Жінка-УКРАЇНКА

Ольга Рєпіна, м. Дніпро 

Рецензія на книги Олеся Дяка «Шипшинова моя душа» та «Ілюзія дива»

Дяк, Олесь. Шипшинова моя душа.Вірші / Олесь Дяк. – Львів: СПОЛОМ, 2003. – 100 с.

Дяк, Олесь. Ілюзія дива: вірші / Олесь Дяк. – Львів: Видавнича спілка «Журнал Ї», 1998. – 217 с.

«Спинився час –
п е р е ж и т т я.»

(Олесь Дяк)

«Яка це
втома
не
любити»

(Олесь Дяк)

Кожен художник через творчість так чи інакше знайомить своїх глядачів з «візуалізованою» через тексти історією свого життя. Думаю, що кожен погодиться: читати вірші цікаво, коли ми відчуваємо сповідь. Автор повинен бути безмірно відвертим зі своїми читачами, оскільки запідозривши його в дворушництві або лакуванні правди, вони миттєво закинуть запропоновані тексти «на дальню полицю» своїх переваг. Чому так відбувається в нинішньому літературному мистецтві? Адже, коли звичайна людина, яка не має відношення до творчості, приховує якусь частину свого життя – це інтригує і лякає. Коли письменник чи поет намагається приховати всі свої таємниці – це відверто дратує. Адже швидко перестаєш довіряти авторові, в текстах якого знаходиш неприкриті неузгодженості.

У віршах Олеся Дяка таких неузгоджень, навіть при камуфльованих причіпках, ми не знайдемо. Ми відчуваємо тут відповідальність автора не тільки перед нами, читачами, а й, перш за все, відповідальність перед своїми літературними образами, – особами з минулого чи вигаданими героями. І відповідальність ця не тільки індивідуальна, а й така, що виходить за межі авторських кордонів і стає практично історичною та загальнолюдською, оскільки відкриває картину особистості автора через літературну творчість.

«без тебе
ніч
навиліт
куля
ковток
гіркої самоти»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «Трагікомедія без тебе»)

«Прощаємось
абсурд  свободи
страх»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «Вірші однієї ночі»)

Не відкрию таємницю, якщо констатую факт: Олесь Дяк зайнявся літературним варіантом психологічного особистого спілкування с кожним своїм читачем, результатом якого бачить презентацію сучасного життя через творчість у всьому різноманітті. Різноманітті сенсу, кольору, образів і почуттів.

«Трагікомедія
без тебе

лечу знекровлений
у вірш»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «Трагікомедія без тебе»)
 

«ти був
поетом

став
сократом

як свої
вірші

під-
палив»

(Олесь Дяк, Шипшинова моя душа, цикл «Вір-ші з пунк-ти-ра-ми»)

У контексті того, що ми згадали психологію, ми можемо визначити й саму творчість як відкриту систему, що знаходиться в постійному взаємообміні з навколишнім середовищем і складає як пазли картину життя кожної людини. У цій картині головне питання «Куди й навіщо йти?»

«Горять орли
        напівлюбові
            напівдорозі
                  в небуття»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «ВІР-ШІ З ПУНК-ТИ-РАМИ»)
 

«Мені судилося
ч е к а т и

дарма що випав
перший сніг»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «ОДИН ПЛЮС ДВА ПЛЮС ТРИ»)

З психологічної точки зору для вирішення проблем, поставлених творчістю перед літератором, й поетом зокрема, необхідно використовувати певну логіку за для того, щоб відповісти на це непросте питання. Логіка може полягати в системному спостереженні за віддзеркаленням поета в його власному дзеркалі, яке, як сонячні зайчики, відкидає його особистість в душі читачів.

«Задую вітер,
щоб ти могла
відкрити очі
і недоторканою
пройти
між деревами»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «Трагікомедія без тебе»)
 

«Скарай мене
це так потрібно зараз»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «Вірші однієї ночі»)

У нашому випадку, кінцевий результат – зрозуміти закони цієї магічної «оптики», по яких рухається творчість Олеся Дяка, закони породження образів, специфіку текстової та сенсової взаємодії і комунікації зі своїми читачами. У поетичній творчості безліч подій відбувається одномоментно, і всі вони є своєрідними сигналами для членів цього тісного співтовариства. Ці повідомлення мають вербальний вигляд, але й образність мислення не забуваємо, оскільки результат  сприймання поезії пов'язаний з візуалізацією чи фізичними появами сенсів через переломлення віршованих рядків в їх специфічній вибудованості.

«Немає віршів,
тільки біль.»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «Вірші однієї ночі»)
 

«порожній
шлунок
до знемоги

і повна
віршів
голова»

(Олесь Дяк, Шипшинова моя душа, цикл «А серце маю аж одне»)

І якщо в літературознавця свій метод аналізу творчості, то в поета своя дорога – це дорога інтуїції, образного мислення і креативного вирішення завдань, які транслює його несвідоме і емпірика.

«Амур –
порода
вулка-
нічна

тепер ве пізно
навтьоки»

(Олесь Дяк, Уламок долі скорпіона. З циклу «ВІР-ШІ З ПУНК-ТИ-РАМИ»)

Креації Олеся Дяка – це його особове дзеркало, символ, знак, в якому він відбивається через свої переживання, емоції і особові сенси, делеговані читачам його текстів.

…слово
впало
на ланцюг

готове
для
життя
сконати

(Олесь Дяк, Шипшинова моя душа, цикл «Вознисіння»)

Олесь Дяк за допомогою своїх віршів, в яких він та його творчість розлітаються тисячами іскор і заломлюються безліччю віддзеркалень, дає можливість своїм читачам не лише ознайомитися з художньо оформленими сенсами і креаціями своєї життєвої філософії, але й, орієнтуючись на власний життєвий контекст, делегувати нам пильно та прискіпливо роздивитися авторську особову систему.

«я– камінь
у твоїй руці
не покарай
нікого мною»

(Олесь Дяк, Шипшинова моя душа, цикл «А серце маю аж одне»)

Проте поет не живе під впливом своїх егоїстичних потреб і мотивів: подивитися у власне дзеркало й похвалити себе, чи усвідомити, що реципієнти також задоволеними відзеркалюються при спостеріганні за ними. Він м'яко делегує читачам можливість змінити себе, споглядаючи візуалізовані текстами схеми свого просторово-сенсового особистісного будівництва. За допомогою його віршів змінюємось не лише ми, читачі. Змінюється він сам, обдумуючи і створюючи чергові серії вербальних глибинних блоків – своїх віршів. Можливо, це складно, але продуктивно, – змінюватися самому, змінюючи систему читача. З цим пов'язана ще одна характерна особливість креативного дзеркала Олеся Дяка: прямо або побічно поет залучає до своєї творчості так звані нарративи, коли за допомогою певних рішень, збудованих образів і сюжетів, що поєднуються в текстах у певний ансамбль, читач осмислює і будує життя на основі історій, які автор розповідає нам. Тому, на мій погля, поет вибрав дуже тактовний і точний спосіб змінити наше бачення світу і паралельно з цим – дати читачам певну обізнаність в схемі нарративного сприйняття завдяки своїй особистісній оптиці: живемо, творяче майбутнє, але змінюючи сьогодення.

«але ж
т р е б а
повертатися
у
сьогодення»

Олесь Дяк