Публікації

«Кілометри» людського життя від Світлани Талан

З цією письменницею я мріяла познайомитись давно. Двадцять перший книжковий форум став і для неї і для мене першим, тому побачились ми саме у вересневому Львові. Вже тоді я знала, що розповім читачам про цю особливу жінку, але коли зимовий Чернігів подарував ще одну зустріч ( 13 грудня Світлана Талан провела автограф-сесію в книжковому  магазині Клубу Сімейного Дозвілля), збагнула, що час.

Якщо окреслити життя людини кількома реченнями, то інформація про Світлану Талан буде виглядати так.

Світлана Олегівна народилась в сім’ї сільських вчителів. До речі, в перший клас пішла на Чернігівщині в Новгород-сіверському районі.

Закінчила восьмирічну школу в селі Перемога Глухівського району Сумської області, продовжила навчання у Баницькій середній школі. У 1983 році закінчила Глухівський педагогічний інститут. З п’ятнадцяти років почала працювати позаштатним кореспондентом районної газети. Багато років віддала роботі з дітьми. Працювала вихователем у дитсадку, потім – учителем початкових класів. Зараз мешкає у м. Сєвєродонецьк Луганської області.

Дмитро Хоркін:«Українці почали самі брати на себе відповідальність за свою країну і за свої життя»

Дмитро Хоркін – харизматична і цікава особистість. Про цього молодого, талановитого чоловіка багато чого можна розповісти, бо в творчому, професійному житті досягнуто ним немало. Але сьогодні наша розмова про інше, про те, як багато може зробити людина, коли має бажання й любов до країни в якій народилась і живе. 

- Дмитре, Вас знають і поважають як талановитого ведучого багатьох улюблених програм українського радіо, але віднедавна Ви ще й активно ведете волонтерську роботу. З чого все розпочалось? 

- Усе розпочалось з Євромайдану, коли я разом зі своєю колегою Тетяною Литвиновою домомагали людям на Майдані під час сильних морозів, а потім (після перемоги Революції
Гідності), з початком агресії Росії  в Криму, а згодом і на Донбасі, - ми започаткували прямоефірні спецпроекти на Національму радіо України.

Це були ефіри, де ми порушували надважливі теми, робили прямі включення із зони АТО, підтримували бійців. Потім нас, як ведучих не лише радіопрограм, а й концертів, запрошували вести різноманітні заходи на підтримку Української Армії. Нині ми не тільки ведемо, а й повністю організовуємо концерти і в Києві, і у прифронтовій зоні АТО.

Різдво, Коляда, Новоріччя

Саме в такій послідовності праукраїнці справіків відзначали ці свята. З атрибутами колядників (зірка, маски Чорта, Смерти, Солдата, Кози, Діда, Баби) ходили селом ватаги молоді, вітаючи з Різдвом. Християни пов’язали це свято з народженням Христа і назвали Різдвом Господнім. А в давнину це було святом народження нового сонця, світла, довшого дня і тому називали Різдвом Світла, Нового Сонечка. Саме народження молодого сонця, довшого світлового дня відзначали люди на Різдво ще задовго до народження Христа.

Радуйся, земле! Коляда їде!

Ніч перед Різдвом... Це мир і спокій кожної родини, це чарівна казка старовини, це та вечорова зоря, яка ще довго буде світити нам у майбутньому, це голос предків, що знову й знову оживає і відроджується в наших душах.

Різдвяні святки розпочинаються зі Свят-Вечора, або Вілії. Це – свято всього роду: тих, хто присутній на урочистій трапезі, і кого немає поряд, хто вже відійшов, і хто розкиданий по світах – далеких і близьких. Це символічна зустріч біля домашнього вогнища всіх членів сім’ї, і коли сідаєш цього вечора на лаву або стільця, треба протерти їх рукою, щоб не «придавити чиюсь душечку».

Поетичні підсумки року на «Батл-поет-шоу»

Тіна ОВДІЙ,
журналіст Імідж-центру Університету «Україна»

319 грудня 2014 року у приміщенні Національного музею медицини України (Київ, вул. Б. Хмельницького, 37) відбувся фінал мистецького турніру для поетів та декламаторів «Батл-поет-шоу». Протягом трьох перших турів учасники мали змогу позмагатися у читанні власних віршів та творів інших авторів, а у фіналі брали участь переможці та призери всіх трьох турів.

Ярослав Терновський та його «Українська нива»

Світлана ПАТРА,
журналіст Імідж-центру Університету «Україна»

IMG_5958Добіг кінця 2014 рік. Рік воістину складний для України та світу. І так хочеться, бодай наприкінці року, свята. І свято прийшло, до того ж – подвійне. 19 грудня 2014 року, саме у День святого Миколая, у приміщенні Національного музею медицини України (Київ, вул.. Б. Хмельницького, 37) відбулося відкриття виставки художника Ярослава Терновського «Українська нива». Захід уже традиційно організовує арт-центр «Арка» за підтримки телеканалу «Культура» в рамках спільного проекту «Культура+».

Іронія долі по-чернігівськи

Ще ніколи в житті 34-літній Ростислав Скляренко не почувався таким самотнім. Він розгублено тупцював перед дверима власної квартири, раз-по-раз поглядаючи на годинник. До опівночі – якихось п’ятнадцять хвилин, а міцні двері замкнені аж на три замки. Можливо, з одним він би ще впорався, але з трьома... Тут би й Володя Кличко руками розвів! А все Аліна – закомандувала, щоб Ростик поставив надійніші двері, які б замикалися по-людському... Що ж тепер робити? По-перше, Новий рік, по-друге, холодно і їсти хочеться! Коли Ростислав Сергійович нервував, у нього неодмінно з’являвся страшенний апетит; а зараз він був у розпачі – і куди в дідька поділися ті ключі?

Пряшівський театр імені Духновича вступив у новий сезон із українською прем'єрою

Театр імені Олександра Духновича (до 1989 року – Український національний театр) у Пряшеві – один з найдавніших українських професіональних театрів за межами України і єдиний у Європі. У п’ятницю 17 жовтня 395-ою прем’єрою він вступив у 69-ий сезон.

Від 1990 року театр щороку ставить 4-5 п’єс русинською мовою. В останні три роки на вимогу української громади – по одній виставі українською літературною мовою. Новою прем’єрою театру була п’єса сучасної київської письменниці Наталії Уварової «Шахрайки» з 2007 року, поставлена гостюючим режисером Яною Трущинською-Сивою, яка у грудні минулого року на сцені того ж театру поставила п’єсу Олександра Денисенка „Самотність” (про останні роки життя Т. Шевченка у Санкт-Петербурзі), а позаминулого року – „Тіні забутих предків” (на мотиви одно йменної повісті М. Коцюбинського). Обі – з немалим успіхом.

Святий Миколай – воїнам

Іде незакінчена національно-визвольна війна, яка продовжується майже 360 років з одним ворогом. На превеликий жаль, не всі українці розуміють, хто саме є ворогом у цій війні, і пропаганда, яка іде із сусідньої держави наповнює мізки людей брехнею і облудою. Головне завдання митців, науковців та всієї інтелігенції України донести в цих складних умовах слово, покликане правдою та зігріте серцем.

На прохання Міністерства оборони екс-міністр культури України Євген Нищук ініціював довготривалий проект «Митці на лінії вогню» і найпершим кроком була поїздка діячів культури на передову і блокпости по всій  зоні АТО під назвою «Святий Миколай – воїнам».  За словами  військового координатора проекту капітана Сергія Громового, зусилля артволонтерів спрямовувались в першу чергу на зустрічі саме з тими вояками, що тривалий час перебувають на передовій і як ніколи потребують духовного, родинного спілкування. Отож, щирість, природність і непідробне піднесення було основою зустрічей.

Олександр Афонін: «Держава повинна займатися популяризацією читання, а не фінансувати видання книжок»

Олександр Афонін знає про сучасний стан книжки в Україні від А до Я. «А» — це Асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, яка переобирає його президентом 20 років поспіль. «Я» — ліричний герой його віршів українською і російською. Вірші соціальні до сарказму або мелодійні настільки, що стають піснями. Пан Олександр має своє законсервоване видавництво, адже на громадській посаді не можна займатися бізнесом. Олександр Афонін працює під гаслом «Повернімо суспільству книгу, нації розум, Україні майбутнє».

Нам потрібен мовний кордон із Росією. Сучасна мовна політика в Україні очима соціолінгвіста

Часто сьогодні можна почути, що війна — не найкращий час для обговорення мовних проблем, бо мовне питання роз’єднує націю. Виходить, це для об’єднання нації ми як мантру повторюємо вислів «єдина країна — единая страна» і сповідуємо фактичну двомовність, хоч і декларуємо державний статус української мови з найвищих трибун. Отже, ми все ще тішимо себе надією відстояти незалежність толерантністю, зокрема, мовною, тоді як русифікатори в Україні вже не обмежуються переписуванням словників, а розстрілюють українців із «Градів» на їхній же землі.

Мовна невизначеність в Україні стала джерелом великої кількості суспільних проблем. З яких принципів треба виходити, долаючи цю невизначеність, ми запитали у соціолінгвіста, професора, автора численних праць з питань функціонування української мови в колоніальній і пострадянській Україні Лариси Масенко.

Як святкують новий рік

При всьому розмаїтті, новорічні свята в різних країнах мають спільні риси: це прощання зі старим роком, сподівання, що неприємності залишаться в минулому, а в новому році все зміниться на краще. Але, незважаючи на це, кожна країна дотримується своїх традицій.

У Румунії в новорічні пироги прийнято запікати маленькі сюрпризи – монетки, порцелянові фігурки, каблучки, стручки гіркого перцю. Знайдена в солодощах каблучка має принести багато щастя. А стручок перцю розвеселить тих, кому він не дістався.

У Франції під Новий рік запікають у пряник біб (на щастя). А традиційний новорічний подарунок у сільській місцевості – колесо.

Об'єднати вміст