Жінка-УКРАЇНКА

У вересні 2014 року побачила світ чергова книга журналіста Олександра Горобця «Свічка на вітрі: Тривога моя – зранена Україна. Публіцистичні розмисли про кремлівський воєнний гібрид для українського електорального поля та високий дух народу, який не побороти нікому». – Вінниця: ФОП Рогальська І.О., 2014. – 252 с.

Назва твору

Заголовок ємний і образний – «Свічка на вітрі». Але не оригінальний. Одразу спадає на думку низка асоціацій – від роману-фентезі Вайта Теренса про часи лицарів короля Артура до музичних композицій Елтона Джона, Сергія Мінаєва і навіть попсової Тані Буланової. Проте, О. Горобець, мабуть, дбав не про оригінальність, а про смислове наповнення цього образу – свіча на вітрі як символ крихкого шляху України  до свободи. Ось як про це в анотації говорить сам автор: «Свічка на вітрі це не лише пелюстка пломеню, а й світлий образ надії у сквиру. А ще, це й витончений образ нашої нескореної і багатостраждальної України…» Відчуття трагічної крихкості долі України дає право авторові використати сталий образ у новому контексті. І Олександр Горобець не єдиний автор, який саме так відчуває черговий – вирішальний – етап протистояння України і Росії. Юрій Луценко у книзі «По обидва боки колючого дроту»  (2014) теж застосовує цей образ у темі боротьби за незалежність: «Слава Богу і Героям – у нас збереглися традиції УНР, ЗУНР та національна інтелігенція. З цією свічкою і йшли навпомацки серед мороку пострадянського напівкладовища у невідому Європу». Типовість ситуації обумовлює типовість образу.

Тема / Одна з книг про Євромайдан

Про Євромайдан, Революцію Гідності, анексію Криму й АТО видано багато книг: «Євромайдан: хроніка відчуттів», «Небесна сотня: книга-реквієм», «Небесна сотня: антологія майданівських віршів», «Теплі історії з Майдану», «Вірші з війни», «Материнська молитва» тощо…

Але книгу О.Горобця щодо типу нарації  (оповіді) хочеться порівняти з найліпшим, на мою думку,  книжковим проектом на цю тему – проектом Оксани Забужко «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву». У назві проекту О.Забужко є алюзія до відомої історичної пам’ятки   – «Літопису самовидця» 17 ст. (Це козацький літопис староукраїнською мовою, одне з фундаментальних джерел з історії Східної Європи 17 століття, зокрема періоду Хмельниччини і Руїни в Україні. Написана одним автором, очевидцем подій, вихідцем зі старшини Війська Запорозького). Суть видання, яким опікувалася Оксана Стефанівна, – у доборі 150 авторів, тексти яких на Фейсбуці чи інших Інтернет-джерелах мали більше 500 «лайків». Тут є твори і Анастасії Дмитрук, і Оксани Забужко, і Сергія Жадана, і Каті Бабкіної, і звичайних людей, патріотів з Києва, Луцька, Луганська тощо.

Книга-проект О.Забужко – це об’єктивний реалізм, багатоголоса картина буремної України, створена багатьма авторами-патріотами.

Книга О.Горобця – це суб’єктивний реалізм, монологічна картина буремної України від одного автора, журналіста-патріота.

Жанр

Сам автор визначає книгу як збірку публіцистичних есеїв на злободенну політичну тему. У довільній формі він подає свої роздуми, своє бачення тієї чи іншої теми, наприклад: Сталінова тінь над Кремлем; Кур’єр від Путіна до терористів; Журналісти чи піднощики патронів для терористів; Дві ментальності України та ін. Структурування книги на 28 тематичних блоків полегшує її читання та сприймання.

Пафос

Це не перша книга Олександра Олександровича. І в усіх його творах є спільна риса: кожна з його книг має яскраво виражене емоційно-експресивне забарвлення, пафос.

Якщо, наприклад, у «Заручникові спокуси, або Записках гламурного коханця» (2010 р.) домінує еротична складова, почуття особливого піднесення, великого захоплення з приводу теми спокуси, то у «Свічці на вітрі» переважає патріотичний чинник, патріотичний пафос. На таку ноту налаштовують і рядки Андрія Малишка, які автор взяв за епіграф: «Україно моя, / мені в світі нічого не треба, / тільки б голос твій чути / і ніжність твою берегти…» Також автор, виходячи зі свого бачення політичної ситуації, різко критикує, наприклад, політику і дії А.Авакова, О.Турчинова, П.Порошенка; високо цінує потенціал незатребуваного владою А.Гриценка. У такій відважній відвертості бачимо насамперед уплив революційних змін, адже ще донедавна в Україні на всіх рівнях домінувало пристосуванство. Але це є також і рисою характеру О. Горобця як людини, про що свідчить його професійна діяльність.

Індивідуальний стиль

Для мене автор відбувається як письменник тоді, коли я бачу в його творах своєрідний, індивідуальний стиль. Манері письма О.Горобця притаманні окремі риси, які, в цілому, вимальовуються як авторський стиль.

Книга легко читається – тут спрацьовує досвід журналіста. Так, на початку абзацу автор вживає переважно короткі речення, не переобтяжує фрази ускладненими синтаксичними конструкціями.

Історизм. У збірці зафіксовано й чітко викладено всі факти, з приводу яких автором надано коментар. Це важливо для тих читачів, які сприйматимуть цю книгу і як інформацію про події в Україні 2013-2014 р.р.

Експресивні образи, метафори, через які проступає авторська оцінка того чи іншого персонажа/явища. Наприклад: «…Донецька камарилья… лише вершина зловісного айсберга». «Ім’я цій крижаній ворожій брилі – Кремль». «Путін опинився біля бікфордового шнура до порохової бочки величезної української суспільної кризи». «…192-сантиметровий юзівський крадій» (про Януковича). «…Вишептався кум» (про Медведчука).

Експресивні означення, епітети: сіромашний Митний союз; запопадлива вигадка («байка» кремлівського придворного про пророкування Ванги); Гриценко-буцефал.

Чітка позиція автора щодо всіх порушених проблем і питань, що, власне, і формує стиль О.Горобця саме як публіцистичний. Наприклад: «…Думаю, що ця гнила державна політика практикується тому, що сам Петро Порошенко загалом не боєць. Учорашній банальний торгаш і перекупник. Це тому, либонь, що він повсякчас, немовби той зелений коник-стрибунець, цибав із тріски на тріску в болоті кожної влади. За Кучми, Ющенка, Януковича. Жодного разу не замочивши черевички. Тільки збираючи нектар для своєї шоколадної імперії, накачуючи доларові м’язи. То встрибуючи у владу, то вислизаючи з неї. Повсякчас дбаючи понад усе про приварок лише власного бізнесу.

Ось чому безпечний і статечний, а як треба, то й легкий, повороткий, немов сучасний вельми популярний у світі український БТР-4 «Буцефал», але завжди правдивий, чесний у своїх учинках Анатолій Гриценко не підходить до компанії владних гендлярів. Він не їхнього поля ягода» (с. 97−98)

Наскільки цінною з точки зору змісту та стилю буде ця книга через декілька десятиліть – покаже час. Нині, у добу тяжкого вирішального випробування долі України, схвильована публіцистика досвідченого журналіста-патріота працює на переконання/просвіту тих, хто заблукав/заплутався/не прокинувся, або, навпаки, провокує запальну суперечку. Але точно не залишить байдужим. Олександр Горобець веде інформаційну війну  проти затухання «пелюстки пломеню», за «всенародну надію» на справжню нову демократичну Україну.

Ніна Головченко