Перед днем Незалежності України отримала несподіваний подарунок - запрошення на прем’єру документального фільму «Сходи Якова» від режисера та сценариста фільму Лесі Харченко. Прем’єра фільму відбулася якраз до дня Незалежності України 23 серпня 2014 року у кінотеатрі Жовтень у м. Києві в рамках проекту «Любомир». Фільм ще буде в прокаті.
У 2013 році в Торонто вийшла універсальна книга про український театр Канади «Заграва», авторами якої є Валерій Гайдабура та Йосип Терлецький – керівник Українського драматичного театру «Заграва», завдяки якому я отримала неоцінений скарб – знання про театральне мистецтво в еміграції. Вірніше зрозуміла, що Бог створив українця для світу тільки тому, що з його душі завжди виростають яскраві думки. І саме так очевидно думає найкращий цвіт, ті, хто своїм акторським талантом засвідчують українськість далеко за межами рідної України.
Дивно розкидає свої карти Життя...
Хіба думала маленька Оксaна Бурковська, яка народилася в селі Карпатське Львівської області, що колись опиниться далеко-далеко від милої серцю землі – аж у штаті Вірджінія, в США? Та де там! Про це вона й не мріяла. А мріяла змалку донька Йосипа та Ганни Бурковських – вчителя математики і фельдшерки сільської лікарні – поїхати здобувати вищу освіту в Києві. І таки здійснила її, закінчила інженерний факультет Київської сільськогосподарської академії (тепер Аграрний Університет) й отримала диплом інженера.
Поліграфічно-видавничий дім «Твердиня» (м. Луцьк) повинен процвітати й надалі, випускаючи в світ такі книги, як «Великий Луг над Дніпром. Казки і легенди» дніпропетровської дитячої письменниці Еліни Заржицької. Книга видана із високою майстерністю поліграфії, яка підкреслила самобутні, живі, барвисті малюнки художників-студентів Дніпропетровського театрально-художнього коледжу (керівники: Лана Королевська, Діана Самарська). Підкупає зі смаком продумана композиція оформлення титулів до розділів Аліси Осіпової.
Відгук на нову книгу Тетяни Череп-Пероганич «Іриси для коханого» (Канів, 2014, видавництво «Склянка Часу*ZeitGlas») від колеги і земляка.
Поетеса Тетяна Череп-Пероганич своєрідно підтвердила свою любов до чоловіка Юрія: «Не кажу про кохання, а виливаю його у вірші, які присвячую Тобі», - написала вона в одному з 20 одкровень, що увійшли в її збірочку «Іриси для коханого».
Є там інтим, про який тільки їм двом відомо. Хоча й про це багато хто може сказати, мовляв, і в нас так було. Та найбільша цінність Таніних освідчень, напевно, в тому, що їх можна назвати Гімном і Конституцією для всіх закоханих і тих, хто тільки мріє закохатися.
Так стверджує в одному з віршів своєї книги поезій "Зорепад серця" (Дніпропетровськ, "Пороги", 2005) молода січеславська поетка Наталя Федько.
В поетичній книзі читач прагне перш за все знайти тремтливе й беззахисне, а, значить, і правдиве до щему авторське «я».
Юрій Ключ. «Колюча стерня асфальту»
Зробити крок в невідомість наважиться не кожен. Це стосується й поетичної творчості, де результат експерименту завше непередбачуваний і який не можна синтезувати розрахунком.
Саме на експеримент, на погляд автора цих рядків, наважилась дніпропетровська поетка Світлана Поливода, витворивши книгу "Вірую!". Й хоча Світлана не новачок в поетичній царині (вона авторка кількох поетичних збірок), та це перша її поетична книга українською мовою.
Світлана Костюк. Листи без конвертів: поезія [текст]/ С. С. Костюк ; худ. оформл. А. О. Костюка. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2013. – 112 с.
Ця перша паморозь осіння,
Цей витвір болю й самоти...
І я, в надії на спасіння,
Пишу до Вічності листи...
(Світлана Костюк. Із циклу «Окрайці думок»)
Рецензія на книгу Дмитра Бондаренка «Роман з революцією»
Жити дуже складно.
Дуже мало любові
і багато самотності
Петро Мамонов
Антонім любові − це навіть
не байдужість і не огида.
Це банальна Брехня.
Сергій Довлатов
Більшість з нас живе, як... живе. Побут, робота, типові розваги, звані в психології гучним словом «рекреація».Сумно.
Суспільна, патріотична лірика найзатребуваніша тоді, коли те саме суспільство колективно думає над одною проблемою або ж має спільного ворога. Не таємниця, що в мирний час читачеві ближчою є філософська чи інтимна лірика, проте, звісно, не можемо проводити якихось універсалій.
Уже минула зима запам’яталася не тільки тим, що багато хто по-новому осмислив для себе слова Шевченка і аж тепер відкрив для себе його слова – а, може, не читали «Кобзаря», а просто почали молитися – бо неспокійно. Бо дотепер мир – то була норма, а тепер – сподівання. І звідкись взявся, хоча, можливо, і визрів, поділ на «свій»/«чужий» і тепер уже кожному є що втрачати, і кожен свідомо чи ні зайняв якусь позицію: хтось – на барикади, хтось – у лави «інтернет-вояк», хтось не сприйняв і не прийняв цього суспільного конфлікту і так само справедливо чекає, коли нарешті переможе здоровий глузд, а комусь гострим по свіжому весь цей час були телевізійні новини, адже там – син, брат, чоловік, а з екрану лиш кров і крики, а то болить, і страшно. Переділилися.
Відгук на нову книжку землячки.
В гонитві за модерним та постмодерним витівники від художнього слова літератори часом заживають популярності, навіть помітних грошей на вбивчих сюжетах, страшилках, еротичних вибаганках. Читається таке пересічним земляком, та все менше. Телебачення і кіно заскочилось такими трюками, котрих не відтвориш пером на папері. Та й розум стомився від тупиків, в котрі заганяють витівники. За безмежними гонитвами та вбивствами, за адюльтерами та шахрайством персонажів нема перспективи. Тобто, нема життя.
Тому знову й знову хочеться дістати томик Нечуя-Левицького, Коцюбинського чи Тютюнника і відчути, як то воно насправді жили наші предки.
Рецензія на казку В.І.Марущак «Джмелик-мандрівник», кращу Миколаївську книжку 2013 року у номінації "Краще видання для дітей та юнацтва"
« У вас таке сумне життя. Ходімте зі мною,
і ви побачите, який цікавий світ.
Навколо нас ростуть дивовижні справжні квіти….»
Хочу сказати декілька слів про нову книгу автора дитячих казок Віри Іванівни Марущак «Джмелик - мандрівник» ( видавець Шамрай П.М.). Окремо у створені книги хочеться виділити вклад Миколаївського дитячого гуртка «Мальви». Діти яскраво переписали історію своїми пензлями та збагатили й довершили зміст, зробили казку більш цікавою для маленьких читачів. Дякую вам, дівчата, за ваші малюночки!