Потойбіч тіла і усіх речей
***
Небеса, золоті володіння, які зберегти
не змогла, не зуміла, й нічого собі не лишила,
окрім голосу, що проривається із висоти
отієї, що вища польоту і глибша могили.За стіною дощу, що ридає лише по живих,
із матерій найтонших, із духу, із атому, миті –
проривається голос, який у мені не затих
і відлунням росте. У цім голосі сиві, як сіті,це мовчання твоє, і міста і бетонні мости,
всі галактики й сни, що душа мимохіть облетіла,
доки весни суціттями будуть по небу плисти –
крізь тумани, сніги і моє недовершене тіло.
Дивлюся на свого малого і думаю: який він наївний, чистий, не зіпсутий, беззахисний, як я його безмежно люблю... я стільки зробила, аби він жив, але цей світ його не вартий! Боже, не покидай цих дітей на поталу злу і потворам, допоможи тим, хто зараз стоїть під кулями, допоможи вистояти, захисти від смерті, збережи нашу віру і людяність, не дай втратити нам людське обличчя.