Жінка-УКРАЇНКА

Наближається до кінця січень, а з ним – барвисті поетичні різдвяні й новорічні святки, які впродовж двох тижнів у ці непрості, навіть сумні часи, трохи радували нам душу. Але це були не просто святкові дні, а безцінний дарунок наших предків, узагальнений у тисячолітньому досвіді минулих поколінь. У ньому сконцентровані дійства, магічні ритуали та замовляння, повязані зі щоденною працею українців - хліборобів. Хоча первородна сутність звичаїв та обрядів в основному втрачена або використана християнською релігією, вони, як відгомін давньої Трипільської культури залишилися у нашому житті яскравим свідченням генокоду нації.

Останнє свято різдвяно - новорічного циклу – Водохреща, Богоявлення або Йордань. Згідно з Євангелієм, коли Ісусу виповнилося 30 років і настав час зі своєю наукою з’явитися до людей, він прийшов з Галілеї на святу землю Палестину і звернувся    до Іоанна Предтечі з проханням охрестити його у річці Йордані. Тоді раптом розкрилися небеса, у вигляді голуба з’явився Дух Святий, і почувся голос: «Ти Син мій улюблений, в тобі моє благовоління».

Крім релігійних відправ, під час цієї визначної події, споконвіку проводилося чимало ритуалів і обрядодій, що свідчить про давнє коріння свята. З прийняттям християнства воно приурочувалося таїнству хрещення Ісуса Христа, але його генетичну основу становлять традиційних народні мотиви, в яких обожнювалися вогонь і вода. Адже  у наших пращурів Богом світла був Ор, а Богинею води – Дана. Єдність цих двох стихій – Ордана – і дало життя на землі

Урочистий культ святкування починався, як і в попередні празники, з сімейної гостини, символізуючи собою любов та злагоду в родині, добробут у господарстві. Напередодні Ворохреща 18 січня відзначається другий Свят - Вечір, або друга Вілія. Господар вносив «Дідуха», кликав Мороза, знову готувалася кутя, але не Щедра, як на Різдво і не багата, як на Маланку 13 січня, а «голодна», бо вже не закликають до гостини душі предків. А на столі, як і на першу Вілію, страви були пісні: борщ з грибами, риба, капуста, горох, квасоля, каші, обрядовий хліб, узвар.

Дівчата у цей вечір,так само як у передріздвяний та передноворічний, знову ворожать на щастя, на долю: ставлять два дзеркала, у яких опівночі має з’явитися суджений; ллють віск у воду і за фігурками  визначають майбутнє; кидають чобіт за ворота; питають у перехожих ім’я, рахують кілки на тинах; підслуховують під вікнами розмову і т. д. На Кіцманщині (Буковинське Поділля) є такий звичай: після вечері, зібравши зі столу всі ложки, тарабанять ними на порозі: звідки пес забреше, туди дівчата і заміж підуть.

Неодмінний атрибут Водохреща – великі свічки для свічника - трійці. Їх роблять вручну – мнуть віск, вставляють гніт; при цьому існує спеціальний ритуал, послідовність дій, промовляються магічні слова. Трійця прикрашається засушеними васильками, кудрявцями, колоссям, штучними квітами; її окутують маленьким рушничком або білим полотном, яке потім дарують хрещенику. «Трійця» – найбільший амулет святості. Вона вважалася чарівною: її засвічували за усякої небезпеки – пожежі, під час грози і бурі, коли хтось помирав; вона відводила різні напасті й страхи. А ще старі люди радять завжди мати при собі шматочки тієї свічки або гілочку василька, «щоб не причепилася нечиста сила», або щоб не боліла голова. Я маю таку «трійцю»: мені її подарували жінки з Кіцмані, учасниці етнографічного Вечора зимового фольклору «Радуйся, земле!» який проводила у Києві Вікторія Рутковська ще 1999 року, на ньому виконувалися йорданські щедрівки. Це було незабутнє видовище. Гарні молодиці у святковому буковинському вбранні, з великими кольоровими свічками, прикрашеними зіллям, і жбанчиками з свяченою водою в руках, йшли глядачевою залою, окроплювали присутніх і співали:                                                  

Ой на річці, на Йордані
Там Маруся сад садила,
Сад садила, поливала,
Та й до ненька промовляла:
Вийди, неньку, вийди з хати
Не дай мені тут стояти.
Вийшов  ненько, повідає:
В мене коні не ковані,
В мене вози поломані…і т. д. –

І далі  – звернення до матері,  до милого, який на бричці мальованій приїде за Марусею і забере її з собою.

Центральною подією 19 січня в народно - побутовому календарі українців є Водосвяття – звичай змішаного язичницько - християнського характеру. Свято за традицією відбувається на річці або біля ставка, а де немає водойми, то біля криниці. Напередодні  парубоча громада заздалегідь робить на річці ополонку, випилює з криги великий хрест, його інколи обливають буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будується з льоду престол, який оздоблюється аркою з ялинових або соснових гілок, символізуючи собою «царські врата», як у церкві. Тут священик проводить відправу, опускає у воду  срібний хрест. Віднині духом світла освячується вода у всіх джерелах, струмках і ріках, а сила сонячної енергії, космічних потоків надає воді дужого руху, очищає і зміцнює здоров’я людей, сприяє розвитку і зростанню всьому живому на землі. Люди намагалися якомога швидше набрати  її у посуд, віднести додому і там окропити  хату, обійстя й стодолу, вірячи, що «худоба буде краще розмножуватися» і в господарстві буде лад, напоїти нею коней; запалені свічки - трійці гасять у воді. Інколи з водою у річці або в колодязях беруть камінці, бо кажуть: «як покласти їх на городі – буде гарний врожай овочевих культур: огірків, капусти, моркви, помідорів тощо». Після освячення води  мисливці стріляють з рушниць, а хлопці випускають з рук голубів: цими дійствами вони відганяють зиму і закликають весну.Прийшовши додому, люди ставлять крейдою або виліплюють з тіста хрести на дверях, вікнах, хатніх речах. Господар кропить свяченою водою усіх членів сім’ї, а також хату і подвір’я. Потім усі сідають за святочний обід, п’ють свячену воду, знову їдять кутю, яка завжди була в пошані  у наших предків, як «божа їжа» і символ майбутнього врожаю, як данина шани Сонцю, тобто хлібові, без якого не обходиться жодний ритуал. Дівчата, поклавши у глечик чи мисник коралове намисто або калину, щоб мати гарний колір обличчя, вмиваються йорданською водою і витираютьтся червоною стрічкою або крайкою, промовляютчи традиційне звертання до святої води:

Водице - Орданице!
Умиваєш ти гори й долини,
Біле коріння, довге каміння,
Умий мене од всього лиха,
Від устуд, від мерзли –
Аби була така чиста,
Як свята Пречиста!

ПРОЩАННЯ З КОЛЯДОЮ

Із святом Водохреща закінчується тріада величних урочистостей Різдва-Коляди. Вони завершуються цікавими обрядодіями прощання із Старим роком, побажаннями на успішний Новий рік; вечорницями, різдвяними концертами, які тривають до кінця січня, а подекуди – і до початку лютого. До кожного з трьох свят у різдвяному циклі є багато віншувань, наприклад:

Віншую вас щастям, здоров’ям, з цим святом,
Щоб ви в щасті, здоров’ї ці свята
Провели та других дочекалися –
Від ста літ до ста літ –
Поки пан Біг назначив вік!.

Обов’язково виконувалися «поколяді» господарям, дітям, усій родині:

А за цим словом будьте всі здорові,
Самі з собою та й із газдою,
Та й з усім домом, та й з усім родом.
Віншуємо вас щастям, здоров’ям!

Або ще такі:

Бувай здорова, рости велика,
Рости велика до черевика,
Від черевика до чоловіка.
Бувай здорова не сама з собою,
Не сама з собою, з вітцем, з маткою,
З вітцем, з маткою, і зо всім домом.

Як урочисто зустрічали колядників - вісників світла, так гарно треба провести цих рокових гостей. Зокрема, на Прикарпатті, в окремих селах Верховинського, Косівського та ін районів, зберігся звичай «Розколяда», який проводиться після кожного з трьох празників, але, як правило, після Водохреща. Колядники ділять між собою колєду (дохід), дякують Березі - ватажку і обирають нового «депутата», який головуватиме майбутнього року. Попередній передає йому свій гуцульський капелюх із стрічками (крисаню), топірець (бартку) з наказом, щоб наступна Коляда була ще кращою, ніж попередня, і всі колядники співають величальних пісень.

А на Подніпров’ї, на закінчення святок, «проганяють кутю». Ось як описує цей звичай Вадим Мицик, етнограф з Тального на Черкащині: «За святочним столом сидить сім’я. Раптом за вікном почулися постріли:  –  Це вже коляду проганяють, – говорить господиня. – Її посилають далеко - далеко, аж в ліс на дуба, – продовжує господар. – На цьому священному дереві вона набирається духу й сили і через рік знову повернеться до нас ще кращою. Отож, діти, беріть палиці або пруття та йдіть проганяти Коляду. При цьому слід казати:

Тікай, кутя, з покуття,
А узвар – йди на базар,
Паляниці, зоставайтесь на полиці,
А Дідух – сотвори теплий дух,
Щоби скинути кожух!

А ще діти на порозі у хаті стукають ложками з тими самими примовками. Колядники прощаються з присутніми, бажаючи їм, щоб усі були такі добрі й чисті, як святки наші пречисті. Йдучи по колу, вони співають:

Підемо, підемо, нам пора і час,
Вернемось, вернемось через рік до вас.
Ідем, ідем од вас,
Прийдем, прийдем не раз.
Підемо, підемо, вже на порі час,
Вернемось, вернемось через рік до вас.

Різдвяні святки – це ціла система барвистих, глибоких за змістом, народною, філософією, сповнених таємничої магії, свят. Кожне з них складається з багатьох обрядів, звичаїв, ритуалів – ми розповіли лише про деякі з них.

Йорданські морози – найміцніші, та вже після 20 січня вони мають послабшати. Тоді кажуть: «Тріщи, Морозе, тріщи, а вже минули Водохрещі». Але урочисті піснеспіви - колядки й щедрівки  продовжують звучати аж до Стрітення, коли на порозі, нарешті, з’явиться весна.

Ольга РУТКОВСЬКА