Жінка-УКРАЇНКА

Відправляю звісточку з оказією. Знайомий погодився допомогти, зумівши з мого акаунта там, на Великій Землі, черкнути вам пару рядків. За що йому величезне спасибі!

 

«Пішов уже другий місяць, як ми, заручники ситуації, намагаємося вижити. Відсутні елементарні побутові речі, такі, як світло і вода. Зв'язку немає ніякого. Не працює навіть пошта, я не кажу вже про мобільні телефони та інтернет. Спочатку, як тільки почалася блокада і обстріли, ми сподівалися, що це ненадовго. Але потім стало ставати все гірше і гірше.

 

Як тільки відключили світло, відразу закрилися магазини і зникли всі продукти. Не було нічого. Хліб випікали із заздалегідь закупленого борошна, в духовці. Пізніше, коли закінчилися свічки, довелося їх теж навчитися виготовляти в домашніх умовах. З водою теж важко. Іноді ночами вона біжить з крана тонкою цівкою, і доводиться її всю ніч збирати в наявний посуд. Вдень вода практично відсутня. В інших районах міста води немає взагалі. Траплялося так, що води не було кілька днів і за нею доводилося йти до річки або в найближчу калюжу освічену проривом труби. І все це при безперервних артобстрілах, які не вщухали ні на хвилину. Страшно.

 

На ніч обладнали собі притулок в коридорі, де товсті стіни. Вдень же, при обстрілі доводилося ховатися або в під'їздах, або падати просто на землю, щоб не зачепило осколками. В одну з ночей і в наш будинок потрапив снаряд. Так само були попадання і в поруч розташовані будинки. Але це було закономірно. По-перше біля будинків розташована військова частина, захоплена сепаратистами-терористами, на території якої розташувалися регулярні війська Російської Федерації з ростовської області зі своєю бронетехнікою. А по-друге, з дахів будинків регулярно працював мінометчик, обстрілюючи житлові квартали Луганська.

Обстріл наших будинків був вночі. В 2:30 в повній темряві і тиші пролунало страшне виття і гуркіт. Будинок хитало так, як при землетрусі. Відкрилися двері, вилетіло скло. Слава Богу, що обійшлося без жертв. Тільки руйнування. Взагалі руйнувань і пожеж в місті дуже багато. Місто розбите. Ще один раз артобстріл застав нас з дитиною на вулиці. Довелося, падаючи на землю, закривати його своїм тілом. Цього разу було два трупи - чоловік і жінка. Їх посікло осколками. На місці попадання снарядів розвернуло трамвайні рейки. Осколки, що летіли в нас, ми потім підібрали. Зберігаємо будинку в якості реліквії.

 

Але це не найжахливіше. Найжахливіше - відсутність інформації! Тільки на другому тижні блокади вдалося роздобути маленький радіоприймач на батарейках і зловити хвилю «Українського радіо». Інших радіостанцій України в ефірі виявити не вдалося. Це дуже суттєвий недолік - відсутність інформації, так як всі новини поширюються у вигляді пліток. Сепаратисти-терористи цим дуже добре скористалися. Нами було виявлена людина, спеціально що запускає плітки в маси. Чоловік років 50 на зупинці громадського транспорту, де організували торгівлю спекулянти, кожні 20-30 хвилин вклинюючись в розмови натовпу починає повідомляти «новини», нібито почуті по радіо-телебаченню його родичем, у якого вдома є електрогенератор. Бачили так само і людей, що працюють за цією схемою і в інших частинах міста. Ми теж не сидимо склавши руки і поширюємо «контрслухов», шокуючі ватників, а так же передаємо новини, почуті на українському радіо. Адекватні люди завжди тягнуться до адекватної інформації!

 

Наші діти виготовили українські прапорці та листівки і розклеїли їх по місту, не дивлячись на загрозу з боку сепаратистів. Взагалі, загроза життю і здоров'ю висить над нами щодня. За кожне невірно сказане слово або косий погляд, можна нарватися на великі неприємності...

 

Нами ведеться агітаційна робота з людьми, які мають сумніви. Так само я веду щоденник, який, як тільки буде можливість, планую передати в РУН або особисто Вам для публікації. Думаю, це буде цікаво і повчально.

 

Дуже шкода, що наш уряд нас тут віддає на поталу сепаратистів-терористів з ЛеНеРе ... Чому їм, злочинцям і відщепенцям йдуть на поступки, замість того, щоб захищати інтереси громадян України, справжніх її патріотів? У чому ми винні? Чому нас використовують як розмінну монету? Як нам тут жити?

 

Сепаратистська недореспубліка не в змозі забезпечити нас нічим: ні продуктами, ні елементарними досягненнями цивілізації, ні роботою, ні зарплатою. Зараз вони оголосили про прийом на роботу. За пайок, як у ГУЛАГу. Оголосили і про прийом дітей до шкіл. По дві на район. Як туди повинні піти діти, ніхто не пояснив. Мало того, що діти голодні, без нормального харчування та хворі без ліків, так у них ще немає і осінньо-зимового одягу. З торішнього вони повиростали, а нового взяти ніде, та й немає за що. Навчальних планів ніхто не писав. За якою програмою збираються вчити ніхто не говорив.

 

Гроші у всіх майже закінчилися, а взяти їх ніде. Ні заробити, ні отримати переказ у банку. Взагалі банківська система відсутня. Терористи з ЛеНеРе показово намагаються грати в «Републіку», призначають один одного міністрами і комісарами. Мають дуже важливий вигляд, який ніяк не в'яжеться з їх пропитими особами. Окремо від них стоять російські військові. Вони роз'їжджають по місту відібраних у населення джипах, в камуфляжі, в чорних окулярах і рукавичках без пальців. Такі собі круті техаські рейнджери.

 

Загалом, було б смішно, якби не було так сумно ... Якщо нас не звільнять, то ми тут попросту вимремо. Виїхати немає ніякої можливості, ні фінансової, ні фізичної.

 

Слава Україні!»