Публікації

Слова любові і вдячності очищують воду!

Найблагороднішою речовиною в природі вважається вода. Якщо людина без їжі може прожити не більше 90 днів, то без води – всього лише 78 годин. Проте вода інколи може завдавати й шкоди. В більшості випадків саме вона – основна причина передчасного старіння людей і тварин. Вода не тільки послаблює функції організму, а й викликає страждання; адже вона природно насичена карбонатами магнію, кальцію та іншими неорганічними мінеральними речовинами, шкідливими для здоров'я. Споживання звичайної води загрожує отруєнням організму смертельно небезпечними хімічними речовинами.

Запалімо свічки пам’яті

свічкаРадуниця – давній звичай поминання предків

Відгомонять Великодні свята, але наступний за ними тиждень теж урочистий, бо душі померлих у цей час справляють свій Великдень. По закінченні Пасхальної седмиці, за церковним календарем, настає Поминаль­ний або Хомин (Томин, Фомин) тиждень, а неділя, що його починає, називається Радуницею (Радониця, Радунець, Радовниця). Вона присвячена спогадам про тих, кого вже немає поряд з нами, в першу чергу, батьків. Вони радуються, коли їх згадують, приходять христосуватися і радитися з ними на могилки. І сплять з Богом, спокійно, з надією, що їх пам’ятають. Найархаїчніші звичаї збереглися на Поліссі, де у поминальні дні сумувати вважається гріхом, адже предки радіють, що їх не забули. У цих краях  побутувала ще одна давня традиція – у формі речитативу звертатися до померлих, вести з ними бесіди про події, що минули за рік. На Проводи (Гробки, Могилки, Діди) за дохристиянськими віруваннями вони вважалися, як члени роду, присутніми серед живих, і тому не можна було називати їх небіжчиками, адже вони можуть чути, що про них говорять. Тому бажано звертатися до них так, нібито вони поряд з нами:

«На своє потрійне щастя я чекала десять років!»

Запевняє мама трійні 32-річна Галина Бондар зі Старокостянтинова

Близнюки Мишко й Костя та їхня сестричка Аня з’явилися на світ практично одночасно, але на народження цих діток родина Бондарів чекала довгих десять років. 
Їхня матуся Галина — військовослужбовець й тому не звикла здаватися. Жінка до останнього вірила, що доля подарує їй можливість відчути радість материнства. А для того, аби подарувати малюкам життя, вона з чотирьох місяців вагітності перебувала у пологовому будинку на збереженні, практично не виходячи на вулицю. «Коли я дізналася про те, що вагітна трійнею, у мене сталася істерика, — розповідає Галина Бондар.

«Працею гіркою окрайчик щастя хтіла заробити...»

(До 90-ліття з Дня народження письменниці Ірини Дибко- Филипчак)

Ці слова нашої світоча – Лесі Українки,можна сміло ставити епіграфом і до життя письменниці й поетеси, вчительки і критика Ірини Дибко-Филипчак, яке фізично завершилося восени 2012 року в містечку Потомак у штаті Мериленд, США,і було повністю посвячене боротьбі за Волю, що граничила з героїзмом, бо трималась на плечах тендітної українки.

 Достатньо знаю про тернистий шлях письменниці не лише посередництвом обширних реценцій  на книги Ірини Дибко, але й зі сторінок Монографічного дослідження її творчості, яке здійснив  професор Петро Сорока з Тернополя, та завдячуючи моєму особистому знайомству й спілкуванню впродовж більш як десяти років.  Не побоюсь сказати, що не просто було підтримувати в належній рівновазі творчі стосунки з письменнницею, які можна було б назвати, іноді, навіть товариськими. Шановна пані Ірина приськіпливо ставилась  не лише до творчих тем і мови твору, але й до права бути в межах її уваги. Вона майже безпомилково могла відчути фальш як у розмові, так і в літературному творі чи критичній заувазі й публіцистичній статті. Особливою своєю інтуїцією Ірина Дибко відчувала відношення автора до України, його патріотизм. Сама ж була великою патріоткою своєї єдиної Батьківщини, що любила підкреслювати й при розмові, і в своїй пезії та прозових творах. І все своє життя вона посвячувала служінню українській ідеї, рідній мові й культурі, змаганням України до волі.

«Рай на землі є – на острові Самосір, в Індонезії!»

Відомий український мандрівник, наш земляк Михайло Павлюк зараз перебуває в Індонезії! Свого часу ми спілкувалися, коли звичайний сільський юнак зумів втілити, здавалося б, таку неймовірну мрію – здійснив напрочуд екстремальну й тривалу подорож багатьма країнами Азії. Протягом трьох років він тоді проїхав автостопом Росію, Казахстан, Китай, Лаос, Камбоджу, Таїланд, Малайзію, Індонезію, Бруней, Східний Тимор, Філіппіни, В’єтнам… Тобто понад вісімдесят тисяч кілометрів! Можете собі уявити?

Самотужки, без досвідчених провідників-тубільців, ризикуючи життям, підкоряв вершини найнебезпечніших вулканів та гір; пройшов пішки сотні кілометрів лісовими нетрями й спав у наметі, насолоджуючись чарівною екзотикою нічних джунглів… Найвродливіші місцеві дівчата не раз пропонували мандрівникові взяти їх заміж, однак Михайло вирішив: ще не час, і повернувся додому.

Покликання української жінки-матері

Сакральна сутність материнства

Україна споконвіку уособлюється в образі Жінки-Матері. Для українців рідна земля є втіленням жіночої первини й материнства, як Сонце –  чоловічої первини й батьківства. Українець одвіку ставиться до землі як до живого єства. Більше того, він перебуває у священній інтимній єдності з питомою землею  –  любить  її,  як  дружину, плекає, а земля живить весь його рід. Ось як виповів нерозривний зв’язок українського селянина й його землі-годувальниці геній світового письменства з українським серцем Микола Гоголь, застерігши від «пролетаріатства»: «...Хіба можна розділити селянина з землею?.. Ви тільки подумайте, що селянин наш плаче на радощах, побачивши землю свою. Декотрі припадають до землі й цілують її, наче кохану. Це щось та означає!.. Ось над  цим  і  треба подумати...». В українському традиційному світогляді давнє сакральне поняття материзна живе нарівні з загальносуспільним поняттям батьківщина. Незмінно називав Україну материзною історіософ Пантелеймон Куліш, віддаючи цьому священному найменню перевагу перед батьківщиною. Його земляк-сіверець історик, етнолог Микола Маркевич так роз’яснює бінарну сутність батьківського й материнського в найменуванні рідної землі: «Батьківщина вища за материзну; вона тільки частина її; та для чиєї душі немає материзни, для того немає й батьківщини».

В сім’ї вольній, новій

Міжнародне Шевченківське свято завітає на Придесення!

Відомий громадський діяч та видавець, перший заступник голови Національної спілки письменників України Володимир Шовкошитний недавно побував на Чернігівщині. Як розповів Володимир Федорович, мета його візиту – підготовка до міжнародного Шевченківського свята «В сім’ї вольній, новій», яке цього року завітає на Придесення. Це – безперечно, велика подія для Чернігівщини!

Взагалі, свято відбудеться з 19-го по 22 травня за участю багатьох видатних письменників, Шевченківських лауреатів, знаних літераторів з усіх областей України, а також відомих зарубіжних гостей, зокрема очікується приїзд письменників із прибалтійських країн, Білорусі та Швеції.

О. Сівер. Воля

О. СІВЕР. ВОЛЯ

Люди потребують волі, щоб бути людьми. Скільки люду поклало життя, боронячи свою волю, аби не стати невільниками! Людина прагне бути вільною, бо в ній від народження живе дух волі. Воля – мірило самостійної сили людини й народу.

Повертайся живим!

Так називався літературно-музичний вечір, проведений в лютому  Дніпропетровською обласною організацією Конгресу літераторів України (ДОО КЛУ) в актовому залі дніпропетровської Центральної міської бібліотеки. Цей захід був присвячений доблесним українським захисникам в зоні АТО і кожному справжньому громадянину України, який (і був, і є) готовий битися за рідну землю до останньої краплі крові, не щадивши себе і свого життя.

У православних та греко-католиків розпочався Великий піст

У православних та греко-католицькій церквах Великодній піст — час духовної підготовки віруючих до свята Великодня — цьогоріч розпочинається у понеділок, 23 лютого.

Уже перші християни у день єврейської Пасхи розпочали практику поминання мук та смерті Ісуса Христа. Для того, щоб належно провести цей день, вони вирішили проводити його у пості. У первісній Церкві цей 1-3-денний піст вважався не передпасхальним постом, а самою Пасхою.

«Ти створена нести життя…»

Напередодні свята «Всіх закоханих» у київській мистецькій галереї «Марко» було відкрито чергову персональну виставку малярства народного художника України Володимира Слєпченка.

У анонсі до неї організатори і автор зазначили, що вернісаж присвячено найгероїчнішій і найблагороднішій українській жінці сьогодення, - волонтеру, бійцю, лікарю АТО. Під час відкриття і протягом місяця експозиції проводитиметься благочинний «тихий аукціон» збору коштів для зони АТО , волонтерських програм і забезпечення потреб поранених. Ім’я Володимира Слєпченка, який сповідує напрямок романтичного символізму, широко відоме не лише в Україні. З 1970 року мав понад 50 персональних виставок  від Польщі до Японії, написав портрети патріархів Мстислава, Філарета, Папи Іоанна Павла ІІ, Хілларі Клінтон та інших видатних особистостей. 

20 кращих книжок 2014 року (версія письменника Сергія Дзюби)

Немало читаю, тож мене періодично запрошують оцінювати книжкові новинки. Був експертом у Костянтина Родика (в його «Книжці року»), потім – у рейтингу десяти кращих книг «Української літературної газети» (часом запрошував Михайло Сидоржевський), ще оцінював «Кращу книжку року» в Чернігові… А цього разу захотілося самому скласти рейтинг нових цікавих книг. Просто так. Це – виключно моя думка. Отже:

1. Кость Москалець. Сполохи : есеї (Львів: ЛА «Піраміда»);

2. Курт Воннеґут. Бойня номер п’ять : роман; переклад з англійської Володимира та Лідії Діброви (Л.: ЛА «Піраміда);

3. Володимир Даниленко. Грози над Туровцем : хроніки (Львів: ЛА «Піраміда);

Об'єднати вміст