Публікації

«Працею гіркою окрайчик щастя хтіла заробити...»

(До 90-ліття з Дня народження письменниці Ірини Дибко- Филипчак)

Ці слова нашої світоча – Лесі Українки,можна сміло ставити епіграфом і до життя письменниці й поетеси, вчительки і критика Ірини Дибко-Филипчак, яке фізично завершилося восени 2012 року в містечку Потомак у штаті Мериленд, США,і було повністю посвячене боротьбі за Волю, що граничила з героїзмом, бо трималась на плечах тендітної українки.

 Достатньо знаю про тернистий шлях письменниці не лише посередництвом обширних реценцій  на книги Ірини Дибко, але й зі сторінок Монографічного дослідження її творчості, яке здійснив  професор Петро Сорока з Тернополя, та завдячуючи моєму особистому знайомству й спілкуванню впродовж більш як десяти років.  Не побоюсь сказати, що не просто було підтримувати в належній рівновазі творчі стосунки з письменнницею, які можна було б назвати, іноді, навіть товариськими. Шановна пані Ірина приськіпливо ставилась  не лише до творчих тем і мови твору, але й до права бути в межах її уваги. Вона майже безпомилково могла відчути фальш як у розмові, так і в літературному творі чи критичній заувазі й публіцистичній статті. Особливою своєю інтуїцією Ірина Дибко відчувала відношення автора до України, його патріотизм. Сама ж була великою патріоткою своєї єдиної Батьківщини, що любила підкреслювати й при розмові, і в своїй пезії та прозових творах. І все своє життя вона посвячувала служінню українській ідеї, рідній мові й культурі, змаганням України до волі.

«Рай на землі є – на острові Самосір, в Індонезії!»

Відомий український мандрівник, наш земляк Михайло Павлюк зараз перебуває в Індонезії! Свого часу ми спілкувалися, коли звичайний сільський юнак зумів втілити, здавалося б, таку неймовірну мрію – здійснив напрочуд екстремальну й тривалу подорож багатьма країнами Азії. Протягом трьох років він тоді проїхав автостопом Росію, Казахстан, Китай, Лаос, Камбоджу, Таїланд, Малайзію, Індонезію, Бруней, Східний Тимор, Філіппіни, В’єтнам… Тобто понад вісімдесят тисяч кілометрів! Можете собі уявити?

Самотужки, без досвідчених провідників-тубільців, ризикуючи життям, підкоряв вершини найнебезпечніших вулканів та гір; пройшов пішки сотні кілометрів лісовими нетрями й спав у наметі, насолоджуючись чарівною екзотикою нічних джунглів… Найвродливіші місцеві дівчата не раз пропонували мандрівникові взяти їх заміж, однак Михайло вирішив: ще не час, і повернувся додому.

Покликання української жінки-матері

Сакральна сутність материнства

Україна споконвіку уособлюється в образі Жінки-Матері. Для українців рідна земля є втіленням жіночої первини й материнства, як Сонце –  чоловічої первини й батьківства. Українець одвіку ставиться до землі як до живого єства. Більше того, він перебуває у священній інтимній єдності з питомою землею  –  любить  її,  як  дружину, плекає, а земля живить весь його рід. Ось як виповів нерозривний зв’язок українського селянина й його землі-годувальниці геній світового письменства з українським серцем Микола Гоголь, застерігши від «пролетаріатства»: «...Хіба можна розділити селянина з землею?.. Ви тільки подумайте, що селянин наш плаче на радощах, побачивши землю свою. Декотрі припадають до землі й цілують її, наче кохану. Це щось та означає!.. Ось над  цим  і  треба подумати...». В українському традиційному світогляді давнє сакральне поняття материзна живе нарівні з загальносуспільним поняттям батьківщина. Незмінно називав Україну материзною історіософ Пантелеймон Куліш, віддаючи цьому священному найменню перевагу перед батьківщиною. Його земляк-сіверець історик, етнолог Микола Маркевич так роз’яснює бінарну сутність батьківського й материнського в найменуванні рідної землі: «Батьківщина вища за материзну; вона тільки частина її; та для чиєї душі немає материзни, для того немає й батьківщини».

В сім’ї вольній, новій

Міжнародне Шевченківське свято завітає на Придесення!

Відомий громадський діяч та видавець, перший заступник голови Національної спілки письменників України Володимир Шовкошитний недавно побував на Чернігівщині. Як розповів Володимир Федорович, мета його візиту – підготовка до міжнародного Шевченківського свята «В сім’ї вольній, новій», яке цього року завітає на Придесення. Це – безперечно, велика подія для Чернігівщини!

Взагалі, свято відбудеться з 19-го по 22 травня за участю багатьох видатних письменників, Шевченківських лауреатів, знаних літераторів з усіх областей України, а також відомих зарубіжних гостей, зокрема очікується приїзд письменників із прибалтійських країн, Білорусі та Швеції.

О. Сівер. Воля

О. СІВЕР. ВОЛЯ

Люди потребують волі, щоб бути людьми. Скільки люду поклало життя, боронячи свою волю, аби не стати невільниками! Людина прагне бути вільною, бо в ній від народження живе дух волі. Воля – мірило самостійної сили людини й народу.

Повертайся живим!

Так називався літературно-музичний вечір, проведений в лютому  Дніпропетровською обласною організацією Конгресу літераторів України (ДОО КЛУ) в актовому залі дніпропетровської Центральної міської бібліотеки. Цей захід був присвячений доблесним українським захисникам в зоні АТО і кожному справжньому громадянину України, який (і був, і є) готовий битися за рідну землю до останньої краплі крові, не щадивши себе і свого життя.

У православних та греко-католиків розпочався Великий піст

У православних та греко-католицькій церквах Великодній піст — час духовної підготовки віруючих до свята Великодня — цьогоріч розпочинається у понеділок, 23 лютого.

Уже перші християни у день єврейської Пасхи розпочали практику поминання мук та смерті Ісуса Христа. Для того, щоб належно провести цей день, вони вирішили проводити його у пості. У первісній Церкві цей 1-3-денний піст вважався не передпасхальним постом, а самою Пасхою.

«Ти створена нести життя…»

Напередодні свята «Всіх закоханих» у київській мистецькій галереї «Марко» було відкрито чергову персональну виставку малярства народного художника України Володимира Слєпченка.

У анонсі до неї організатори і автор зазначили, що вернісаж присвячено найгероїчнішій і найблагороднішій українській жінці сьогодення, - волонтеру, бійцю, лікарю АТО. Під час відкриття і протягом місяця експозиції проводитиметься благочинний «тихий аукціон» збору коштів для зони АТО , волонтерських програм і забезпечення потреб поранених. Ім’я Володимира Слєпченка, який сповідує напрямок романтичного символізму, широко відоме не лише в Україні. З 1970 року мав понад 50 персональних виставок  від Польщі до Японії, написав портрети патріархів Мстислава, Філарета, Папи Іоанна Павла ІІ, Хілларі Клінтон та інших видатних особистостей. 

20 кращих книжок 2014 року (версія письменника Сергія Дзюби)

Немало читаю, тож мене періодично запрошують оцінювати книжкові новинки. Був експертом у Костянтина Родика (в його «Книжці року»), потім – у рейтингу десяти кращих книг «Української літературної газети» (часом запрошував Михайло Сидоржевський), ще оцінював «Кращу книжку року» в Чернігові… А цього разу захотілося самому скласти рейтинг нових цікавих книг. Просто так. Це – виключно моя думка. Отже:

1. Кость Москалець. Сполохи : есеї (Львів: ЛА «Піраміда»);

2. Курт Воннеґут. Бойня номер п’ять : роман; переклад з англійської Володимира та Лідії Діброви (Л.: ЛА «Піраміда);

3. Володимир Даниленко. Грози над Туровцем : хроніки (Львів: ЛА «Піраміда);

Прийшла громниця - скидай рукавиці

15 лютого православною церквою відзначається свято Стрітення Господнього в пам’ять про Ісуса – дитину. Цього дня Його батьки Марія і Йосип принесли 40-денне Немовля до Єрусалимського храму. Святе подружжя першими зустріли праведний старець Симеон і пророчиця Анна, які поблагословили маленького Ісусика і воздали йому хвалу, як сину Божому.

В народі це прадавнє свято має назву Зимобор, Громниця або Громиха. Цього дня у церквах святять воду і свічки, які називають «громничними», бо їх запалюють перед образами під час грози, щоб оберігати людей і тварин від грому, блискавки, повені та іншого лиха. За переказами, саме у цю зимню пору можна почути грім чи побачити блискавку. Стрітенська вода, яку тримають лише до Великодня, так само, як і Йорданська, вважається цілющою, – нею лікують хворих, найкраще вона допомагає від пристріту, «злого ока»; напувають худобу, птицю «щоб здорові були», кроплять вулики, «щоб краще бджоли роїлися». Дбайливі господарі перевіряли запаси хліба і кормів: якщо лишалося менше половини, починали витрачати ощадливіше.

Жителька Хмельниччини здалася у полон сепаратистам, аби врятувати життя сина

Марія Панасюк з Нетішина покинула все, аби знайти свого 20-річного сина, який зник в зоні АТО. Дізнавшись, що її Андрій знаходиться у сепаратистів, жінка поїхала на Схід. Сім діб Марія була у полоні, але не зламалася, вона готова була віддати життя заради спасіння своєї дитини.

Брати-двійнята Андрій та Іван  - контрактники 25-ї десантної частини у місті Дніпропетровськ.  Їхня мати Марія Панасюк постійно підтримувала телефонний зв'язок з дітьми. Жінка вірила, що вони повернуться додому живими та здоровими, адже хлопці запевняли, що у них все гаразд.

Наталя Барна про Університет «Україна», життя і музику

Наталя БАРНА – одна з тих, про першу зустріч із ким студенти пам’ятають усе життя. Завжди усміхнена, доброзичлива, уважна, намагається зрозуміти всіх і кожного. Наталя БАРНА – викладач, директор Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», співачка і поціновувач мистецтва, дружина і мама.

Народилася Наталя Віталіївна у сонячному Криму (м. Сімферополь), з відзнакою закінчила загальноосвітню та музичну школи. 1990 року вступила до Кримського училища культури за спеціальністю «Культурно-освітня робота та музична творчість», яке закінчила 1994 року теж з відзнакою.

Далі було навчання у Київському національному університеті культури і мистецтв за спеціальністю «Музичне мистецтво, культурологія» і теж – диплом з відзнакою та рекомендацією в магістеріум та аспірантуру (1999 р.), тож Наталя Віталіївна продовжила свою освіту і творчий шлях у магістеріумі НАУКмА та аспірантурі Державної академії керівних кадрів культури та мистецтва за спеціальністю «Іміджмейкерство та його принципи у сфері сучасних арт-технологій». Наталя БАРНА – автор багатьох наукових робіт і розробок у галузі іміджезнавства, вона ‒ викладач, директор інституту. А ще Наталя Віталіївна не уявляє свого життя без мистецтва і музики.

Об'єднати вміст