Жінка-УКРАЇНКА

Ігор Леонідович Годенков – освіта вища педагогічна, за спеціальністю викладач російської мови і літератури, друга вища освіта – вчитель англійської мови, член Нацональної Спілки краєзнавців України, член Всеукраїнської творчої Спілки «Конгрес літераторів України», очолює Київську обласну організацію ВТС КЛУ; член Міжрегіональної Спілки письменників, лауреат Міжнародної літературної премії імені Володимира Даля, багатьох Всеукраїнських і Міжнародних літературних конкурсів; відмінник освіти України. Керівник літературної студії «Сузір’я» Макарівського ЦТДЮ ім. Д. Туптала з 1999 р. Працює на посаді директора цього закладу з 1999 року по даний час. Автор багатьох поетичних збірок, краєзнавчих досліджень, віршів, покладених на музику українськими та зарубіжними композиторами. Співавтор нещодавно виданої за підтримки Міжнародного благодійного фонду «Дольче віта» книги «Воїнам Світла» (Різдвяний подарунок воїну АТО від поетичної сотні України, Мукачево, 2015).

Книги І. Годенкова:

• «Разговор со звездами» (Винница, 1999),
• «У межи тысячелетий» (Белая Церковь, 2000),
• «Дороги, которые мы выбираем» (Макаров, 2000),
• «Первых слов несмолкнувшее эхо» (Мариуполь, 2001),
• «Не раньте ангелов словами» (Киев, 2001),
• «Сквозь притяженья стоны» (Макаров, 2001),
• «Прикосновенье к Вечности» (Киев, 2002),
• «Моя мадонна» (Киев, 2003),
• «В объятьях Вечности» (Киев, 2003),
• «Возвращение к истокам» (Торопец, 2005).,
• «Зов тишины» (Киев, 2005),
• «От разлуки до встречи» (Киев, 2005),
• «Булыжник» (Киев,2006),
• «Со-прикосновение» (Киев, 2006),
• «Собери нас на ладони» (Киев, 2007),
• «Лелеча радість» (Біла Церква, 2008),
• «Святі батьківщини не залишають» (Макарів, 2008),
• «Путь к высоте проходит по земле» (Киев, 2009).
• «Данность полета» (Киев, 2011)
• «Десантники ГБ» (Киев, 2012)
• «Третье возвращение"» (Киев,2014)

Літературний редактор та співавтор поетичних альманахів макарівської поетичної студії «Сузір’я»:

• «Там, де верби шумлять над рікою»(2003),
• «По фарватеру любви» («Моя частинка світу» (2004),
• «Палітра світанку» (2004),
• «Райдуга чудес» (2005),
• «Сходинка в майбуття»(2006),
• «Це – моя Батьківщина!» (2007),
• «Юна Макарівщина» (2008),
• «Нові сходинки "Сузір'я» (2009),
• «У літературній вітальні «Сузір’я» (2010),
• «Нас єднае Слово» (2011), «Сміється пелюстками літо» (2012), «Кроки» (2013)

* * *

Замріяно дивлюсь на небосхил,
Де хмари обіймають край землі -
I в котрий раз жалкую, що без крил
Я народився тут, внизу, в імлі –

В імлі турбот, під сірим тягарем,
Поринути не в змозі в височінь
I скинути з себе земний ярем,
Прямуючи, як птах, у ніжну синь –

Щоб стати часткою просторів і світів,
Щоб Всесвіту ген-кожен промінець
В моїй душі коханням засвітив
Ту Iстину, що дав нам Бог-Отець.

* * *

Не зупинити нам ніколи
Стрімкої течії життя,
Де неосяжні видноколи,
Палахкотить вогнем буття,
Де сяють радісно світанки,
I зорі в небі мерехтять,
Кохання шепотить до ранку
Слова, що в Вічність долетять,
Де фарби ніжні і прозорі
На кожній крихітці буття...

Не зупинити нам ніколи
Стрімкої течії життя!

Намисто

Намистом зірок 
Небо землю укрило,
Вогонь-пелюсток
Захопив небосхили,
Горить-мерехтить
Серед тиші і ночі,
I казкою мить
Зачаровує очі...

В намисті зірок 
Ти мені знов наснишся.
До тебе ще крок
Мій один залишився…
І ось вже зустрілись
Два тихі сузір’я.
Чи зустріч наснилась?
Чи сон це, чи вирій?

Сплітаються руки,
Обійми – серцями,
Немає розлуки
Між нами – зірками.
Всміхається Бог
З синусоїди хвилі…
Вогонь-пелюсток
Захопив небосхили…

***

Йде престольне свято осені-сестриці…
Л.Назаренко

Стежками казкового лісу
В багрянці і золоті листя
Шука таємницю завітну –
Загублене влітку намисто:
Я спів свій сховала у гронах
Його ланцюгового блиску –
Пісні без мене тепер стогнуть
Під шаром осіннього листя…
… Як мати, стаю на коліна,
До діток тягну я долоні:
«Пробачте мені, винна, винна!..»
І раптом я чую їх стогін,
І дотик торкається болю
Моїх діточок сумно-радих…
Спасибі тобі, моя осінь,
За зустрічі нашої Свято!
Дозволь тихий спів приєднати
До свята осіннього дзвону -
Бо знову навчились співати
Намиста Господнього грона

Молитва Тарасу

«Тарасе мій, моли за нас, благаю!
Моли, щоб совість наша відійшла
Від сну глибокого… Тарасе, знаєш:
Так ізболілася з брехні й облуд душа!..

Тарасе, розумію, що відома
Тобі вся суть поганська тих ЦеБе,
Що владарюють на Вкраїні знову,
Та що там… Знову молимо тебе!

Так, відповідь почули!» 
І зібрався
Народ, що скривджений, й подався на Майдан –
І заспівав. І куль він не злякався,
І смерті від святих кривавих ран.

«Пророк Тарас! Господь і ти був з нами,
Коли героїв в небо душі йшли.
Тарасе, під святими прапорами
Ми стоїмо. А ти за нас моли!»

24.02.14

***

У вінку з барвінків Мати-Батьківщина
Прокладає в душі нам свої сліди…
Любов Назаренко
Ну, скільки хворіти тобі, Батьківщино,
Несучі всі хворі недужих, тупих?..
О, Мати – Вкраїно, чому ти застигла,
Кто вдарив тебе, як іуда, під-дих?
Вінок впав на очі, безсило хитає
Тебе чужим вітром і гамом своїх,
А душі їх плачуть, і вже не співають…
Хто вдарив тебе, як уда, під-дих?
Все ж вірю: повстанеш! Падуть на коліна
І Бога побачать всі діти твої –
Піднявши тебе, моя Мати-Вкраїно!
Немає іуд на твоїй більш землі

Зійди з Хреста!

На хресті була ти розіп’ята,
Вся в убранні гілок тернових,
Твоє тіло пробили цвяхи,
Кляп мовчання забив твій подих –

Тільки Небо дає знамення,
Що нарешті твій час настав –
Хай засяє твоє імення,
Україно! Зійди з Хреста!

Яничар, і москаль, і ляхи
Домагались твоєї цноти,
Одягаючи серце в грати,
Грати сорому і скорботи…

Тільки Небо дає знамення,
Що нарешті твій час настав –
Хай засяє твоє імення,
Україно! Зійди з Хреста!

Не пішли від тебе іуди,
Свої, рідні, вели в безодню –
Тільки День неминучий Судний,
Як Прихід до всіх нас Господній!

Діє Небо тобі знамення,
Україно: твій час настав!
О, Господь, во твоє Імення
Україну зними з Хреста!

Лелечина радість

… Знов подумки птахом майну до рідного краю…
Л.Назаренко

Бодай на хвилину 
Лелекою я повернуся
До старого тину
І батькові тихо вклонюся,
І мамі до ніг припаду,
І, цілуючи руки,
Слова я знайду,
Щоб подякувати за науку
В небі синім ширяти
І любов нести людям на крилах,
Їх навчати співати…
Повернуся до старого тину –
І зустріну себе,
Що збирається рушить в дорогу…
Час по Небу пливе –
Ми зустрінемось в серці у Бога…

Мамі

У небесній долині зірки, мов небесна морошка…

… Мати лишила на спадок мені
Очі-волошки, слова та пісні…
Любов Назаренко

Мамо, мамо моя! Скрізь роки я дивлюсь в твої очі,
Бачу небо, зірки, бачу подих Галактик і спів,
Тихих Янголів бачу безсоннії ночі,
Бачу втому твою над колискою райдужних снів.

Мої роки – віки… Інші сни у дорослого сина –
Твого блудного сина, що Дім свій так довго шука:
Йому сниться: знайшов, зустрічає Отець і РодИна,
І тримаєш мене ти на теплих і сильних руках…

Мамо, ми повернемось колись до Батьківського Дому,
Де небесну морошку збиратимо в Божу долонь,
І землі колискову разом заспіваємо з Богом,
Юним душам даруючи ніжний, ласкавий вогонь.

Твоя пісня...

...А пісня - це посмішка щастя,
I подих минулих столітть,
Надій майбуття перший заспів,
Сучасного впевнена мить...
В себе увібравші все світло,
Всі зорі і сяйво часів
Пливе по Вкраїні привітно
Чарівний нечуваний спів...

...I линула пісня, пливла над полями,
По далях просторів і ширі ланів,
Над виссю гірською і по-над лісами -
Чарівний, казковий, нечуваний спів...
Над барвами тихих дібров у світанках,
Над квітами в сяйві і сріблі роси,
По ніжних туманах в закоханих ранках -
Лунав цей чарівний. нечуваний спів...

Завмерла земля, в небі зорі застигли,
I вщухли вітри, згасли хвилі морів -
I слухали всі, як летів, мов на крилах,
По світу - чарівний, нечуваний спів -

То пісня твоя, Україно, летіла!
Немає такої ніде із світів,
I пісня - сама ти, моя Україно,
Чарівний, казковий, нечуваний спів!

Папороть-диво

Ти - моя квітка, чарівна і ніжна,
Ти - моя доля і світ дивовижний!
Папорть-диво в мені запалала
Світлом кохання у ніч на Купала!
Папорть-диво- ти квітка Любові,
В ніч на Купала- дарунок від долі!
...Було нам ночі з тобою замало
В ніч на Купала, в цю ніч на Купала!..

Мою квітку Купальську і папороть-диво
Я знайшов тебе, милу, чарівну,вродливу!
I під світлом зірок ти мене покохала
В зачаровану ніч на Iвана Купала.

Вогнищ полум’я десь долітало до неба...
Нам з тобою, кохано, тих вогнищ не треба,
Бо палало навколо нас світло кохання
В ніч Купальського щастя до самого рання!

I купались в воді зорі разом з вінками,
I Купальські пісні по-над світом лунали,
Споглядали русалки, як мрії дівочі
Золотими свічками пливли серед ночі...

Нащо нам ворожити - коли ми впізнали
Свою долю в цю ніч на Iвана Купала
I знайшли свою Папороть чудо-кохання!..
I світили нам зорі на небі до рання...

Є.С.

Губи забули смак поцілунків…
Є.С.

Мабуть, не відчула поцілунка,
Бо Господь тебе не залишив,
І щомиті Неба подарунки
Той отримує, хто Богом жив.

Був і є Господь завжди з тобою,
Він дає все те, що маєш ти:
Щастя мить, любов, хвилини болю,
Шлях вперед до нової мети.

Він дає ланів зелений шепіт,
Сяйво сонця, вранішню росу,
І Різдвяну зірку в тихім небі,
І квітучу навесні лозу…

Розквітай і ти від поцілунків
Того, Хто тебе не залишив –
Бо отримує щомиті подарунки,
Хто із Богом все життя прожив.

Молитва за Макарів

Блакитне небо, сяйво сонця.
Лани квітучі, синь Здвижа –
Як янголи, як охоронці
Зірки вночі над ним кружать,
Жіноча усмішка і врода, 
І чоловіча міцна стать -
Макарів, син свого народу.
Тебе не можна не кохать!

… Століття йшли, тривоги, спокій,
Невтомна праця і жага,
Шторми років із хвиль жорстоких
Макарів пережив в віках –
Він гідно ніс свій хрест і шаблю,
Бунчук козацький, хліб і спів,
І предків гідності ні краплю
Не запродав, не загубив!

… Великий дух, високий приклад
Служіння Богу і землі –
Макарівський Святий Димитрій
З Макарова ніс Слово в світ.
Охороняючи Макарів
Молитвою у небесах,
Відводить досі зло і чвари
І будить Бога він в серцях!

…Святий Димитрій, моли Бога
За твій Макарів рідний, за наш край,
За мир і щастя, злагоду і спокій,
Родючу землю і квітучий гай!
Хай дасть Господь любові нам і сили,
Добра і світла в душах і серцях!
Молись за нас, моли за нас, Димитрій –
Макарівський Святий на Небесах!

***

Оспівую радість Народження Сина,
Великій Матусі клонюся уклінно,
Виспівую пісню, хоч слів і не знаю,
Але моє серце співає, співає!...

Дарую його я і пісню - з волхвами,
Що інші дарунки Дитині поклали.
Немає нічого, крім серця у мене.
Пробач мені, Сину, пробач мені, Нене!

Візьміть те, що маю, єдине, що можу –
Це серце покласти на Агнчее ложе,
Хоч трохи бодай воно Сина зігріє –
І разом з зірками Він світу зрадіє…

Хай потім, пізніше, колись Він згадає,
Для чого прийшов народитися в стайню…
Хай зараз радіє Він світу і Мамі.

Вклонимось Матусі і Сину серцями!

Поети залишаються в віках!
(М.Ф.Сингаївському)

«Поети залишаються в віках,
Бо їхній Дар – народжувати Вічне».
Г.Герасименко

Поети залишаються в віках,
Бо їхній Дар – народжувати Вічне.
Так буде і було так споконвічне,
І зараз є – і не інакше – так!

Поети залишаються в віках,
Бо іхній Дар – від Господа, від Неба.
Хоть іноді він на землі не треба -
Тримає його Вічність на руках.

Поети залишаються в віках
Не тільки в літерах, а й в квітах і деревах,
Вітрах і сонці, і блакиті неба,
І поцілунках ніжних на губах.

Поети залишаються в віках –
Чи то віки залишені в поетах?
Зриває Час з тиранів еполети,
Змітає із обличчь народів жах –

Поети ж залишаються в віках –
Бо світло не з’їдається пітьмою,
Бо щастя вище за хвилини горя,
Бо Вічність – Слова нескінченний шлях.

Поети залишаються в віках!

Більше інформації: http://godenkov.suzirya.org/