Жінка-УКРАЇНКА

Зі смертю Нестора ЧИРА завершилася ціла епоха в літературному житті Прикарпаття. Він входив у літературу важко, дебютувавши самостійною книгою в 1998 році, перед тим допомігши надрукуватися декільком літераторам, які входили до літературної студії «Бистрінь», якою Нестор ЧИР керував з 1987 року. Але зумів пройти шлях від поезії болю до болю поезії. Він зумів себе «вишколити» на автора талановитих віршів, де його фізичний стан, довголітня недуга, з якою Нестор ЧИР боровся 46 років, була лише штрихом непростої біографії поета.

ГОРТАЮЧИ ДОЛЮ…
Памʼяті Нестора ЧИРА (12.03.1938-15.10.2014)

Увечері 15 жовтня, коли я проводив презентацію молодої івано-франківської поетки Христини Букатчук, що відбулася в рамцях літературно-мистецького фестивалю імені Тараса Мельничука «ПОКРОВА», мені зателефонував колега, поет і журналіст Іван Гаврилович і повідомив, що помер Нестор ЧИР.

Востаннє ми зустрілися наприкінці липня у Надвірній в його хаті. Довго говорили про літературні плани, й він подав мені поетичну добірку для «Літературної України», вона вийшла 25 вересня під назвою «Я один серед тиші як воїн». Нестор Іванович зателефонував і ледь чутно, він ледь говорив, подякував за публікацію. Хоча моєї заслуги було мало, я єдине, що в передньому слові вказав на особливості трудної життєвої долі поета.

На початку минулого тижня він зателефонував і повідомив, що в обласній лікарні. Я обіцяв підійти або наприкінці тижня, або на початку наступного. Не встиг. Останні два дні проходив літературний фестиваль імені Тараса Мельничука і я був замотаний фестивальними дійствами.

Зі смертю Нестора ЧИРА завершилася ціла епоха в літературному житті Прикарпаття. Він входив у літературу важко, дебютувавши самостійною книгою в 1998 році, перед тим допомігши надрукуватися декільком літераторам, які входили до літературної студії «Бистрінь», якою Нестор ЧИР керував з 1987 року. Але зумів пройти шлях від поезії болю до болю поезії. Він зумів себе «вишколити“» на автора талановитих віршів, де його фізичний стан, довголітня недуга, з якою Нестор ЧИР боровся 46 років, була лише штрихом непростої біографії поета.

Нестор ЧИР чотири каденції підряд (з 1990 до 2006 року) обирався депутатом Івано-Франківської обласної ради. Він чув людей і вмів їм допомогти. Не згадую про те, скільки разів допомагав Нестор Іванович мені у простих, здавалося, ситуаціях. Завжди така допомога була органічною, щирою.

Єдиний раз ми з Нестором Івановичем приїжджали у Джуринську середню школу, це було чи не в травні 2005 року. Він був радий, що його запросили в школу, яку він закінчив у 1955 році. Завжди з любовʼю згадував свого класного керівника Поліну Тихонівну Чапор, завжди просив мене, коли я їхав у село, передати їй вітання.
Улітку Нестор ЧИР встиг підготувати поетичну збірку «Гортаючи долю». Ми ще обговорювали літературні плани, я просив написати Нестора Івановича спогади і підготувати проспект тритомного видання творів.

Мене завжди вражали неймовірна жага до життя у Нестора Івановича. Він 45 років пересувався на милицях, а за останні півтора року переніс три важкі операції на хребті, але встати вже не зміг.

Він вірив і любив. Він надіявся і працював. Він просто був. Був людиною і поетом, який знав ціну життю і був свідомий відповідальності перед словом.
Це немало, знати, жити й до останнього подиху залишатися Людиною.

Євген БАРАН

Чир Нестор Іванович народився 12 березня 1938 року в селі Новий Диків Любачівського повіту Жешувського воєводства (Польща) в багатодітній українській селянській родині.

У 1945 р. разом із сім’єю зазнав насильницького вивезення на Тернопільщину (Україна) під час злочинної радянсько-польської операції „Вісла”, де пройшли його дитинство і шкільні роки в с. Полівці Чортківського району.

Після закінчення середньої школи здобув фах спеціаліста з буріння нафтових і газових свердловин у Дрогобицькому нафтовому технікумі, котрий успішно закінчив у 1960 році, і був направлений на роботу в м. Надвірна Івано-Франківської області, де проживає дотепер.

Член Національної Спілки  письменників  України з 2002 року. Поет, нарисовець, публіцист. Автор шести поетичних збірок і книжки для дітей. Друкувався у багатьох відомих в Україні часописах. Лауреат обласних літературних премій ім. Василя Стефаника та ім. Марійки Підгірянки, районної (Надвірнянський район) – ім. Надії Попович, премії імені Ярослава Дорошенка. Низка його віршів стали піснями.
Із жовтня 1987 р. керівник літературної студії „Бистрінь” Надвірнянщини, яка до сьогодні активно діє при редакції газети „Народна воля”. Упорядник і співавтор чотирьох спільних книг літстудійців.

Занесений у довідники „Гуцульщина в літературі” (1997) і „Дослідники та краєзнавці Гуцульщини” (2002), які вийшли друком у видавництві „Писаний камінь” (м. Косів).
Відомий на Прикарпатті громадсько-політичний діяч. Один із засновників у Надвірнянському районі в 1989 р. ВУТ ім. Т. Шевченка “Просвіта”. Депутат Івано-Франківської обласної ради чотирьох демократичних скликань поспіль (1990, 1994, 1998, 2002 рр.). Нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня, Почесною Грамотою Верховної Ради України, багатьма нагородами місцевого значення. У 2003 році його визнано переможцем Всеукраїнської акції „Зорі надії” з врученням йому Диплому Міністерства праці та соціальної політики України.

Ім’я Нестора Чира занесено в книгу «Золоті імена Прикарпаття» (2003) та в книгу «Новітня історія України через віки: Хто є хто на Івано-Франківщині»(2006).       

***

Вікно. Вуаль. Пожежна вежа.
Ото увесь мій антураж.
А ще ночами зірко стежить
за мною незнайомий страж.
Усе, що мав, пустив світами,
усе, що знав, укрила тьма,
хіба що стежечка до мами
мене крізь простір обніма.
Докори совісті лягають
в холодну яму… а проте
іще в душі на скрипці грає
вкраїнське слово золоте.
Стомився розум мій достоту,
довкола розпачу безмеж.
Дружині не життя – скорбота,
гірка сльоза для доні теж.
Без снів між хмарами блукаю,
поник душею і змалів.
Творцеві скрушно докоряю,
чому тримає на землі
мою убогу, грішну душу,
мій біль, немов чужу вину,
котру чомусь терпіти мушу
крізь ніч туманну не одну.
Але хто відає ту покруч,
за що карає нас судьба!..
Відколи світ – крокують поруч
тривога, радість і журба.
… Вікно. Вуаль. Пожежна вежа.
А десь в далекій далині
серед зірок, серед безмежжя
хтось усміхається мені.

06.06.2014

http://zolotapektoral.te.ua