Жінка-УКРАЇНКА

Коли починається знайомство читача з книгою маловідомого автора: коли читач тримає видання в руках і пробігає очима зміст чи коли чує лише назву книги і бачить обкладинку? На що звертає увагу читач, знайомлячись з виданням? Все це автор має зважувати, готуючи свою книгу до друку. Щоб книга інтригувала й сама закликала взяти її й прочитати, автор має дібрати відповідну «говірку» назву, а дизайнер повинен добре попрацювати над оформленням обкладинки.

Більшість читачів обирають книги за обкладинкою. Скажімо, якщо дизайнер має відчуття прекрасного і повністю пропустив крізь себе текст, котрим наповнена книга, то й ілюстрація вийде чуттєва, насичена емоціями та прихованим змістом, який художник передав пензлем, а письменник – словом. Художниці Тетяні Кузик, яка оформлювала обкладинку до «Падіння яблука» майстерно вдалося зобразити на обкладинці фрагмент з кожного твору Віктора Татарина, тобто на їх прикладі ми бачимо плід продуктивної мистецької співпраці двох творчих людей. Чому слід спершу сказати про оформлення, а не відразу про наповнення книги? Певно, тому що у творчості маловідомого автора досить багато залежить від обкладинки видання його творів – чи візьме читач ту книгу, не знаючи автора, але звернувши увагу на оформлення.

Перейдемо до тестів, які вміщує у себе «Падіння яблука». Починати ж варто з приємного, а значить, слід зауважити, настільки твори Віктора Татарина наповнені нашим, буденним життям. Ми часто не помічаємо або просто не хочемо помічати уроки, які дає нам життя. У кожній нашій дії від початку закладена програма її успішності або тотального програшу, падіння на дно. Досить часто доля нам дає підказки, як уникнути цього дна, але пропустивши їх, ми йдемо своїм, а іноді й чужим шляхом далі, переконуючи себе, що все те на краще. А краще – може й не статися, аніж вже є. Життя має багато різних кольорів, але у книгах, як і у більшості фільмів за «заїждженим» сюжетом, ми бачимо щасливі фінали. В житті так не буває, і це доводять новели Віктора Татарина, котрі мають глибокий життєвий зміст. Оцінюючи роботи автора за шкільною системою оцінювання, я б радо додала йому декілька балів за те, що він змальовує у своїх новелах буденність, але при тому буденність у текстах автора оживає і не є такою сірою, як може здаватися. Захоплює й те, що у творах Віктора немає нічого зайвого, він пише, не відходячи від теми, порушеної у власному тексті спочатку.

Новели, що входять у «Падіння яблука» ‒ саме те, що варто читати ввечері, за філіжанкою кави, але не кожному, а лише тім, хто має за плечима хоч краплю життєвого досвіду, хто закохувався, страждав, втрачав… Лише тоді прочитане може відгукнутися у душі та серці читаючого. Є, звичайно, у книжці і іронічні твори, на кшталт «Звалашали», де змальовується драма почуттів… двох поросят! Гарний і цікавий задум – нічого сказати, але знов слід зауважувати, що читач років 15-20 навряд чи збагне, про що то йдеться мова, хоча твір викладено нібито у формі казки. Також з приємного – варто відокремити прості і в той же час вдалі заголовки, де в одному слові викладено провідну тему твору. Автор, відомо, що досить довго вагався перед тим, чи подавати у книжку, крім прози, ще й свою поезію. Питання справді спірне, адже поезія Віктору дається, певною мірою, важче, ніж проза. Втім, для того, аби читач познайомився з автором не лише з одного боку (як з прозаїком), а ще і як із поетом. Звичайно ж, шлях проходить той, хто ним іде, і якщо працювати на своїм творчим розвитком, то можна стати і добрим поетом. У випадку Віктора – верлібристом, тому що неримовані вірші автор пише стримано, тонко і спокійно розмірковує над сенсом людського життя, всилює віру в того, хто її давно втратив… Бракує метафор, що характерно для верлібрів. Проте, і тут є своя перевага – вірші без метафор будуть зрозумілі і близькі звичайній людині, яка прагне просто насолодитися віршем, а не «ламати» голову над незрозумілим поєднанням слів. Також автору слід попрацювати над художністю своїх робіт, аби вони мали рівень вищий, ніж теплі історії до кави. Щоб текст був близьким до високохудожнього, автору варто більше читати справжньої літератури, а це – твори класиків Коцюбинського, Загребельного, сучасних – Винничука; із зарубіжних літераторів – Модіано…

Теж саме стосується і мовного оформлення текстів, але це вже питання переважно до редакторів. Маючи досвід у письменницькій діяльності, я б порадила автору додавати у кожен текст маленьку імпресіоністичну деталь – опис зовнішності із неординарними порівняннями або ж опис природи, інтер’єру. Нестійке почуття викликала і новела, якою починається книга. Лише починаєш знайомство із творчістю автора, і тут такий трагічний сюжет відразу. Похмурість у настрої під час прочитання наступних історій – гарантовано, до того ж і в наступній історії – фінал, далекий від happy end-у. Навіщо ж так відразу випробовувати почуття читача? Настрій значно б відрізнявся, якби книжка починалася монологічними роздумами у творі «Падіння яблука», заголовок якого носить усе видання. Цей текст мимоволі пропонує замислитися над скороминучістю життя, його сенсами і способами… Новела спонукає переосмислити сюжет, за яким живе кожен із нас, будуючи його самостійно. Все ж таки іноді від нас залежить більше, ніж від долі, на яку ми звикли розраховувати, коли просто втомлюємося від проблем. Задум і виклад змісту новели – є потужним і сильним, якщо вже змушує переосмислити буденність. Це справді те, що проникає глибоко в свідомість і лишається там надовго. Тут я можу вигукнути: «Браво!». На цей вигук заслуговує і праця письменника Віктора Татарина, але лише тоді, коли трагізм, драматизм і позитив відшукають свою міру та рівновагу.

Аліна ШЕВЧЕНКО,

письменниця, журналістка,
  лауреатка премій та літературних конкурсів