Жінка-УКРАЇНКА

Чудового погожого дня, 26 вересня 2014 року, в рамках спільного проекту «Культура +» галереї «Аrka», телеканалу «Культура» та Національного музею медицини України відкрилася виставка художника Олександра Юрченка «Вандри». Серед полотен представлені пленерні пейзажі та «фігуративні» полотна. Слоган виставки – «Вандри по-українськи!» Організатором виставки є галерея «Аrka» та її незмінний керівник і гостинний господар – Руслан Руно. А незмінними медійними партнерами заходів галереї «Arka» є, зокрема, телеканал «Культура» та Імідж-центр Університету «Україна».

Звичайні дива на полотнах Олександра Юрченка

Арт-директор галереї «Арка» Софія Триколенко представила публіці художника Олександра Юрченка, а також  попросила розповісти детальніше про картини, зокрема – про пейзажі.

– Пейзажі, представлені на виставці, написані під час подорожей Україною: в Карпатах, центральній Україні, Криму. Я дуже хотів показати колорит тої місцевості, де я перебував. Я намагався приділяти увагу саме колориту, бо кожен куточок України має своє неповторне колористичне забарвлення. Хто був у Карпатах чи Криму – знає, які там пейзажі, яка там природа – яскрава, неповторна. І саме це мені хотілося показати в картинах. Пейзажі написані на пленерах, за годину-дві, а потім, за потреби, трішки допрацьовувалися в майстерні.

А картини у Олександра Юрченка дійсно яскраві, колоритні. Та, перш ніж розглянути детальніше полотна, варто ближче познайомитися з творцем. Отже, Олександр Сергійович Юрченко народився у місті Кривий Ріг. Закінчив Криворізький педагогічний інститут у 1985 році, з 1988 – викладає рисунок, живопис та композицію на факультеті Мистецтв (художньо-графічне відділення) Криворізького педагогічного інституту ДВНЗ «Криворізький національний університет». Член Національної спілки художників України. Учасник численних Всеукраїнських художніх виставок у Києві, Миколаєві, Сімферополі, Львові, Одесі та рідному місті. Твори Олександра Юрченка знаходяться в галереях і приватних колекціях України та за кордоном. 2012 року презентував свої роботи у спільному з В. Сандюком (Івано-Франківськ) мистецькому проекті «Розфарбуй свою землю» в галереї «Леміш» у Львові та на персональних виставках: у галереї «Яровіт» (Львів), у Музеї Гетьманства (Київ), а 2013 року – у Банкнотно-монетному дворі Національного банку України (Київ). 2008 року нагороджений дипломом за «Кращий твір року» в номінації «Живопис» у конкурсі «Криворізька палітра» Криворізької організації Національної спілки художників України за роботу «Золотий Плуг» та дипломом за друге місце за роботу «Гончар» у 2010 році. Твори автора опубліковані у каталогах Національної спілки художників України, каталозі «Українське образотворче мистецтво початку 21-го століття» та альбомі «НЮ. Образ жінки у творах живопису, графіки і скульптури».

Варто сказати, що картини Олександра Юрченка можна споглядати дуже і дуже довго. Як воду і вогонь. Якщо придивитися – то «фігуративні» картини митця композиційно вимальовують дуже цікавий і несподіваний символ. Людина на кожній з його картин – «Золотий плуг», «Гончар», «Копач картоплі» – ніби перетворена на пружину. Що от-от випростається, вибухне і – народиться нова дія, нове життя, новий світ! Інші картини митця не менш оригінальні. Зокрема – «Портал». Ми бачимо сполохи, колони, що от-от впадуть – ніби вибух чи відкриття магічного порталу із книг фентезі. Або просто буяння трав серед давніх античних руїн. А на вершині – храм. Наче у небесах! Та чи бачить цю красу жінка, що іде та іде собі вулицею? Ні, не бачить. Вона йде не озираючись. Згорблена, зосереджена на своїх справах і проблемах. Чи не схоже на нас, пересічних громадян? Адже ми так само часто не помічаємо того, що діється у нас буквально на очах. Не помічаємо такого звичайного і такого незвичайного водночас – сходу сонця, буйноцвіття садів і лугів, шепіт моря… Не помічаємо звичайного дива! Інші картини Олександра Юрченка теж не лишають байдужими. І навіть спричиняють дискусії.

«Вікно» – символ чи реальна річ?

На виставку завітало багато гостей – друзі і знайомі Олександра Юрченка, художники, поети і журналісти. Музичний подарунок – чарівні звуки роялю презентувала присутнім Олена Галузевська – викладач Київського інституту музики ім. Глієра, кандидат мистецтвознавства. Серед гостей був також і відомий художник Василь Корчинський. Він, вітаючи митця, висловив жаль, що художник не представив на виставці пейзажі рідного для пана Олександра Кривого Рогу, переконуючи присутніх, що у цьому промисловому місті теж є гарні та живописні пейзажі, що так і просяться на полотно. Ось що він ще сказав, вітаючи художника та присутніх на виставці:

– Олександр Юрченко – це відверта, щира душа, що споглядає навколишній світ. його душа відгукується на кожен стан оточуючої природи – чи то дощ, чи то сонце. Чи то ранок настав, чи то вечір. Роботи Олександра – досить акварельні. Погляньте, як вони створені – мазок зроблений так, що крізь нього проступає полотно. Його «фігуративні» картини – це роботи-символи. У кожній прочитується якийсь знак. Однак, його «Вікно», як на мене, надто реалістичне. Вікно, вийняте із хати, повинне бути, на мою думку, більш образним. Я сам думав на цю тему, але поки що не зміг її осмислити, подати в такому образі, що припав би мені до душі.

Не всі присутні погодилися з дещо безапеляційним висновком митця. Постійна відвідувачка заходів галереї «Arka», директор Імідж-центру Університету «Україна» Ніна Іванівна Головченко:

– Я тут не бачу чистого реалізму. Вікно провінційного українського містечка зображено на тлі червоної цегли, що сиплеться. Вікно за ґратами. Відчинено лише кватирку. Але у вікні відблискує  небо, жовто-блакитне небо. Чи то сходить сонце, чи заходить, але відблиск – жовто-блакитний. І на тлі цього відблиску ледь вимальовується силует лелечого гнізда. Я бачу це полотно як певний символ України 2011 року. Наша країна – задрипана, заґратована, Україна 2011 року. Але крізь цеглу і грати пробивається небо і птах. Хіба це не символ?.. Нині це лягає саме на політичну ситуацію: коли Україна намагається злетіти, як птах, і бути вільною, попри залишки тотальної «червоної» ідеології та «залізної» пострадянської завіси від Європи.

А з’явилася картина на світ Божий, коли Олександр Юрченко був у місті Городище, то вийшов із друзями-художниками малювати світанок. Проте згодом вирішив, що на великому полотні світанок зобразити так, як він хотів, не вийде і звернув увагу на це саме вікно. І ось воно – ВІКНО-СВІТАНОК – на полотні.

Загалом же про картини Олександра Юрченка можна говорити дуже і дуже багато. «Копач картоплі», наприклад. Картина така ж символічна, як і решта. У ній – і праця тяжка селянська, і свято врожаю нового. І є в цій картині щось таке прадавнє. Адже вирощування пшениці – нашого символу! – поставлено на досить таки індустріально-конвеєрні рейки: трактори орють-сіють-збирають, а людина майже не задіяна. І лише у городництві, індивідуальному вирощуванні продуктів для своєї родини, ще лишилася ота прадавність старовинного землеробства. З якого і постав сучасний світ. Постала Україна.

Так, говорити про картини майстра можна дуже і дуже довго. Але особисте знайомство з митцем робить враження більш яскравими, а розуміння символів, закладених у кожне полотно – більш повним.

Олександр Юрченко: «Потрібно творити добро. Зло існує саме по собі»

Як Вам Київ?

Зараз у Києві чудово, осінь наближається, трішки прохолодно стає, але на відкриття виставки погода порадувала. Враховуючи ці останні події, які відбувалися у нашій країні і безпосередньо в Києві, звичайно, радію, що місто повертається до нормального мирного життя. Люди доброзичливі. Звичайно, хочеться, щоб не було більше таких трагічних подій, щоб менше ми думали про те, що нам доводиться переживати, слухати по телебаченню, читати в газетах…

Яка пора року Вам, як художнику, найближча?

Мені, як художнику, цікава взагалі природа, а яка вже пора року – то вже інша справа, головне, щоб вона надихала. У кожної пори року є своє цікаве, неповторне, що є у нашій країні. Ми маємо дуже цікаву зміну погодних умов. У нас дуже виразне літо – соковите, яскраве. Осінь – взагалі золота. Зима – біла, гарна. Але для художника вона не біла, а кольорова – сім кольорів веселки. А про весну і говорити нічого, вона у нас завжди зелена, яскрава, квітуча.

Не можливо пройти байдуже повз Ваші картини – «Гончар», «Золотий плуг», «Копач картоплі»… Розкажіть про них детальніше.

Ці роботи – результат творчого натхнення на пленерах. Я буваю на пленерах, а я їжджу по різних куточках України – це видно по картинах – я буваю і в центральній Україні, і в Криму бував, в Карпати дуже люблю їздити. На кожному пленері я зустрічаюся з різними людьми – художниками, місцевими жителями. Особливо цікаво спілкуватися з людьми похилого віку, які пам’ятають те, чого не пам’ятаємо чи не знаємо ми. Ці розповіді певним чином всередині відкладаються, а потім – прочитані книги, – і все це в певний момент «вистрелює» такими картинами – той же «Гончар», «Золотий плуг». «Золотий плуг» це картина, що стала однією з моїх візитівок, тому, що в цій роботі мені захотілося відобразити людську сутність. Якщо поглянути на композицію, то людина ніби скручена, як пружина, вона знаходиться в момент найбільшої напруги, коли от-от має випрямитися і дати поштовх для нової дії, нового бачення. Також «Золотий плуг» пов’язаний зі стародавніми віруваннями, коли бог Сварог скинув на землю золотий плуг і навчив їх орати землю, вирощувати хліб і за різними даними цей день святкується або 21 або 24 грудня – свято Золотого плуга і це праслов’янський Новий рік. У деяких селах люди і досі беруть плуг і орють сніг – треба або село або кругом своєї хати обійти, проорати сніг. Потім цей плуг заноситься у хату і там святкують це свято – для того, щоб був хороший врожай, хороший.

Дуже цікаво…

Наша історія взагалі дуже цікава, її просто треба вивчати. Без знання історії відбуваються страшні речі. Гончар – це теж, скажімо, момент знайомства з історією – історією скіфів, трипільською культурою. Я не претендую на якусь історичну достовірність орнаментів, це все – результат якогось натхнення. Іскра в голові промайнула і спонукала мене написати цю картину. Також хочу сказати про ще одну роботу – «Копач картоплі». Ми були на пленері восени. Люди копали картоплю. Всі, хто копав картоплю, знають, що це дуже важка праця. Але в той же час – це свято, свято врожаю. В картині мені захотілося передати ту святковість. У ній теж є момент скручування пружини, зашифрована сварга. Сварга чи свастика, як кажуть,  іде в один напрям і в інший. Так от в отих рухах ніг і рук зашифровано дуальність сварги/ свастики – початку доброго, початку злого.

Як Ви думаєте, чого в людині більше? Доброго чи злого?

В людині всього порівну. Але що вона проявляє – інша справа. Яким впливам вона піддається. Я не знаю, мені здається, нас так сотворили Бог, природа, що ми повинні знаходитися в рівновазі. У нас порівну і добра, і зла. І ми повинні над цим балансувати. Без злого ми б не знали, що таке добро, без доброго – зло. Але все ж таки ми маємо щось творити, в нас повинні відбуватися процеси сотворення. Добро треба творити, зло існує саме по собі. Такі принципи закладені у всіх моїх роботах.

Світлана ПАТРА,
журналіст Імідж-центру Університету «Україна»

Фото Тетяни ПАТРИ