Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Рецензії
Жіночі проблеми в книжці гумору Ніни Корець «Сукня для фурору»
Жовтень 1, 2020 - 15:18 — perohanych
Ольга Дейнеко
Ніна Корець. Сукня для фурору: гумор. – К.: ЛА «Друге дихання», 2020. – 141 с.
Поетеса з Шацька Ніна Корець послідовно розроблює жіночу проблематику в книжці гумору «Сукня для фурору», яку видала літературна агенція «Друге дихання».
Її твори – про те, чим живе і про що мріє сучасна українська жінка незалежно від віку, як у вірші «Нащо та мода?», героїнею якого є вже далеко не молода пані:
В салон краси прийшла бабуся
(шикарний сервіс, ціни – хмарні!):
– Надіюсь, дива я діждуся
і гроші страчу тут немарно?– Ну певно так! – стиліст миттєво. –
Вже уявляю крупним планом,
як образ ваш зміню суттєво
на модний, стильний, бездоганний.– Та ваша мода мені нащо? –
бабуся каже вередливо. –
А ти зроби-но з мене краще
розумну, молоду й вродливу.
Цьогорічний ужинок «Степу»
Серпень 21, 2020 - 20:00 — perohanych
Олександр Архангельський,
м. Кропивницький
Вийшло друком нове число літературного альманаху «Степ», органу Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного. Номери 1 та 2 вийшли під однією обкладинкою, що на суттєво здешевило видання.
Перш за все, кілька слів треба сказати про літоб’єднання «Степ». Воно існує майже 81 рік, з 1939 року – з часу заснування Кіровоградської області. Обласна організація Національної спілки письменників України виникла лише 1984 року, тобто через 55 років, коли в області уже нараховувалося 3 члени НСПУ.
Об’єднавши місцевих літераторів, літоб’єднання всі ці роки фактично виконувало функції Спілки. З 1969 року до моменту смерті в жовтні 2017 літоб’єднанням керував Віктор Олексійович Погрібний – журналіст, публіцист, письменник, поет, видавець і громадський діяч.
Почув письменник розповідь кота
Серпень 9, 2020 - 22:52 — perohanych
Васильчук В.Б. Правдиві байки кота Персика: повість. – Житомир: видавець О.О.Євенок, 2019. – 48 с.
Коли газетярував, то побував в одного природолюба, бо хотів ословити розповідь про людину, яка піклується про «братів наших менших». Спочатку здалося, що потерплю фіаско, бо склалося враження, що мій візаві є неговірким за натурою. Бо на всі запитання відповідав дуже коротко і якось байдуже. Та він зовсім переродився, коли мова зайшла про… голубів. Сам заходився розповідати цікаві історії про своїх улюбленців, яких було так багато на обійсті… А в хаті навстріч нам кинулося кілька кішок. І знову з уст господаря полилась дивовижна ріка історій про хвостатих.Так ніби він сам був учасником пригод кішечок і тепер ділиться спогадами про них…
Цю давню історію пригадав, коли узявся читати повість «Правдиві байки кота Персика» Віктора Васильчука – письменника і журналіста з Коростеня, що на Житомирщині.
«…Прокинулась птахою»
Липень 28, 2020 - 22:23 — perohanych
Радушинська О. П. Любов довготерпить / О. П. Радушинська. – Хмельницький, ФОП Цюпак А. А., 2019. – 120 с.
Вміння літати серед сонячного світу, здійматися до небес і вище, торкатися крильми небуденного робить ліричну героїню Оксани Радушинської вільною птахою («…птаха твоя – вище вітру!»). Світ приймає її, як свою – сповиту в радість і засіяну зернами самотності, обнадійливу і загартовану мовчанням, сильну і слабку, наче пориви дощу серед осені. Вона не та, що буде летіти увись, аби дати душу на розтерзання, вона – в собі, вона для себе, таїть те, що дається їй життям. Інколи вона плаче, «кріпить думку», ховає «мрію – у вузлик днів». Але тримається. Мовчить. Говорить: Я розп’ята мовчаннями… Вітер проходить наскрізь. Шурхотять небеса…
У її світі сонячно, але деколи «густий туман без неба й споду» закриває сонце і все довкола стає білим. «…птиць не чути». Якщо порівняти світ героїні з порою року, то в неї він – зима. «В негоду люту» їй доводиться боротися не лише зовнішньо, а й внутрішньо, бо
«Коли морозом зціпить до кісток
Коли пече у грудях від знемоги
Ніхто ні з ким…»
І це найболючіше. Тоді на ввесь отой сонячний і світлий світ хочеться кричати: Терпи. Борись. Греби у злій воді. Бо народилась. Та птаха здіймається і летить. На неї чекає весна. Усміхнений вітер приймає її в обійми й шепоче: «Занось дорогу на травневий дощ». Він чесний. З ним легко. Дощ змиває тугу з душі, допомагає втекти від зажерливого «дракона», що час від часу прокидається всередині і «гострими кігтями» дряпає серце, залишаючи незагойні рани. Горять крила.
"Маю честь бути Українцем", - нова книга учасника двох Майданів Сергія Мартинюка
Червень 22, 2020 - 08:41 — perohanych
Українці непереможні, бо за нами правда, честь, гідність і воля народу
Головне чудо світу — це його Колиска — наша рідна Україна, - Сергій Мартинюк.
Симпатикам і шанувальникам творчості Сергія Мартинюка – активного учасника двох Майданів, генерал-осавула Українського козацтва, котрий ніколи у своєму житті не грав у гідність, а жив з нею, випала гарна нагода познайомитися з новою книгою цього непересічного автора – "Маю честь бути Українцем", щойно виданою у Видавничому домі "АртЕк".
Я є ант, пелазг і етруск...
Я є скиф і шумер...
Я Українець — і мене не здолати...
Нескорений я. Тому і безсмертний!
Танго дорослої жінки
Травень 21, 2020 - 19:46 — perohanych
Тетяна Череп-Пероганич Танго не для нас : поезії / Тетяна Череп-Пероганич. – Біла Церква : Час Змін Інформ, 2020. – 116 с.
Хто вона – лірична героїня поетеси Тетяни Череп-Пероганич? Така різна, така непередбачувана, ніжна і сильна водночас, горда і мрійлива? Кохання в поетичній збірці «Танго не для нас» чимось подібне до Ахматівського «поєдинку рокового»: воно не ідилічне, не спокійно-врівноважене, не безтурботно-щасливе. В більшості віршів перед читальником розгортаються драматичні моменти, які нікого не залишать байдужим. Поряд з цим – щемлива довірливість, інтимність, сповідальність роблять кожен текст не камерним, а загальнолюдським, зрозумілим практично кожному. Немовби оголена жіноча сутність промовляє голосом поезії:
Він вдяга рукавиці. Холоднішає, скоро зима…
Спиняє таксі, киває їй щось на кшталт: було добре, спасибі.
Йде крізь осінь постать далі сумна-сама…
Вона кохає його. А він? Він… її вибір.
Дощовик, що рятує душу. Рецензія на збірку «Танго не для нас» Тетяни Череп-Пероганич
Травень 19, 2020 - 09:36 — perohanych
Коли чуєш слово «танго», несамохіть уявляєш собі строгі, скуті й водночас такі щиро-пристрасні рухи танцюристів. Такими будуть, вочевидь, і вірші в новій книжці Тетяни Череп-Пероганич, що полюбилася читачам віддавна завдяки збіркам «Ідуть дощі», «Берег любові», «Осінь дорослої жінки»… Тут також у кожному творі з’являтимуться Вона й Він у найрізноманітніших іпостасях – закохані, збайдужілі, сповнені ніжності, розчарувань, жаги, спогадів – і поповнюватимуть читацьку галерею любовних історій новими сюжетами, що не забуваються.
«Найтепліша ковдра – почуття», – стверджує лірична героїня Тетяни Череп-Пероганич, ніби полемізуючи з тими, хто вимірює щастя побутовим комфортом. Поетеса створює настільки чіткі картини, що читач одразу ж опиняється на місці ліричних персонажів разом з коханою людиною: «У щастя проклали маршрут. Викликаймо таксі! На заднім сидінні цілунки, обійми, глінтвейн...», «Ти розбив моє серце... Я й не знала, що серце б’ється», «Кошенятком маленьким в обійми надійні пірнути і відчути тепло» … В її героїв кохання – це безперервна дія, рух, про що говорить строфа одного з віршів, складена повністю з дієслів, слів дії: «Танцювала, злітала, кружляла, міцніла, сподівалася, тішилась, вірила, мліла... Шаленіла, раділа, хотіла, жадала, пломеніла, хміліла, не боялась, кохала». Авторка не розкидається сентенціями, але вони, коли є, назавжди врізаються в пам’ять: «Скільки ж треба було разів впасти, щоб піднятися і нарешті піти?», «До перемоги всі шляхи ведуть», «Бо якщо любиш – гаряче не обпікає».
Рай на нашій грішній землі – існує
Квітень 10, 2020 - 14:36 — perohanych
Бондаревич-Черненко Лілія. За годину до раю : повість. – Житомир: Бук-Друк, 2019. – 143 с.
У сучасному літературознавстві налічується всього кілька спроб інтерпретувати модерну творчість самобутньої української письменниці білоруського походження Лілії Бондаревич-Черненко. Її спадщина – це поетичні книги й різножанрова проза: оповідання, нариси, повісті. Феномен творчої постаті Л. Бондаревич-Черненко демонструє поєднання двох начал: журналістської спостережливості й поетичного світосприйняття. Мисткиня не просто фіксує події у своїх творах, а й насичує їх тонким психологізмом, емоційністю, чуттєвою образністю.
Серед різноманіття творів Л. Бондаревич-Черненко особливу увагу привертає книга «За годину до раю», що має підзаголовок «25 історій про життя і кохання, самотність і щастя». В ній письменниця відважилася написати про старість, про те, з чим людина приходить у свій поважний вік, що думає про нього, про прожите і пережите, чи відчуває себе щасливою в такому віці.
Стежками Тарасового дитинства
Березень 17, 2020 - 22:44 — perohanych
Ольга Рєпіна,
м. Дніпро
(про електронний збірник «Йому тринадцятий минало»,
упорядник Еліна Заржицька, 2020 рік)
У теперішній час гостро постає проблема створення умов для ефективної соціалізації ітей молошого шкільного та піліткового віку, оскільки мова йде про переломний етап онтогенетичного розвитку і його значимість для благополуччя та особистісного розвитку в поальшому житті. Причому поєднання особливостей дитини з певними властивостями соціальних систем, з якими їх знайомить школа та життя взагалі, надає можливість реального становлення тієї або іншої специфічної психічної структури (стресостійкісті, толерантності, специфіки сприйняття інформації, сенсожиттєвих орієнтацій тощо).
Плавання у прозоморі
Лютий 20, 2020 - 11:17 — perohanychЮрченко Євгенія. Теперішні: проза. – Вид. О.О. Євенок. 2019. – 64 с.
Це неможливо назвати ознакою абераційної доби, якби навіть і дуже праглося. Здається, що в усі часи поетки намагалися залишити свій слід у прозі. Приміром, Оксана Лятуринська написала чимало чудових етюдів та мріяла про епопею на взір «Волині» Уласа Самчука. Прозу і поезію поєднують у своїй творчості Віра Вовк та Емма Андієвська, які живуть поза межами материкової України. Та й у їхньому рідному краї сув’язь приваблює: Наталія Білоцерківець, Любов Голота, Теодозія Зарівна… Взялися за прозові пера й дещо молодші: Леся Романчук, Леся Степовичка, Ольга Яворська… Їм на п’яти буквально наступають ще молодші: Ольга Атаманчук, Ірина Баковецька, Зоряна Замкова.
Поліфонія антивоєнних тем (путівник книжкою «Мальви для героя»)
Лютий 3, 2020 - 22:02 — perohanychОлександр Архангельський
м. Кропивницький
Писати про війну можна по-різному: усе залежить від точки зору. З окопів вона одна, з тилу – інша, і зовсім інша – з глибокого тилу, де не зрозуміло, чи є війна, чи її зовсім немає. Немало важить часовий проміжок. Те, що в цей час є актуальним, рветься назовні у вигляді крику душі, з часом втрачає гостроту і тяжіє до філософського осмислення та узагальнення.
У наш час, коли держава чітко не окреслила і не розставила пріоритети щодо війни на Сході, народ сам визначається у ставленні до цієї теми. У художній літературі, як у дзеркалі, відбиваються події – чи ж то віддзеркалюються за всіма правилами фізики, коли не зрозуміло, що було «лівим», а стало «правим», а що – навпаки. А ще – переломлюючись на дзеркальних гранях і даючи спектр у всьому кольоровому різнобарв’ї.
Про "Візії" Ігоря Фарини або "пірнання" у світ буквиць
Лютий 3, 2020 - 12:27 — perohanych
Ігор Фарина: Візії: вибрані рецензії. Тернопіль: Золота Пектораль. 2019. – 72 с.
З Ігорем Фариною я знайомий вже давно, але правда – лише заочно. Більше спілкуємося за допомогою електронної пошти та мобільного телефону. Нещодавно, а якщо бути точним, то на початку жовтня познайомився ще й з його творчістю, прочитавши книгу «Любов у негоду», що одержала Всеукраїнську премію імені Василя Юхимовича. І тепер – «Візії». Взявши до рук нову книгу галичанина, і, перегорнувши кілька сторінок, одразу можна сказати, що автор зробив справді гарну роботу. Адже мова йде про книгу вибраних рецензій, що побачила світ нещодавно у тернопільському видавництві Володимира Погорецького «Золота пектораль». Дванадцять прочитаних ним книжок і альманахів лягли в основу невеликого дослідження, що дають розлогу уяву про пошуки сучасних українських літераторів, які працюють у різних жанрах. І це тоді, коли наша література так потребує кваліфікованої критики й змістовного аналізу.Адже критик є достатньо реальним посередником між письменником і читачем. Його судження й аналіз досить важливі для них, бо, як вважав Михайло Коцюбинський, не відаєш, «що даєш зерно чи полову». Та й не «часто одні письменники пишуть про інших». «Деколи, – як вважає саме пан Ігор, – письменники через елементарні заздрощі не читають колег. «Допомагає» і книгорозповсюдження: нині неможливо отримати бажаний друк для створення цілісної картини певного літературного явища». Отож я впевнено скажу, що книга актуальна і надзвичайно потрібна, аби зорієнтувати насамперед читача і показати автору ті чи інші достоїнства чи прорахунки твору.Відчуваю, що це не проста робота. Критик має бути надзвичайно самодисциплінованим і відповідальним та мати неабияке підгрунття, щоб не тільки читати тексти, але й професійно вникати в контексти. Мати власні секрети, зрештою, й по-доброму ділитися ними.
