Міжнародна літературно-мистецька Академія України, ГО «Чернігівський інтелектуальний центр» (українсько-канадський літературний проект), 2017.

У Канаді щойно побачила світ збірка оповідань відомого українського письменника, головного редактора популярного альманаху «Порт-Фоліо» Михайла Блехмана «Час збирати метафори». Книга має ошатний вигляд, тож варто відзначити роботу редактора Марії Гончаренко та художника Олексія Кузнєцова. Пропонуємо вашій увазі відгук української письменниці Анни Багряної про творчість Михайла Блехмана.

«Про оповідання не можна з певністю сказати, про що воно. Інакше це не оповідання. Не краще й не гірше - просто не оповідання, як би воно не намагалося ним прикинутися. Лише замкова щілина, до якої підходить будь-який ключ».

Невипадково саме цією цитатою з оповідання Михайла Блехмана «Стукіт» я розпочинаю свою передмову. Адже усім нам – і авторам, і читачам – нерідко доводиться чути доволі банальне: «А про що ця книга?». Запитання, на яке зазвичай важко відповісти кількома словами.

Дух епохи, що хвилює і бентежить

book_obl-%d0%ba%d0%be%d0%bf%d0%b8%d1%8fЩоденникова проза Володимира Сапона, власне, як і вся творчість, то дар органічний, не підретушований. Його невеличкі новели читаються легко і невимушено. Тут живе народне слово майстра, а не завчений штамп. І сьогодні письменник, як творча особистість, відомий не лише на рідній Чернігівщині (народився в селі Рудка поблизу обласного центру), а й далеко за її межами. Бо його твори приваблюють себе насамперед технікою віртуозного володіння словом, оригінальними сюжетами, а ще в них відчуваєш щедрість доброти, яка дарує людям радість.

Яскравим свідченням цього є нова книжка Володимира Сапона «Чубарейко небо оре» (Чернігів: Десна Поліграф. 2016. – 224 с.) У щоденниковій прозі читач порине у ностальгійні часи дитинства та юності письменника чи раптово потрапить у сучасний комп’ютерний світ, де, на жаль, красному письменству, до якого часто звертається автор, усе менше і менше залишається місця під сонцем.

Об'єднати вміст