Жінка-УКРАЇНКА

До виходу книги поезії, п’єс і перекладів «Осінь дорослої жінки» Тетяни Череп-Пероганич

«Життя дуже коротке, тому починайте з десерту». Ці слова Барбри Стрейзанд спали на думку, коли я почала читати книгу поезії, п’єс і перекладів «Осінь дорослої жінки» знаної киянки Тетяни Череп-Пероганич – розумної, цілісної, цікавої, творчої жінки.

Почала з «десерту» – з кінця книги, де вишикувалися переклади самобутніх поетичних замальовок поетеси польською і болгарською мовами:

Я не хочу бути
дружиною героя,
звання якому
дадуть посмертно.
Мені треба просто
бути з тобою…
…Зустрічати!
Бачити!
Відчувати!
Любити!..

(Поетичні етюди польською мовою в перекладі Казімежа Бурната)

У мене є квіти, які щовесни дарую Коханому. Іриси так схожі на наші почуття, бо з кожним роком – їх все більше і більше.

Я не зриваю квіти у букет, аби швидко не зів’яли. А просто беру Його за руку і веду у сад Любові…

(«Іриси для коханого». Поетичні етюди болгарською мовою в перекладі Димитра Христова)

Поруч  з  перекладами – п’єси. Використання оригінальних авторських порівнянь справило ефект несподіванки  в  музичній п’єсі-монолозі «Квітка Цісик. Туга за Україною» і п’єсі для дітей «Вітерець і Україна»:

…О доленько моя ясна,
До мене хоч не будь жорстока.
Нехай надія ясноока
У грудях ще гніздечко в’є
З того, що все лихе минеться,
А радість піснею проллється
На тихе горенько моє…

(«Квітка Цісик. Туга за Україною»)

…Вітерець легкий, моторний
Мчиться, мчиться далі, далі.
Обминає він проворно
Усі біди та печалі.
Час весну вже полишати.
Літо жде на косовицю.
Щастя треба небагато,
Та не менше, як по вінця…

(«Вітерець і Україна»)

Цікавий розділ «Запитання». Запитання, якими закінчується кожен поетичний квант, – непередбачувані. Часто болючі і тужливі, хоча небезнадійні:

Знову вибори без вибору.
Так буде завжди?..
 

…Війна жорстока,
Холодна,
Байдужа,
Вбиває зазвичай найкращих.
Чи знає хтось у нас
Напевне
Як можна вбити
Війну?

А ось запитання – щастя.  Тетяна доводить, що щастя – це не бажання володіти чимось, а радість від того, що вже маєш. Якщо немає того, що любиш, то полюби те, що є – підхмар'я, сонце, степ, гори, річки, місце, де народився и живеш, рідних і друзів:

Принесла осінь додому
В букеті кленового листя.
Посипалось на підвіконня
Осіннє золото.
Чи може щастя бути іншим?
 

Я пуп’янок,
який ось-ось стане
квіточкою
Твоєю.
Якими кольорами мені
Розквітнути?

Неждано дісталася першого розділу з тремтливою назвою «Щастя до чаю…» Просто «проковтнула» всю книгу з кінця до початку.Тут нові відтінкищастя, якезлілеєно відчуттями напівзабутого минулого всупереч тривожному сьогоденню.

…Лиш спомин про минулі дні
Спить в сповиточку із любові.
І, як колись, напоготові
Господь – допомогти мені…

(«Душа»)

Автор малює картини горя, яке щодня стукає у вікна українських домівок. Та Надія, Віра і Любов – поруч, крізь сльози і невимовний смуток:

…Дарма, що у шибку б’є лобом печаль.
Буде у нас ще свято…
Таточку, тату, міцно тримай
Ти на війні автомата…
 

…Але є віра, в ній – і сила,
Що буде матінка щаслива,
Заколосяться, ніби жито,
Слова пророчі «Заповіту»…
 

…Україно, твій народ
Вже нікому не здолати.
Він не буде відступати,
Уникати перешкод.
На шляху до перемог
Всі твої сміливі діти.
Нас нікому не спинити –
З нами правда, з нами – Бог!..
 

…Я тобі сорочку вишию, солдате,
Хоч не наречена, не сестра, не мати.
Кольорі блакитні, як безхмарне небо.
Знай, моя сорочка – оберіг для тебе!..

(«Сорочка»)

Поезія Тетяни Череп-Пероганич не робить жодних поступок. Її самобутній голос став невід’ємною частиною поетичного пейзажу України:

Лампа ввімкнена.
Вечір. Липень. Тиша.
Метелик навколо лампи
Мелодії долі пише.

(«Лампа». Кімнатний «триптих»)

…Я роздягаюся, мов осінь,
Як лист – скидаю всі невдачі.
Печалі – птахами у просинь,
Лиш інколи дощами плачу…

У її поезії чується одночасно мова селищ і міст, річок і гір, степів і полонин –яскрава, нетерпляча… А також мова безкорисливих рухів небайдужої душі. Таке дивне поєднання принесли авторові багато літературних досягнень.

Заблукаю у мріях.
Я собі це дозволити можу.
Не шукай. Повернусь через сни.
Зацілую тебе, розтривожу
І, як завше, скажу: – Обійми.

Заблукаю у мріях…

Перефразовуючи китайське прислів’я «На руці, що дарує троянди, завжди залишається їхній аромат», можна підсумувати: опісля читання поезії Справжньої Українки Тетяни Череп-Пероганич (спасибі за даровану книгу!) залишається поетичний аромат України.

Олена Швець-Васіна,
член Конгресу літераторів України