Зі смертю Нестора ЧИРА завершилася ціла епоха в літературному житті Прикарпаття. Він входив у літературу важко, дебютувавши самостійною книгою в 1998 році, перед тим допомігши надрукуватися декільком літераторам, які входили до літературної студії «Бистрінь», якою Нестор ЧИР керував з 1987 року. Але зумів пройти шлях від поезії болю до болю поезії. Він зумів себе «вишколити» на автора талановитих віршів, де його фізичний стан, довголітня недуга, з якою Нестор ЧИР боровся 46 років, була лише штрихом непростої біографії поета.
Свята на честь Пречистої Діви Марії, так звані Богородичні, пришли до нас із Греції і набули українського забарвлення. Вони входять до літургійного року, тобто дванадцяти основних празників Господніх, що відзначаються Християнською церквою.
Покрова, Покрівонька... Свято релігійне й побутове, родинне, жіноче, козацьке, історичне. В Україні воно шанується з прадавніх часів: Християнська традиція переплелася з народною і перетворилася в улюблене свято, а культ Богородиці поступово знайшов вдячний грунт у звичаєвій обрядовості.
Один з батьків-засновників Української Народної Республіки, перший президент України професор Михайло Сергійович Грушевський сказав, що українець – категорія не етнічна, українець – це людина, яка вважає Україну своєю Батьківщиною і любить її. Тому для мене всі, хто ввечері 9 жовтня співав Гімн України у залі Wilfrid Pelletier Монреальського палацу мистецтв Place des Arts, – це українці, незалежно від їх етнічної приналежності. Етнічні українці, євреї, росіяни, татари – всі ми – українці. Для мене однаково важливі слова канадського Гімну – «God bless our land, glorious and free» й українського – «Ще нам, браття-українці, посміхнеться доля». Однаково – тому, що я відчуваю себе в рівній мірі канадцем і українцем.
Інтерв'ю Євгена Букета із Юрієм та Тетяною Пероганичами про портал «Жінка–УКРАЇНКА» опубліковане в 41 числі (за 10-16 жовтня 2014) газети «Культура і життя».
Думками про портал також діляться його учасниці Ярина Мавка, Оксана Маковець, Ірина Зінковська і Світлана Мирвода.
Єлизавета Стрий – студентка 3-го курсу Києво-Могилянської академії. Мистецтво в житті дівчини було і залишається знаковим явищем. Воно й не дивно, бо з раннього дитинства Ліза грає на фортепіано, є переможцем низки музичних конкурсів, серед яких – і міжнародні; пише вірші і прозу, а також любить організовувати цікаві мистецькі заходи. Всеукраїнський благодійний інтернет-аукціон «Митець до кави», перший етап якого «розвіртуалізувався» 5 жовтня в Будинку письменників НСПУ – перший масштабний проект талановитої дівчини.
Наша коротка розмова саме про це.
- Як виникла ідея проведення благодійної акції «Митці до кави»?
Цікава людина з цікавою долею… Ми познайомилися з нею кілька років тому на поетичному фестивалі в Болгарії. Відтоді стали добрими подругами. Якось Інга сказала мені: «Я мрію про те, аби мої вірші зазвучали мовою мого дитинства…». Мене зворушила така її мрія. Тому почала перекладати… Так з'явилася на світ книга «В ім'я любові». Українською мовою. В українському видавництві «Гамазин».
Трохи про авторку. Українка за походженням, Інга Крукаускене народилася в селищі Лиманське на Одещині. З 14-ти років мешкає в Литві. Працювала в МВС, у Службі Безпеки Незалежної Литви, Службі Охорони Краю, Службі Охорони Президента, Оперативній службі управління контррозвідки. Народила п’ятьох дітей. Інга – невтомна мандрівниця, лідер, популярний бізнес-тренер міжнародного класу, автор циклу тренінгів «Школа життя з Inga Dream».
Чудового погожого дня, 26 вересня 2014 року, в рамках спільного проекту «Культура +» галереї «Аrka», телеканалу «Культура» та Національного музею медицини України відкрилася виставка художника Олександра Юрченка «Вандри». Серед полотен представлені пленерні пейзажі та «фігуративні» полотна. Слоган виставки – «Вандри по-українськи!» Організатором виставки є галерея «Аrka» та її незмінний керівник і гостинний господар – Руслан Руно. А незмінними медійними партнерами заходів галереї «Arka» є, зокрема, телеканал «Культура» та Імідж-центр Університету «Україна».
Сьогодні закінчила свій екскурс у світ поетичної таїни Григорія Панченка із м. Ржищів Київської області. Помер він влітку цього року, і я не зможу ніколи сказати йому своє дякую. Але і промовчати також не можу. Бо зачепило, збентежило, вернуло у світ дитинства, змусило замислитися - заради чого все таки живе людина на цій землі… Тому і висловлюю свою вдячність у цих ось рядках.
П’ять збірок поезій поета в яких він жив, працював, ростив синів, кохав дружину, любив життя, людей... Писав… Але чомусь не давав інтерв’ю, не брав участі в літературному житті, ніби сумнівався в своїх творчих можливостях. Мабуть тому й першу збірку назвав «Чи можна взятись за перо?». І добре, що таки взявся.
Оксану Радушинську шанувальники української літератури знають як прекрасну письменницю, журналіста. Але окрім всього цього вона веде ще й активне громадське життя.
Допомагати іншим не на словах, а на ділі, тим, кому може, і хто цього найбільше потребує - ось ті завдання, які вписує у свій життєвий розпорядок щодня.
Оксано, на Вашій сторінці у Фейсбуці повідомлення про те, що комусь необхідна допомога (зазвичай хворим) з’являються частіше, ніж зразки творчості. Це тому, що Ви знаєте самі як нелегко бути з бідою наодинці? Чи тут щось інше?
Киянка Світлана ПРОНІНА пише вірші та казки. Свої твори жінка адресує наймолодшим читачам – дітям. Світлана закінчила Університет «Україна» (спеціальність «Українська мова та література») і з тих пір – дарує всю себе дітям, і не лише у творчості. Світлана працює учителем. І це при тому, що вона має серйозні проблеми із зором. Але хіба можуть обмеження здоров’я стати на заваді необмеженому польоту душі та серця? Авжеж, ні. Про вірші, дітей та Університет «Україна» – говоримо зі Світланою ПРОНІНОЮ.