«Робінгуди» макарівських лісів

Історія творення української державності і досі оповита міфами польських, російських та радянських ідеологів. Чи не тому була програна інформаційна війна з північним сусідом, анексовано Крим, брат пішов на брата на Донбасі?

Прокинутися від сну безпам'ятства, вшанувати справжніх героїв, які виборювали право на існування нашого народу, допомагає книга відомого на Київщині краєзнавця Євгена Букета «Іван Бондаренко: останній полковник Коліївщини», що побачила світ у видавництві «Стікс» у серії «Життєписи». В ній автор не лише зібрав і впорядкував розпорошену далеко за межами України унікальну інформацію про свого земляка-запорожця, уродженця села Грузьке Макарівського району Івана Бондаренка-Чалого, який після страти Залізняка і Гонти очолив повстання, а й розвіяв міфи про нього.

Думи гайдамацькі

Скажімо, поляки створили міф, що Коліївщина, яка сталася більше двохсот сорока років тому, була усього лише безглуздою різаниною католиків, уніатів і євреїв оскаженілими гайдамаками. Згідно з іншим, російським міфом, це була війна черні проти католицизму, за віру православну. Третій, радянський міф, нав’язує думку, що селяни повстали проти феодалів-гнобителів. Але всі ці міфи тільки до певної міри відображають справжні причини визвольного руху. Якщо неупереджено подивитися на передумови і перебіг Коліївщини, стверджує автор книги, то буде очевидно, що Коліївщина була все-ж-таки національно-визвольним повстанням. На мій погляд, заслуговує на увагу й думка відомого українського політолога Костя Бондаренка: Коліївщина – була геополітичною провокацією Російської імперії, спрямованою проти Запорізької Січі і Речі Посполитої, мета якої – знайти підстави остаточно ліквідувати козацьку вольницю і знищити польську державу. Що з огляду на події сьогодення дуже схоже на правду.

Дослідження Євгена Букета, перш за все, по-новому висвітлює історичні віхи повстання 1768 року і, зокрема, діяльність загону бунтівних надвірних козаків Івана Бондаренка, про яких досі не було видано жодної наукової праці. Повстанці під орудою Івана Бондаренка нещадно карали несправедливих шляхтичів і лихварів, а відібране майно віддавали бідним. Про них було складено народні пісні, які, до речі, одним із перших записав Тарас Шевченко, коли перебував у Межигірському монастирі. Попри малу кількість наукових джерел, діяльність загону була завжди оповита легендами і переказами київського Полісся. І нині мешканці Макарівського району присвячують Івану Бондаренку повісті, вірші і навіть поеми.

Алхімія новодруку

Чи варто розповідати, скільки часу і зусиль знадобилося небагатому батькові двох маленьких дітей Євгену Букету, аби знайти гроші на друк гарно ілюстрованої книги на триста сторінок. Та після довгих пошуків все ж знайшлися столичні доброчинці, які власним коштом оплатили видання 1000 примірників книги. На її основі можна розпочати нові наукові дослідження, створити художні твори, патріотичні пісні.

–  Матеріали для книги я збирав у фондах Центрального державного історичного архіву України, Державних архівів Житомирської, Київської, Черкаської областей, у Російському державному історичному архіві (м. Санкт-Петербург), архівах Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України і Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАН України, Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (м. Київ), відділі рукописів бібліотеки ім. Василя Стефаника (м. Львів) та у кількох цифрових бібліотеках Республіки Польща, – розповідає автор. – Окрім того, переглянув усі друковані видання, присвячені Коліївщині, та понад 20 дисертаційних робіт на цю тему. Тож книга містить найцінніше – великий додаток джерел, до яких може звернутися кожен охочий.

Слідом за побратимами

Великий розділ книги присвячений розповіді Івана Бондаренка про себе і події 1768 року, що були ретельно записані на допиті у Чорнобилі, куди доправили зрадженого, але не скореного козацького ватажка на страту. До речі він був письменний і вмів читати, бо закінчив школу на Січі. Вивчаючи його свідчення, неначе сам поринаєш у ті жорстокі часи.

З'ясовуємо, Іван Бондаренко був четвертований 8 серпня 1768 року за вироком магдебурзького суду разом із іншими гайдамаками під Чорнобилем. Зі спогадів місцевого священика Григорія Шиманського, записаних у дев’ятнадцятому столітті, стало відомо, що біля дороги з села Залісся в село Запілля, нині це 30-ти кілометрова зона відчуження, був піщаний курган, який називався Бондаренковою могилою. Нібито там і були поховані останки останнього полковника Коліївщини. Про це священнослужитель розповідав на основі свідчень свого батька, який у 1821 році був настоятелем чорнобильської Іллінської парафії і ймовірно спілкувався із людьми, що добре пам’ятали події 1768 року.

Ватажок козаків, які підступом захопили Бондаренка і його побратимів, щоб видати полякам, Данило Щербина у 1790 році був нагороджений польським Сеймом орденом, дворянським титулом і грішми на придбання маєтку. Щедра плата зраднику також є свідченням непримиренної боротьби з поневолювачами, що вели поліські «робінгуди».

Думка експерта:

Тарас Чухліб, директор науково-дослідного інституту козацтва України:

– Сьогодні мало істориків переймаються проблематикою гайдамацького руху, тому видання книги – справжня подія не лише в науці чи культурі, а й у міжнародних відносинах. Здавна точиться дискусія про те, як оцінювати Коліївщину: як релігійну чи етнічну війну? Подібні повстання були у XVIII столітті не тільки в Україні, а й у Європі, тож Коліївщина продовжувала традиції європейських міжетнічних воєн. З іншого боку, українці збудували свою козацьку державу, і, як написав пан Євген у своїй книзі, це була одна із спроб її відродження. Тема книги сьогодні дуже актуальна, адже український народ бореться за свою незалежність, як колись Іван Бондаренко.

Тому коли ми валимо пам’ятники Леніну і запитуємо себе, що ставити на їхніх місцях, відповідь проста: пам’ятники Іванові Бондаренку, Максимові Залізняку, Івану Гонті, Івану Мазепі, Івану Сірку – нашим справжнім героям.

Олександр ЛИТВИНЕНКО

 

Тим часом: 1 листопада у центрі Боярки відкрили і освятили меморіальну дошку Марку Шляховому, військовому діячу Української Народної Республіки, організатору антибільшовицької повстання на Київщині. Гроші на увіковічення пам`яті легендарного земляка зібрали мешканці міста, а ініціатором заходу виступив Благодійний фонд «Героїка», який популяризує події визвольної війни українського народу 1917 – 1920 – х років. Також на міському цвинтарі Армії УНР відбулася панахида за загиблими борцями. Після жалобних заходів у приміщенні Боярського будинку культури відбулася презентація 3-го, розширеного видання історичного нарису Романа Коваля «Отаман Зелений» та спогадів сотника Бориса Монкевича «Похід Болбочана на Крим».