Публікації

Літературні «миколайчики» від Оксани САМАРИ та студії «Горлиця»

Тіна ОВДІЙ,

журналіст-фрілансер Імідж-центру Університету «Україна»

Фото Костянтина ЗОЗУЛІ,

студентський Медіа-центр Університету «Україна»

16 грудня 2015 року напередодні Дня святого Миколая в Університеті «Україна» відбулося чергове зібрання літературної студії «Горлиця». Студія поновила свою діяльність при Імідж-центрі Університету «Україна» 2012 року. За цей час «Горлицю» відвідували кілька десятків студентів, а своїм творчим досвідом зі студійцями ділилися знані поети та прозаїки: Петро Перебийніс, Тетяна Володай, Дара Корній, Тетяна Белімова, Тетяна Череп-Пероганич, Оксана Рибась (Стогній) та інші.

Як я побував у Грузії

Будинок Посольства Грузії в УкраїніЗагальновідомо, що посольство тієї чи іншої держави – це її територія. Тобто Посольство Грузії в Україні – це територія Грузії. Нещодавно мені пощастило побувати у грузинському Посольстві, в Києві, – на чудовому святі з нагоди ювілею класика грузинської літератури Акакія Церетелі. Видатного письменника грузини поважають так, як ми, українці, Тараса Шевченка. Власне, свого часу Акакій познайомився з Тарасом, і ця незабутня зустріч справила на нього надзвичайне враження. Все життя Акакій Церетелі з великим пієтетом відгукувався про творчість нашого Кобзаря, щиро шанував і цінував його, взагалі, дуже любив Україну.

Валентина Карпенко: «Якщо у нас вийде, за нами підуть інші!»

Голова Парафіївської селищної ради Валентина КарпенкоВалентина Карпенко – дивовижна жінка! Розумна, шляхетна, мужня. Ось таке поєднання жіночності та сильного, харизматичного характеру. Не даремно її називають парафіївською Маргарет Тетчер! Вона завжди чітко знає, що робить і не збивається на манівці. Спілкується просто, відверто, тож говорити з такою людиною, справді, приємно. А ще Валентина Федорівна – сестра відомого громадського діяча, члена Національної спілки письменників України Віталія Шевченка. Нещодавно її земляки дружно обрали Валентину Карпенко Парафіївським селищним головою об’єднаної територіальної громади.

– Валентино Федорівно, щиро вітаємо вас із перемогою на виборах! Це вже вкотре люди висловлюють вам таку довіру?

Українка, що першою з жінок удостоїлась прижиттєвої виставки у Луврі — Соня Делоне

У нашій країні її ім'я не надто відоме, от у Європі та Штатах її роботи можна знайти у найкращих галереях. При чому всюди наголошують на її українському походженні.

Соня народилась в Одесі, та після смерті батьків семирічну дівчинку забрали родичі з Петербурга. Своє справжнє мистецьке життя розпочала в Парижі, куди вона переїхала на навчання, а от творчий прорив — у декреті. Шиючи ковдру для новонародженого сина, молода художниця використала різнокольорові клаптики тканин. І тут прийшло осяяння: до дизайну одягу можна також додати трохи авангарду. Так Соня починає шити дивакуваті сукні з тканинним колажем.

Значення казки

Значення казкиОстаннім часом досить багато людей скаржаться, що наші діти й онуки – начебто «не такі», якими колись, замолоду, були ми. Тобто не так виховані, як нам хотілося б: черстві, неуважні до людей похилого віку, а інколи – грубі, егоїстичні; вміють лише вимагати, нічого не роблячи самотужки… Звісно, не вся наша молодь – така, проте негативні випадки все ж трапляються.

Однак у цьому винні не лише науково-технічний прогрес і бізнес, а й… ми самі. Бо батьки звалили все на плечі школи, а самі – в клопітній роботі, у повсякденних постійних турботах, у «виживанні» – пошуках шляхів виходу з фінансової кризи…

Розмова «через етер» із Еліною Заржицькою, напередодні ювілею української письменниці та журналіста

12004961_811985778919588_2286511285783857659_nВітаю Вас, дорога пані Еліно, та запрошую до розмови, посередництвом модерних комунікацій – інтернету. Перш за все: хочу подякувати Вам, що згодилися на це унікальне інтерв’ю, обіцяю – лише десять запитань.

1. ЮВІЛЕЙ – це особлива ДАТА! Навіть у Біблії, в Старому Завіті (Левіт, гл.25) записано: «И освятите пятидесятьІй год, и бьявите свободу на земле всем жителям ее, да и будет ето у вас юбилей...Ибо ето юбилей, священньІм да будет он для вас».

Як же почувається знана українська журналіст, письменниця (адже належите до НСПУ і НСЖУ) і громадський діяч – ЕЛІНА ЗАРЖИЦЬКА, в переддень свого ЮВІЛЕЮ?

Пластунка з еміграції заповіла 40 тисяч доларів для студентів в Україні

Пластунка Галина Пісецька-Кохановська склала заповіт для Українського католицького університету у Львові — зобов’язалася віддати на користь молодих українців майже 40 тисяч доларів.

Цей вчинок її дочка Оксана Пiсецька- Струк пояснює просто: таким було ціле її життя – сповнене служінням Україні, Церкві, людям. Вона була з тими, хто її потребував. Не шкодувала для людей ні часу, ні коштів. Тому як тільки Україна виборола незалежність – почала допомагати ще й студентам і дбати про їхній розвиток.

Нижче подаємо розповідь доньки — пані Оксани — про життєвий шлях блаженної пам’яті Галини (Олени) Пісецької-Кохановської.

Наталя Околитенко про Бориса Плаксія: «Він показав третій шлях»

Джерело: Наталя Околитенко (1 лютого 2013). Він показав третій шлях 

19 грудня 2012 р. пішов із цього світу Борис Плаксій. Пішов, не привернувши уваги суспільства, бо не прагнув того й за життя. Людиною тисячоліття назвав його Іван Марчук — і справді, нам іще треба осягнути, хто серед нас творив.

Дивовижна творчість у Швеції

Українці, швед, латиші, італійці та білоруси.Чернігівцю В’ячеславу Озембловському – 27 років. За фахом Слава – комп’ютерний інженер, і він уже кілька років чудово пропагує Україну та рідне Придесення у Швеції. Спілкуватися з ним – одне задоволення, бо йому справді є про що розповісти! Втім, В’ячеслав готовий ділитися досвідом цікавого міжнародного співробітництва.

Ідея Якуба

– Славо, у вас – досить незвичайне прізвище. Мабуть, у роду були вихідці з Польщі?

– Так, це – по тату. У нашому роду переплелися чотири національності: українці, білоруси, росіяни та поляки. До речі, за кордоном, у всіх заможних країнах, зокрема в Швеції, люди загалом добре знають генеалогію свого роду, пишаються цим. Власне, це – теж ознака патріотизму, любові до своєї Вітчизни.

Тетяна Винник про наслідування в літературі, волонтерство і допомогу дітям в зоні АТО

Тетяна Винник — громадський діяч, письменниця, журналіст, перекладач. Людина, яка приділяє багато уваги розвитку культури і суспільства не тільки сіючи добро і світло в своїх книжках, але й ініціюючи благодійні акції. Але про все більш детально в інтерв’ю з Тетяною спеціально для сайту ngo.zp.ua.

– На Запорізькій книжковій толоці ви презентували книжку «Прокинусь живою». Звідки така назва?

– Ця книжка була пророчою. Мені тільки нещодавно батьки сказали, що після моєї аварії лікарі говорили: аби з подібними травмами людину привезли місяців п’ять тому, то не врятували б. Війна навчила лікувати, адже у лікарні Мечнікова (Дніпропетровськ), де я лежала місяць, лікарі останні два роки борються за життя бійців. Бути живою, «прокинутись живою» – означає не втратити людської подоби. У цій книжці багато цитат зі Святого Письма, віршів про смерть і життя, про любов як чи не єдину форму буття, що сповнює це життя сенсом. Про виклик, який життя кидає смерті. Є переклади з англійської, болгарської та російської.

Де милосердя – там Бог! Ви – рятівники і волонтери!

02.11.15 День соц.раб. з ветеранами (36)

1 листопада 2015 р. наша країна відзначила День працівника соціальної сфери. Це професійне свято працівників територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради. На заході, присвяченому цьому празнику, директор терцентру Біневська Н.В. промовила: «Соціальна робота – це мистецтво утішити обездолених людей, розрадити, допомогти зорієнтуватися у важких життєвих обставинах, прийняти на себе негатив невдоволеності громадян своїм матеріальним становищем. День працівника соціальної сфери – професійне свято, яке по праву належить тим, хто виявляє милосердя, створює добро не лише по службовому обов'язку, але і по велінню совісті і заклику душі. З чим я Вас, мої дорогі співробітники, і вітаю!».

Одного дня народ усе це позолотить…

На фестивал¦-2Ось уже понад 20 років восени у місті Копривниця, поблизу Загреба, відбувається міжнародне літературне свято на честь класика хорватської літератури Франа Галовича (1887-1914). Цьогоріч серед почесних гостей фестивалю була й поетеса, перекладач, літературознавець з України Тетяна Дзюба.

За коротке життя різнобічно обдарованого митця, який загинув 27-літнім під час військових дій у Сербії, вийшли друком чотири книги: драма «Тамара» (1907), збірка поезій «Чотири міста» (1913), прозові твори – «Зачароване дзеркало» (1913) та «Сповідь» (1914). Вже по смерті Франа Галовича, у 1925 році, з’явилася поетична  збірка «З моїх берегів», у якій чи не найяскравіше виявився унікальний хист лірика. Український читач знає письменника передусім за його фантастичним оповіданням «Зачароване дзеркало», написаним у манері модернізму. Незначна кількість перекладів Франа Галовича українською почасти пояснюється наявністю у його творах великого пласту діалектної лексики, що завжди утруднює переклад.  Хоча… у когорті українських класиків (а це – Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Осип Федькович, Улас Самчук та ін.), котрих перекладено хорватською, є й ім’я Василя Стефаника, тексти якого перетлумачувати чужою мовою надзвичайно складно.

Об'єднати вміст