Жінка-УКРАЇНКА

"ПОВІСТЬ ПРО САД РОДИННИЙ"

(Череп Т. П.. Із саду – дві стежини: худож. докум. повість, етюди/Тетяна Череп; передм. Ю.Пероганича. – Київ: ДІЯ. – 2012. – 64 с.: іл.).

Коли я почала читати книгу Тетяни Череп «Із саду – дві стежини», першою думкою була: наче про моїх родичів. Мабуть, кожен із нас міг би впізнати долю своїх рідних у долі персонажів повісті з однойменною назвою, позаяк випробування, які випали на долю мешканців Чернігівської области, пережили і житомирці, і донеччани, і кримці, і мої подоляни…

Попри те, що це – перший прозовий твір молодої поетеси Тетяни Череп, ним авторка у новій іпостасі таки відбулась. Бо, як відзначив у передмові до книги Юрій Пероганич, «це щось на зразок відчуттів справжності, природності, щирості…». Тому й читаєш «на одному диханні», поринувши у розповідь з головою.

На прикладі однієї родини, зокрема, двох сестер, показано долю багатьох українців. В образах її бабусь і матерів упізнаємо й своїх… Книга приваблює насамперед тим, що автор відкрито розмірковує про особисте. До того ж, розповідає про це з такою любов’ю і теплотою, що, читаючи, помічаєш бажання розповісти і про свою родину й рід. Себто твір надихає! А це і є ознакою майстерности і справжньости. Вважаю, що майстерність – це коли хочеться читати ще і ще, це коли твір надихає. Надихає на добрі помисли, дії, вчинки, задуми, надихає на написання подібного твору. Бо, справді, «життя кожного з нас – окрема книга» (Т.Череп).

Змістовно доповнюють книжку ілюстрації народного художника України Миколи Стратілата. Мені це особливо приємно, позаяк мала щастя бачитися з ним у моїй Старій Синяві під час Шевченківського свята. Корисним для читача доповненням повісти є і вікіпедійні довідки про згадані у ній населені пункти. 

Мати двох синочків, автор думає про майбутнє: про те, якими виростуть, що доброго зможуть сказати вони про своїх батьків. Думається мені, що пані Тетяна хотіла не просто розповісти про своїх родичів. Вона мовби запитує себе і читача: а що таке доля? Від чого вона залежить? Чи передається вона у спадок? І що краще передати у спадок: майно чи душевні чесноти, тобто добро – чи доброту?

Друга частина книжки – «Життєві етюди». Читаючи їх, розумієш, що вони і справді не вигадані, а з життя. Взагалі всіма цими короткими образками так багато змальовано і багато сказано! Зачіпає душу «Яблунька», спонукає замислитися про власні вади і чесноти «Сад душі», а образки «Не ти» і «Глухота» настільки великі за вмістом сказаного і ще не написаного, наскільки коротесенькі за кількістю слів. І повість, і етюди мають спільні теми: кохання, стосунки батьків і дітей, взаємини закоханих, уміння вибачати і мистецтво жити.

Авторка дбає про родовий сад пам’яти і про вже власний сад, плекати який треба разом, усією родиною, з дітьми і майбутніми нащадками. «Від нього, сподіваюсь, урізнобіч прокладуть свої власні стежки вже мої нащадки». І просто неможливо не асоціювати це з народним, всеукраїнським садом пам’яти, який ми повинні плекати теж усією великою, всенародною, родиною. Тому дбаймо повсякчас, аби наповнити і власний життєпис, і біографію народу «цікавими фактами і добрими справами».

Любов СЕРДУНИЧ,
член НСЖУ