Жінка-УКРАЇНКА

Череп-Пероганич Т. П. Ліки для душі: поезії / Тетяна Череп; передм. О. Деко; худож. В.І. Лопата. − К.: Дія, 2013. − 145 с.: с фотогр.

Череп Т.В. Із саду дві стежини: худож.-докум. повість, етюди/ Тетяна Череп; передм. Ю. Пероганича. − К.: Дія, 2013. − 64 с.: іл.

Легко ненавидіти і важко любити.
На цьому засновано багато речей у нашому житті …
Любов, прощення і великодушність
вимагають великого серця,
великого розуму і великих зусиль

(Конфуцій)

Жодна людина не прожила справжнього життя,
якщо вона не була очищена любов’ю жінки,
підкріплена її мужністю
і керована її скромною розважливістю.

 (Джон Рескін)

 «Ми розучилися чути один одного:
наділи навушники і слухаємо музику.
Кожен свою»

 («Глухота», Т. Череп-Пероганич)

Непідробне метафізичне розуміння того факту, що наша дійсність стрімко змінюється,  викликають книги київської поетеси, письменниці Тетяни Череп-Пероганич. Змінюється усвідомленням не-ілюзорності уявлень про необмежені можливості жінки. У мене, як у яскравого представника гендерної рівності, однак, є слабкість − я пильно придивляюся до сучасного зображення жінки в українській літературі. Чому? Користуючись своїми знаннями щодо впливу архетипу жінки-матері на суспільство, можу сказати, що проблема сучасного покоління і якісних показників громадського життя взагалі лежить в розмиванні рідкісної краси образу жінки, який завжди зберігався в будь-якому українському серці.

У сучасній літературі, особливо в літературі постмодерністській, яка рясніє екзистенційними феєрверками і каскадами філософствування щодо сенсу життя, образ жінки демонструється у непривабливому вигляді (особливо страждає в цьому плані зображення жінки-матері). Не раз зазначалося, що великі Бодлер, Сартр та деякі їх послідовники демонструють естетичну ворожість до жінки, обумовлену втратою сенсу життя або абсурдністю існування людства чи окремої особистості. З цим можна погоджуватися чи ні, боготворити цих авторів чи не ухвалювати їх образи та засоби творчої самопрезентації.

Впевнена, що всі ми, як читачі,  завжди наголошуємо на важливості своєрідної філософської позиції авторів, яка формує стан сучасної культури, що включає в себе відсутність концептуального хаосу, різноманітність типів рефлексії тощо.

Не для цього я згадала ці відомі прізвища. Всі, хто коли-небудь брав у руки книги Сартра або Камю, Бодлера або Сімони де Бовуар, ніколи не забудуть різноманітних вражень від прочитаного та своєрідної поетичності цих текстів. Все ж таки, повертає мене до первинності вражень від прочитаного і незгоду з позицією вульгарно-життєвого зображення жінки. Спектр діапазону думок і суджень щодо цієї частини творчості вищезгаданих авторів настільки великий, що ми не будемо зупинятися на аналізі цього феномену у європейському постмодернізмі.

Мою увагу в даний момент акцентовано на типажності образів автора поетичні збірок Тетяни Череп-Пероганич. Вважаю за потрібне нагатити, що скоріш за все, сучасні читачі творів будь-якого автора не страждають  усвідомленням ілюзорності уявлень про необмежені можливості літературних персонажів та образів, які продукує митець.

Тому, на мій погляд, найбільша складність у сприйнятті віршів та текстів автора – у інтерактивності процесу сприйняття та суб’єктивній емпіриці реципієнта. Головним у цьому процесі є внутрішній художник реципієнта, який слідкує за дієвістю образного самовираження автора.

«Ти не такий як інші. Не знаю, що я в тобі знайшла, але мої думки про тебе, мої мрії, пов’язані з тобою…»

(«Спасибі», авт. Тетяна Череп-Пероганич)

Сам процес творчості Тетяни Череп-Пероганич нагадує таїнство. Композиції текстів відображають різні рівні психіки і допомагають отримати доступ до вербального підсвідомого читача.

«В житті моїм було образ немало,
Стрічалась з ними я щодня
Робила що? Нічого − пробачала
І далі шла до світла навмання»

(«Пробач», авт. Тетяна Череп-Пероганич)

За допомогою власного таланту автор відтворює на білому папері образи, які плавно переходять один в інший та проектуються на екран нашого підсвідомого.

Як справжній майстер, авторка не прибирає перший шар вражень від поетики текстів і не починає кожен новий  кадр тексту заново. Всі теми виростають одне з одної, у кожного вірша є сюжетна лінія, тексти пов’язані сюжетно та композиційно, а весь відеоряд строк супроводжують малюнки.

Головна характеристика збірок Тетяни Череп-Пероганич – динамічність «шоу» ліричних віршів, текстів та їх переконливість, яка проглядає у судьбі авторки. Видно, що тексти для самого автора – це вираження внутрішніх переживань на символічному, архетипічному рівні, притаманному справжній українській жінці.

«Зі мною тепер є ти − і я щаслива пити воду із твоїх долонь. Тільки люби мене таку непостійну і не передбачувану…»

(«Будь поруч», авт. Тетяна Череп-Пероганич)

Тексти авторки є дивовижним природним матеріалом, який здатен передавати одночасно реципієнтові дуже багато вражень та почуттів: і відчуття різноманітності та різнобарв’я природи, сприйняття потенціалу життя та його багатогранності взагалі з його плинністю та множинністю форм.

Це робить книжки авторки прекрасним засобом турботи про тендітну, але водночас таку міцну жіночу українську душу, ненав’язливо налаштовує читача на розуміння моральних істин, добра та зла, істинної любові. Це певний місток між внутрішнім та зовнішнім читача, оскільки самі тексти здатні трансформувати відношення реципієнта до навколишньої дійсності, проробити архетипічні помилки, підштовхнути до обмірковування загального життєвого завдання та надприродного самотлумачення.

«Серця черстві. Ні сонцю, ні дощу
Вони давно емоцій не дарують.
Тому я в тебе, Господи, й прошу:
Зроби щось, хай нещасні не лютують»

 (Без назви, авт. Тетяна Череп-Пероганич)

 За допомогою поезії Тетяни Череп-Пероганич ми, читачі, будуємо, відтворюємо свій внутрішній світ. А митець виконує роль уважного спостерігача, який фіксує різними засобами нашу читацьку реакцію на прочитане. Авторка не дає нам порад чи оцінок, але за допомогою художніх  образів якби запрошує до власної внутрішньої роботи. Процес сприйняття твору якби відданий  у владу читацької душі і дозволяє йому бути самим собою, наодинці із своїм знанням про світ…

Через таку прозу та вірші людина починає довіряти своїм почуттям. Не дарма кажуть, що жіноча інтуїція набагато точніша, ніж чоловіча впевненість (Р. Кіплінг)

«Бо маю слово, маю щире слово,
Ним позмагаюсь ще за правду я.
Тому й молюсь за Україну знову
Вона − моя!»

(«Вона − моя!», авт. Тетяна Череп-Пероганич)

Отже, творчість Тетяни Череп-Пероганич  – це діяльність, яка породжує щось нове, те, що має суспільно-історичну цінність – корекцію архетипу жінки в українському суспільстві та фіксацію за допомогою художніх образів цінності загальнозначущого феномену під назвою «Жінка». Тому, «Час, проведений з жінкою, не можна вважати втраченим» (Андре Моруа).

Ольга Рєпіна