Жінка-УКРАЇНКА

Арсен Юрійович Романюк, народився 29.09.1987. Проживаю у Львівській області в селі Добрівляни. Захопився писанкарством півроку тому. Спочатку користувався саморобними писачками, але скоро зрозумів, що мені цього мало і купив електричний. Писанки мене захопили повністю, це те, чим я хочу займатися завжди, нарешті я знайшов себе. Довгий час працював з курячими яйцями, тепер перейшов на гусячі, маю надію що повністю, – з ними працювати легше і приємніше.

Всі мої писанки можете переглянути на фейсбуці: https://www.facebook.com/arsen.romanyuk

Раніше писав вірші, але дімаю щоб в чомусь досягти успіху, треба займатися тільки цим. Ось кілька моїх віршів

Надія на зустріч

Життя таке бува, як справжнє пекло,
Коли не знаєш де себе подіти.
Колись давно було на серці тепло, -
А зараз холодно, зівяли в ньому квіти.

Мені так важко, жити вже не можу
Без її посмішки, її палких очей.
Чому так сталося, чому? Я так не хочу!
Та не відкриє вже вона своїх дверей.

Робота - тяжко, люди - то ще гірше.
Куди світ котиться, це зна лише наш Бог.
Все людям мало і хотять вони все більше - 
Їх вже не виховає жоден педагог.

Вона давно не пише, серце вже болить, 
Ще не оговтався, не знаю що робити,
Але я винен сам, нема кого винити - 
Тепер весь вік із цим я буду жить.

Таких немає, лиш вона одна-єдина.
Вона, що серце крає й кидає у рай.
Чому настала знову ця сумна година ?
Сумний навколо мене рідний край.

Писать не важко, важко все це пережити,
Коли в очах палка сльоза бринить...
Ну, як ? Скажи, ну, як тут не тужити - 
Тебе немає, що мені робить ?

Я не благаю повернутись, просто бачу,
Як хочу я почуть від тебе слово-два.
Я заспокоївся, усе, я вже не плачу!
І проясніла моя бідна голова.

Якщо озвешся ти - це має означати,
Що не схололо серденько твоє.
Я вірю: маєш вірш цей прочитати
І все згадаєш як було колись, як є.

Отак живу. І де себе подіти, 
Як огортає серце чорний біль ?
Та все ж надіюсь ще тебе зустріти - 
Одна в житті у мене віра й ціль!

Щедрівники

Йдуть дівчата щедрувати
Від хати до хати -
Вже й гостинців заробили
Багато-багато!

Їм зустрілаля синичка,
Каже: "Йдіть до хати,
Бо на дворі мороз лютий,
Досить зимнувато".

Не послухались дівчата,
Ідуть собі далі -
Вже одна з них загубила
Гарненькі коралі.

Друга дівчинка згубила
Теплі рукавички -
Плачуть бідні, що робити?
А навстріч синичка:

"Йдіть до дому, мої любі,
Бог вам помагає,
Кожна річ, яку згубили,
Там на вас чекає!"

Справді, речі що пропали,
Вдома об'явились,
І дівчата щирим серцем
Богу помолились;

Гроші, що нащедрували
У ті дні святкові,
Віддали у рідну церкву
На хвалу Христові