Жінка-УКРАЇНКА

Запевняє мама трійні 32-річна Галина Бондар зі Старокостянтинова

Близнюки Мишко й Костя та їхня сестричка Аня з’явилися на світ практично одночасно, але на народження цих діток родина Бондарів чекала довгих десять років. 
Їхня матуся Галина — військовослужбовець й тому не звикла здаватися. Жінка до останнього вірила, що доля подарує їй можливість відчути радість материнства. А для того, аби подарувати малюкам життя, вона з чотирьох місяців вагітності перебувала у пологовому будинку на збереженні, практично не виходячи на вулицю. «Коли я дізналася про те, що вагітна трійнею, у мене сталася істерика, — розповідає Галина Бондар.

— Дуже було страшно. Генетики запевнили, що трійня в Старокостянтинівському районі народжувалася 33 роки тому. Я хвилювалася, чи зможу виносити, турбувалася, щоб всі були живі-здорові. У наш час комп’ютерних технологій ми, в першу чергу, що робимо? Заходимо в Інтернет і шукаємо потрібну нам інформацію. А знаходимо, зазвичай, одні жахіття. Ось і я начиталася про те, як важко виносити трійню, який це ризик... Потім якось заспокоїлася, взяла себе в руки та налаштувалася на позитив. І хоча страх повністю не зник, змогла більш-менш спокійно готуватися до пологів. Першими на світ з’явилися хлопчики. Аня ж народилася дуже маленькою, лише 1,7 кг. Але, в цілому, все пройшло добре, всі дітки здорові та розвиваються нормально».

Троє Святих виконали бажання
Пані Галина завжди хотіла мати двох дітей — хлопчика та дівчинку. Про трьох навіть і не мріяла. Потім, коли не могла ніяк завагітніти, взагалі сподівалася бодай на одного малюка. «Два роки тому ми з сестрою та моїм племінником були на морі в Феодосії й поїхали на екскурсію до монастиря Трьох Святих, — каже Галина Петрівна. — За традицією всі туристи загадують у цій святій місцині бажання. Ну і я написала на клаптику паперу свою заповітну мрію — мати дитину. Потім мій племінник ще сміявся, що, мовляв, бачиш тітко, кожен святий із монастиря виконав твоє бажання. На його думку, в мене саме тому троє діток і народилося. Не знаю, правда це чи ні… Я в той період взагалі багато мріяла про маля. Загадувала бажання у новорічну ніч під бій курантів, їздила у Почаїв, до джерела святої Анни… Адже ми чекали на поповнення у сім’ї багато років. Віри не втрачали, можливо, й тому наші молитви були почуті Богом. Тепер уже прийшов час поміняти бажання».

«Одне гарне, друге гарне, а третє ще краще!»
Графік в родини Бондарів чіткий як в армії — немає жодної вільної хвилинки: наповнити пляшечки сумішшю, погодувати, поміняти памперси, погратися, покласти спати, погуляти, покупати... І всі ці справи слід помножити втричі. Проте, як не дивно, такий шалений темп не позначається негативно на матусі трьох карапузів. Жінка виглядає пречудово — великі сяючі очі, розкішне волосся і чарівна усмішка. «Після пологів ми з дітками ще цілий місяць лежали в лікарні, тож за цей час я встигла звикнутися із думкою про своє багатодітне материнство, — каже молода матуся. — І коли повернулися додому вже уміла глядіти малюків та навчилася долати труднощі. Та й всі ці клопоти лягли не лише на мої плечі — сім’я допомагала й допомагає по сьогоднішній день. Час від часу приходить моя рідна сестричка й підміняє мене. Як би не було важко, жодного разу не пошкодувала про те, що маю дітей. Коли їх береш на руки, емоції просто переповнюють – одне гарне, друге гарне, а третє ще краще!».

«Нам на все вистачає! Єдина проблема - житло»
Однак потрійна радість — це ще й потрійні витрати. За раз на памперси родина Бондарів витрачає близько 600 гривень, і цієї кількості вистачає максимум на два тижні. До того ж, материнського молока на трьох було замало, тож довелося перевести діток на штучне вигодовування. Але жінка не скаржиться й запевняє, що всім задоволена. «Ми не бідуємо і нам на все вистачає, — каже вона. — Єдина проблема — це житло. Нині ми тулимося в малесенькій кімнатці, майже половину простору в якій займає дитяче потрійне ліжечко. Малюкам нині вже по 9 місяців, і я з жахом помічаю, що люлька для них стає тісною. Намагаюся ставити між ними саморобні перегородки, але вони все одно заважають одне одному спати, перекочуються. Що буде далі, куди ставитимемо дитячі ліжечка, навіть і не знаю… Із самого початку я вирішила, що гроші, які виплачують на дітей, витрачу на покращення житлових умов. Але правду кажуть: «Людина планує, а Господь керує». Ситуація в країні така, що відкладені кошти знецінилися, і тепер нова оселя нам не світить. Мене поставили на позачергову чергу на квартиру у військовій частині. Але в ній я не перша й чекати доведеться ще років із десять. І це ще за умови, що будуть щось будувати. Тож я звернулася до міської ради, але відповіді поки не отримала».

«Малюки звикли, що їх багато»
«Не можу сказати, що нам легко, — веде далі пані Галина. — Поки одного колишеш, другий почав плакати, поки другого заспокоїла, прийшов час перевдягати третього… І так цілий день. Хлопці буцаються, тягнуть Аню за кіски. Проте, вони звикли до того, що їх багато. Якщо двох забереш, малюк, який залишився сам, починає плакати, сумує. Вони взагалі у нас дуже товариські, на чужих людей реагують радісно. Мені аж іноді дивно стає: поки вдома самі — вередують, а тільки-но хтось прийде у гості — поводяться чемно, як слухняні дітки. Аня у нас балувана. Ніби й спокійна, але як розійдеться, так всім дає «прочуханки». Мишко дуже рухливий. Сам встає, падає, підіймається, але все одно усміхається. Костику потрібно все перевірити, він кмітливий та допитливий. Зараз вони плазують, активно стають на ніжки, тож довелося всі гострі кути в кімнаті рушниками позавішувати. Сама ж я навіть і не намагаюся виходити із ними на прогулянку, адже не можу їм усім надворі дати ради. Тому гуляємо по черзі — у кожної дитинки є свій день. Тобто, поки один малюк на прогулянці, двоє інших вдома із кимось із дорослих. Буває, що я не виходжу на вулицю тижнями. З нетерпінням чекаю, коли діти підростуть, почнуть ходити, говорити, щоб бодай трішки перевести подих. Але, загалом, ми вже звикли до такого графіка. І коли дивлюся на ці милі серцю оченята, розумію, що це і є справжнє щастя».

http://ye.ua/news