Жінка-УКРАЇНКА

Павло Кущ, журналіст і письменник, подарував своїм читачам нову повість «Таємниця половецької онучки, або Не за степами» (видавництво "Друкарський двір Олега Федорова"), яка однаково зачепить і дітей, і дорослих. Це історія про маленьких українців, які опинилися в епіцентрі окупації. Вони не стоять осторонь, вони обирають боротьбу, мужність і небайдужість, навіть коли світ довкола здається страшним та несправедливим.

Книга написана у формі щоденника одного з хлопчаків, і вже з перших сторінок стискає серце: «Днями знавіснілі орки убили нашого друга Славка… Розстріляли беззахисного хлопця наче мішень». Ці слова  -  не просто сюжетний прийом, а щось, що відчуваєш глибоко в грудях. Тут є і сльози, і сміх крізь сльози, і маленькі радощі, і шалена жага до життя, що живе у юних героях.

Діти вигадують собі підпільні позивні. Вони смішні, кумедні, іноді абсурдні, але водночас промовисті. Це їхні маленькі коди свободи, їхній спосіб бути собою у світі, який намагається їх змінити. Вони вчаться хитрувати, виживати, підтримувати одне одного, наважуються ризикувати заради допомоги українським розвідникам, з якими зустрілися одного разу вночі, коли йшли виконувати своє особисте завдання...

Фінал у книжці не такий, як буває зазвичай. Сильний і гіркий. Щоденник потрапляє до рук ворогів:
"Наше джерело з тамтешньої окупаційної адміністрації повідомило, що особи хлопців, які для конспірації в записах названі кумедними прізвиськами, досі не встановлено. Водночас відомо, що трьох місцевих підлітків окупанти все ж таки схопили. Двох із них після допитів відпустили. Ще одного відвезли в райцентр, де піддали найважчим тортурам..."

Неможливо не затамувати подих від болю. І водночас залишається надія,  що хлопці вижили, що вони живі, що їхня мужність і винахідливість допомогли пережити ці страшні випробування. Події, описані в книжці, вчать краще розуміти правду сучасного життя, не втрачаючи дитячої перспективи та віри. Єдине, що мені весь час хотілося, читаючи, так це запитати в автора: "Ну, правда ж ці події вигадані? Правда ж?". Бо насправді, як багато жорстокої правди тепер у нашому житті. Особливо там, де всюди ворог.

Протягом усієї повісті відчуваєш, як автор любить своїх героїв. Він ніжно ставиться до них, до їхніх страхів і радощів, до їхньої сміливості і невинності. Читаєш і плачеш, смієшся, тримаєшся за серце і водночас відчуваєш надію, яка пробиває темряву.

Я прочитала (ні, прожила) книжку першою, хоча подарована вона була моєму синові. І можу впевнено сказати, що такі твори сьогодні - справжня знахідка. Вони вчать дітей, та й нас  - доролих, мужності, сили духу, допомагають розуміти складний світ, дають віру в перемогу і нагадують, що навіть у найтемніші часи можна залишатися людиною.

А половецька онучка, до речі, й справді дивним чином допомогла знищити більше, ніж дюжину ворогів. Як саме? Читайте! На те й книжка, щоб її читати.

Тетяна Череп-Пероганич