Світлана Костюк. Листи без конвертів: поезія [текст]/ С. С. Костюк ; худ. оформл. А. О. Костюка. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2013. – 112 с.
Ця перша паморозь осіння,
Цей витвір болю й самоти...
І я, в надії на спасіння,
Пишу до Вічності листи...
(Світлана Костюк. Із циклу «Окрайці думок»)
Рецензія на книгу Дмитра Бондаренка «Роман з революцією»
Жити дуже складно.
Дуже мало любові
і багато самотності
Петро Мамонов
Антонім любові − це навіть
не байдужість і не огида.
Це банальна Брехня.
Сергій Довлатов
Більшість з нас живе, як... живе. Побут, робота, типові розваги, звані в психології гучним словом «рекреація».Сумно.
Суспільна, патріотична лірика найзатребуваніша тоді, коли те саме суспільство колективно думає над одною проблемою або ж має спільного ворога. Не таємниця, що в мирний час читачеві ближчою є філософська чи інтимна лірика, проте, звісно, не можемо проводити якихось універсалій.
Уже минула зима запам’яталася не тільки тим, що багато хто по-новому осмислив для себе слова Шевченка і аж тепер відкрив для себе його слова – а, може, не читали «Кобзаря», а просто почали молитися – бо неспокійно. Бо дотепер мир – то була норма, а тепер – сподівання. І звідкись взявся, хоча, можливо, і визрів, поділ на «свій»/«чужий» і тепер уже кожному є що втрачати, і кожен свідомо чи ні зайняв якусь позицію: хтось – на барикади, хтось – у лави «інтернет-вояк», хтось не сприйняв і не прийняв цього суспільного конфлікту і так само справедливо чекає, коли нарешті переможе здоровий глузд, а комусь гострим по свіжому весь цей час були телевізійні новини, адже там – син, брат, чоловік, а з екрану лиш кров і крики, а то болить, і страшно. Переділилися.
Відгук на нову книжку землячки.
В гонитві за модерним та постмодерним витівники від художнього слова літератори часом заживають популярності, навіть помітних грошей на вбивчих сюжетах, страшилках, еротичних вибаганках. Читається таке пересічним земляком, та все менше. Телебачення і кіно заскочилось такими трюками, котрих не відтвориш пером на папері. Та й розум стомився від тупиків, в котрі заганяють витівники. За безмежними гонитвами та вбивствами, за адюльтерами та шахрайством персонажів нема перспективи. Тобто, нема життя.
Тому знову й знову хочеться дістати томик Нечуя-Левицького, Коцюбинського чи Тютюнника і відчути, як то воно насправді жили наші предки.
Рецензія на казку В.І.Марущак «Джмелик-мандрівник», кращу Миколаївську книжку 2013 року у номінації "Краще видання для дітей та юнацтва"
« У вас таке сумне життя. Ходімте зі мною,
і ви побачите, який цікавий світ.
Навколо нас ростуть дивовижні справжні квіти….»
Хочу сказати декілька слів про нову книгу автора дитячих казок Віри Іванівни Марущак «Джмелик - мандрівник» ( видавець Шамрай П.М.). Окремо у створені книги хочеться виділити вклад Миколаївського дитячого гуртка «Мальви». Діти яскраво переписали історію своїми пензлями та збагатили й довершили зміст, зробили казку більш цікавою для маленьких читачів. Дякую вам, дівчата, за ваші малюночки!
Одного зимового вечора "Фейсбук" сповістив про нове повідомлення. До мого великого здивування це був месседж від Юрія Пероганича. Пропозиція розмістити інформацію про себе як про молодого етномузиколога та письменницю на сайті "Жінка-українка" зацікавила. Думала я не дуже й довго, ні більше – ні менше, два місяці, адже за справами такого ясного Сонця де там – як за Льодовитим океаном айсберга не видно. Отож, допис зручно, наче поважний кіт, розмістився на сайті, а мені стало цікаво: що ж нового та пізнавального зможу тут довідатися?
Тетяна Винник. Прокинусь живою: Поезії, переклади. – Ніжин: Видавець Лисенко М. М., 2014. – 134 с.
Видання, про яке мова, поетеси з Ніжина Тетяни Винник містить вірші 2009-2014 років і вибрані твори з попередніх книжок («Золотоноша», «Гетсиманська молитва», «Самоспалення дерева»).
Книга включає розділи «Домовина й колиска», «Внутрішні лінзи», «Дорога додому», а також переклади: з російської (Марина Цвєтаєва, Анна Ахматова), з болгарської (Дімчо Дебелянов, Елка Няголова), з афроамериканської (Інґріт Йонкер), з англійської (Сільвія Плат, Енн Секстон). Назви розділів говорять самі за себе, привертаючи увагу до смислового та енергетичного наповнення запропонованих поетичних текстів.
Череп-Пероганич Т. П. Ліки для душі: поезії / Тетяна Череп; передм. О. Деко; худож. В.І. Лопата. − К.: Дія, 2013. − 145 с.: с фотогр.
Череп Т.В. Із саду дві стежини: худож.-докум. повість, етюди/ Тетяна Череп; передм. Ю. Пероганича. − К.: Дія, 2013. − 64 с.: іл.
Легко ненавидіти і важко любити.
На цьому засновано багато речей у нашому житті …
Любов, прощення і великодушність
вимагають великого серця,
великого розуму і великих зусиль
(Конфуцій)
Все життя я дув у підзорну трубу
і дивувався, що немає музики.
А потім уважно дивився у тромбон
і дивувався, що ніЧОГО не видно.
(Сергій Довлатов)
Останні події в Україні гостро поставили перед кожним з нас питання про моральні, загальнолюдські орієнтири, які служать для нас провідниками в житті: нам необхідно навчитися бути принциповими, вміти вибирати, а не лавірувати в поглядах та думках, щоб вдало пристосуватися до нинішньої дійсності. Це дуже життєве, але все ж таки глобальне завдання. Як мінімум, треба навчитися бути чесним перед собою, навчитися звільнятися з поганої роботи, розлучатися з людьми, які тобою не дорожать, йти з поганого кіно та закривати нудну книгу…
"ПОВІСТЬ ПРО САД РОДИННИЙ"
(Череп Т. П.. Із саду – дві стежини: худож. докум. повість, етюди/Тетяна Череп; передм. Ю.Пероганича. – Київ: ДІЯ. – 2012. – 64 с.: іл.).
Коли я почала читати книгу Тетяни Череп «Із саду – дві стежини», першою думкою була: наче про моїх родичів. Мабуть, кожен із нас міг би впізнати долю своїх рідних у долі персонажів повісті з однойменною назвою, позаяк випробування, які випали на долю мешканців Чернігівської области, пережили і житомирці, і донеччани, і кримці, і мої подоляни…
Попри те, що це – перший прозовий твір молодої поетеси Тетяни Череп, ним авторка у новій іпостасі таки відбулась. Бо, як відзначив у передмові до книги Юрій Пероганич, «це щось на зразок відчуттів справжності, природності, щирості…». Тому й читаєш «на одному диханні», поринувши у розповідь з головою.
Литовченко Т. Приречений жити: Роман. − Львів: Видавничий дім «Панорама», 2005 − 256 с.
«Поки людина не здається,
вона сильніша за свою долю»
(Джон Апдайк)
«Єдиний урок, який можна
винести з історії,
полягає в тому, що люди не здобувають
з історії ніяких уроків»
(Бернард Шоу)
Ерік Фромм − найбільший мислитель, один з великої когорти психологів, яким небайдужа філософія буття, говорив: «У дев’ятнадцятому столітті проблема полягала в тому, що Бог мертвий; в двадцятому − проблема в тому, що людина мертва».