Жінка-УКРАЇНКА

Зовсім поруч із райцентром Ічня, в оточенні краєвидів приміських лісових угідь та мальовничого плеса ставка, заховався невеликий хутір із ліричною назвою Софіївка, що сьогодні став частиною нашого міста. А коли хутірець, всього до півсотні дворів, був окремою адміністративною одиницею, тоді, 7 травня 1925 року, у звичайній сільській хаті й з¢явилася на світ Віра Любимова. В ті роки войовничий атеїзм ще не встиг розправити свої чорні крила, отруїти серця людей. Літньої пори у вихідні та релігійні свята сусіди разом з дітьми збиралися біля двору Любимових, всідалися на лавку, лузали насіння, обговорювали останні новини і, звичайно, співали пісні, які чули від своїх дідів, прадідів. До народних пісень та свят батьків прилучалися й хуторські діти. І вже тоді Віра найкраще співала в Софіївці.

Дівчину вражали не тільки народні пісні, але й казкові краєвиди поліських лісів та лугів, шелест колосу хлібних ланів, співи птахів.

А коли надія батьків пішла до школи , вже в молодших класах пісні в її виконанні лунали на різних святах і навіть на сцені районного Будинку культури.

Вірі пощастило. Першими її вчителями з вокалу та музики стало подружжя вчителів ― Гнат Камінський та Лідія Суходольська. Ще до Жовтневоі революції 1917 року Гнат Миколайович закінчив у Києві курси диригентів, а його дружина Лідія Миколаївна на відмінно закінчила Варшавську консерваторію по класу фортепіано.

Мудрі вчителі помітили, що Віра вельми обдарована дівчина і виявили бажання на громадських засадах проводити додаткові заняття, щоб навчати її вокальній та музичній справі.

Отже, не випадково юна співачка їздила на обласні шкільні олімпіади, звідки привозила почесні нагороди.

Вірі було лише 12 років, але й сьогодні пам’ятає, як 1937 року до Ічні приїхали з Києва легендарні співаки ― Оксана Петрусенко та Микола Донець.

Під керівництвом столичних артистів на сцені районного Будинку культури було поставлено оперні спектаклі «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та «Наталка Полтавка» М. Лисенка. Слід згадати, що в постановці українських класичних творів активну участь брали артисти Ніжинського драматичного театру імені М. Коцюбинського. Партії Одарки й Наталки і Карася під бурхливі оплески майстерно виконували О. Петрусенко та М. Донець. Чарівний голос славнозвісної артистки настільки сколихнув вразливу душу Віра, що дівчина вирішила, будь-що стати оперною співачкою, присвятити своє життя сцені та пісні.

Коли Віра підросла, її запросили до хору, що під керівництвом талановитого диригента Гната Камінського діяв при районному Будинку культури. Поміж учасників хору було чимало талановитих співаків В. Захожа, А. Іваненко, М. Комаровський, сестри Маринчик – Клавдія, Ліза, Марія, а ще Микита Пушкар, що згодом став солістом Оперної студії Великого театру СРСР і ансамблю І. Козловського, а також Московської філармонії й Держконцерту Міністерста культури СРСР.

Віра Любимова одразу стала солісткою хору. Слід згадати, що в 30-х роках Ічнянські аматори сцени неодноразово виборювали перші місця на республіканських оглядах у Києві.

Влітку 1941 року почали готуватися до чергової поїздки в столицю як несподівано спалахнула Велика Вітчизняна війна. Голову сім’ї Любимових Михайла Миколайовича одразу мобілізували боронити рідну землю від іноземних загарбників.

Коли німецькі війська окупували рідну Ічнянщину, Віра та її мама Олександра Микитівна дуже бідували. Незабаром гітлерівці почали влаштовувати облави та виловлювати молодь і вивозити на примусові роботи до Німеччини. Щоб не сталося біди, Олександра Микитівна, де тільки могла, старанно переховувала єдину доньку.

У вересні 1943 року радянські війська вигнали окупантів з Чернігівщини, і Віра пішла до 8-го класу Ічнянської середньої школи №5.

Сім’ї пощастило – Михайло Миколайович повернувся з доріг війни. Того ж пам’ятного року Віра одержала атестат зрілості про середню освіту й вступила до Київського державного музичного училища імені Р. Глієра.

Драматичне сопрано Віри Любимової помітно виділялося з загальної маси вокальних талантів тогочасного училища. Якось чарівний голос Віри почув професор Київської консерваторії імені П. І. Чайковського, заслужений діяч мистецтв України Дометій Гурійович Євтушенко, і… подальшу долю обдарованої дівчини було вирішено. Віру прийняли до консерваторії по класу сольного співу, який вів Дометій Гурійович.

Видатний вокальний педагог Д. Євтушенко створив фундаментальну вокальну школу, відому не лише в Україні, а й далеко за її межами. Чимало вихованців професора співали в усіх провідних театрах колишньої Радянської держави і повсюди високо цінували вокальну школу Д. Євтушенка.

За високу виконавську майстерність вихованці професора удостоювалися почесних мистецьких відзнак. Зокрема, П. Кармалюк мав звання народного артиста СРСР, звання народних артистів України в різні роки одержали Е. Томм, Н. Гончаренко, М. Шевченко, В. Буймістер.

Досвідчений педагог Євтушенко самовіддано й натхненно вів обдаровану ученицю Віру Любимову шляхом нелегкої вокальної науки .

Студентка старанно опановувала основи вокального мистецтва. Вона скрупульозно працювала над кожним рядком нової пісні, кожним словом, окремою деталлю.

Нелегко було підійматися по сходинках музичної освіти, але вона наполегливо долала всі труднощі складної науки й вельми раділа, коли почала відчувати себе впевненіше перед кожною екзаменаційною сесією. У заліковій книжці студентки рясніли тільки високі оцінки, адже Віра була однією із найстаранніших учениць Євтушенка. Педагог радів успіхам студентки, старанно переконував її знаходити таке художнє рішення, щоб кожний новий твір викликав у слухачів радість і насолоду.

1951 року Віра успішно закінчила консерваторію. Враховуючи її виняткові вокальні дані, випускницю запросили до Київського Академічного театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка. Того самого року стажистка В. Любимова з трупою театру поїхала на декаду українського мистецтва в Москву, у Великому театрі виконувала партії Одарки в опері «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та Сабурової в оперному спектаклі «Царева Наречена» М. Римського-Корсакова.

Відтоді й розпочався стрімкий творчий ріст молодої артистки, її прізвище постійно з¢являлося на афішах оперних спектаклів. Ще вчора нікому не відома дівчина з маленького українського хутора раптом стала артисткою столичного Академічного театру опери і балету.

Надзвичайно світлу й чарівну силу та дивовижну гармонію краси випромінював її голос. Хто хоч раз чув спів Любимової, неодмінно потрапляв під вплив багатої гами почуттів, що виникали при виконанні співачкою творів різних епох і стилів.

Фахівці вокального мистецтва відзначали, що Віра Любимова володіє голосом об’ємного діапазону, який дозволяє виконувати партії драматичного, мецо-сопрано, водночас голос артистки м’який, глибокий, теплий і багатий на темброві відтінки.

Пишу ці рядки і згадую, як у 60―70-х роках минулого століття мало не щотижня звучав по радіо голос землячки, в якому була ніжність, радість, сум та мудрість народної пісні.

З давніх-давен опера визнана всіма музикантами й науковцями-музикознавцями найскладнішим видом академічного вокального мистецтва.

Ми звикли до того, що сидимо в залі і слухаємо оперу, але не всі знаємо, що близько ста різних професій, видимих і невидимих на сцені, брали участь у підготовці та постановці оперного спектаклю.

Глядач бачить на сцені лише артистів, які задушевно виконують свої партії, але не здогадується, скільки праці, енергії і навіть часу затратили учасники оперного спектаклю і, насамперед, артисти, щоб добитися легкості й злагоди в співі й донести до сердець слухачів задум автора опери та розкрити ідею твору.

Артист повинен досконало володіти голосовим апаратом, що має звучати на тлі 80-100 оркестрових партій, уміти співати в ансамблі зі співаками-партнерами по сцені, а також з оркестром і хором, бути здатним поєднувати акторську й вокальну майстерність і водночас стежити за рукою диригента. Адже, якщо раптом один зі співаків ― учасників ансамблю не вступив своєчасно, то його партнери також не зможуть правильно вступити, і може зупинитися спектакль.

Слід зазначити, що оперне виконавство потребує набагато більшої майстерності й володіння набагато складнішими навичками, ніж концертно-камерне. Кожний оперний співак здатний заспівати в концерті, однак далеко не кожний концертний співак зможе співати в опері. Отже, оперні артисти, як правило, вигідно відрізняються, коли співають поряд із концертними співаками. Врешті-решт так склалося історично, що оперне виконавство – це елітне мистецтво, а його розуміння завжди свідчить про найвищий духовний рівень культури людини.

За роки навчання та роботи в Києві Віра Михайлівна не втрачала творчих зв’язків з малою батьківщиною. Ще під час студентських канікул вона постійно брала участь у різних концертних програмах районного Будинку культури й навіть охоче виїздила з шефськими концертами до трудівників села.

Вона часто концертувала в Ічні, коли вже працювала артисткою столичного театру опери та балету. Певно, що старожили нашого міста й сьогодні пам'ятають різні концерти та літературно-мистецькі вечори, що організовувала Віра Михайлівна.

Разом з нею неодноразово виступали в Ічні оперні співаки ― заслужений артист України Василь Пазич та учень І. Паторжинського народний артист України Андрій Кікоть. Віра Михайлівна виконувала арії Одарки й Наталки з опер «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та «Наталка Полтавка» М. Лисенка, а її партнери по сцені співали арії Карася та Петра.

Згадується мені й прекрасний літературно-мистецький вечір, на якому Віра Михайлівна задушевно співала арії з опер та українські народні пісні, а наш земляк – поет Григорій Коваль натхненно читав свої прекрасні поезії. І таких заходів за участю Віри Михайлівни чимало проведено в нашому місті.

За довгі роки творчої роботи в Київському театрі опери та балету Вірою Любимовою було підготовлено й виконано на різних оперних сценах України, а також інших республік колишнього СРСР, зарубіжних країн близько тридцяти провідних оперних партій, зокрема Насті, Дідони («Тарас Бульба» та «Енеїда» М. Лисенка), Катерини, Матері («Катерина» М. Аркаса), Варвари («Богдан Хмельницький» К. Данькевича), Наталії («Русалка» О. Даргомижського), Ярославни («Князь Ігор» О. Бородіна), Ларіної, Лізи, Любові («Євгеній Онегін», «Пікова дама», «Мазепа», П. Чайковського), Аїди, Амелії («Аїда» та «Бал-маскарад» Дж. Верді), Сантуцції («Сільска честь», П. Масканьї), Ортруди («Лоенгрін» Р. Вагнера), Тоски (однойменної опери Дж. Пуччіні) та інших.

Вірі Михайлівні вельми пощастило, що довелося працювати й спілкуватися з видатними діячами музичного мистецтва. Удосконалення виконавської майстерності артистки відбувалося в процесі творчої співпраці з диригентами О. Климовим, В. Пірадовим, К. Симеоновим, В. Тольбою, С. Турчаком, композиторами К. Данькевичем, Ю. Мейтусом, Д. Шостаковичем, режисерами Л. Варпаховським,В. Скляренком,Д. Смоличем, М. Стефановичем.

Про високий рівень творчої майстерності артистки можна судити з того, що партнерами по сцені моєї землячки були найвидатніші вітчизняні й зарубіжні співаки М. Бем, П. Білинник, М. Ворвулєв, Б. Гмиря, Д. Гнатюк, М. Гришко, М. Кондратюк, М. Литвиненко-Вольгемут (під керівництвом якої В. Любимова робила свої перші кроки в оперному театрі), М. Роменський, Л. Руденко, А. Солов¢яненко; та російські митці І. Козловський, С. Лемешев, О. Пирогов, а також З. Паллі (Румунія), Н. Ніколов, Д. Узунов (Болгарія), Л. Оттоліні (Італія), Ж. Пірс (США) та ін.

Така співпраця мала велике значення в творчому зростанні та духовному розвитку артистки.

Багато сил, часу і творчої енергії артистка віддала пошукам маловідомих творів, а також виконанню старовинної духовної української та зарубіжної музики. Водночас вона палко пропагувала українську народну пісню, що є невичерпним духовним скарбом української нації.

Віра Михайлівна активно виступала як камерна співачка, дала безліч сольних концертів, у її репертуарі твори вітчизняної та зарубіжної класики, арії з опер С. Гулака-Артемовського, А. Вахнянина, М. Вериківського, М. Скорульского, В. Кирейка, П. Чайковського, Х. В. Глюка, Дж. Росіні, Дж. Верді, Дж. Пуччіні, П. Масканьї, Г. Доніцетті, В. Белліні, кантати Й. Баха, ораторії Г. Ф. Генделя, камерно-вокальні композиції українських, російських та західноєвропейських композиторів, зокрема М. Лисенка, Д. Січинського, Я. Ярославенка, М. Вериківського, Л. Ревуцького, Б. Лятошинського, О. Аляб¢єва, М. Глінки, М. Мусоргського, П. Чайковського, С. Рахманінова, Д. Каччіні, Дж. Мартіні, Д. Перголезі, Ф. Шуберта, Р. Шумана, Є. Гріга, Е. Віла Лобоса, а також народні та сучасні пісні й романси та інші твори.

Артистка співала концерти, присвячені духовній старовинній музиці (17-18ст. ), російській камерній вокальній ліриці 19ст. , творчості П. Чайковського, Т. Шевченка, Лесі Українки.

За довгі творчі роки життя в мистецтві в доробку артистки сотні сольних концертів. Для Віри Михайлівни не було великої і малої сцени. Вона співала на урядових концертах і охоче приймала запрошення від трудових колективів заводів, фабрик, трудівників села, військових частин, учнівської та студентської молоді. У концертному репертуарі артистки близько 500 творів різних жанрів та епох.

Чарівний голос співачки звучав не тільки на сцені оперного театру та ПК «Україна», а й у республіканських будинках вчителів, письменників, кінематографістів тощо.

Треба сказати, що сольні концерти потребують не тільки тонкої вокальної майстерності, але й виснажливого фізичного напруження і великої затрати духовних сил.

З гастрольними подорожами Віра Михайлівна побувала в усіх столицях республік колишнього Радянського Союзу і майже всієї Західної Європи, їй палко аплодували в столичних залах Польщі, Румунії, Болгарії, Німеччини, Іспанії, колишньої Югославії та інших країн.

Про талант землячки та високу майстерність із великим захопленням писали відомі вітчизняні та зарубіжні журналісти й мистецтвознавці. Успіхи й творчі досягнення Віри Любимової на ниві вокального мистецтва високо поціновані й 1975 року співачка була удостоєна високого звання – народної артистки України.

З ініціативи Віри Любимової в Києві на межі 1960 – 70-х рр. почалися концерти органної музики. На той час у столиці України не було ні органістів, ні пристойного органа. Вірі Михайлівні вдалося переконати прекрасного фахівця – органіста, професора Арсенія Котляревського, який тоді мешкав в Новосибірську, переїхати до Києва й усіляко допомагала йому в налагодженні концертів органної музики. Спочатку почалися їхні спільні концерти, що тоді було новим і незвичайним явищем у культурному житті столиці, а потім їхніми спільними і непростими зусиллями було одержано дозвіл Міністерства культури України на встановлення органа в костьолі, що дістав назву Будинок органної та камерної музики. Так почалися в столиці органні концерти, що вже сьогодні продовжуються іншими виконавцями.

Понад 30 років Віра Михайлівна віддала сцені Київського театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка. Одночасно з 1973 по 1982р. вона викладала в Київському державному педагогічному інституті імені О. М. Горького (тепер педуніверситет імені М. Драгоманова), а з 1984 року і до теперішнього часу вона працює вокальним педагогом і керівником оперної студії при Центральному Будинку офіцерів Збройних сил України. Любимова також організувала музично-драматичний театр, театр духової та камерної музики, де працює художнім керівником.

У педагогічній діяльності Віра Михайлівна продовжує традиції вокальної школи професора Д. Євтушенка.

З першого дня занять у студії Віра Михайлівна уміло розвиває творчі задатки своїх вихованців, прищеплює любов до нелегкої вокальної професії. Адже не всім учням легко даються ази вокальної науки.

Траплялися розчарування і навіть сльози, в таких випадках вона уміло заспокоювала своїх вихованців і вселяла віру у власні сили й талант. З учнями студії вона поставила оперні спектаклі «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка – Полтавка» М. Лисенка, «Катерина» М. Аркаса, готується до постанови опера «Русалка» О. Даргомижського.

У неї багато вихованців, всіх вона пам’ятає і підтримує з ними зв'язок, адже кожен із них залишив помітний слід в її серці. Отож, із зворушливою радістю й навіть гордістю згадує про них. Її вихованці А. Доронін та Ю. Карпенко удостоєні звання заслужених артистів України. Чимало учнів Любимової працюють і навчаються в багатьох куточках планети, зокрема Т. Торжевська – солістка приватного оперного театру м. Вашингтона (США), Д. Вишня живе й працює в Японії. Т. Костильова – солістка оперно-камерної групи в Пекіні (Китай), Ю. Вишневецька – студентка підготовчого відділення Міланської консерваторії (Італія), Г. Кочергіна – студентка Болонської консерваторії (Італія), М. Поліщук навчається в коледжі при королівській консерваторії в Лондоні (Велика Британія). М. Грищенко, В. Слісаренко, С. Мельніченко та інші – працюють у прославленому хоровому колективі Київського оперного театру під керівництвом народного артиста СРСР і України Л. Венедиктова. Немало її вихованців – солісти військових ансамблів Збройних сил України, зокрема О. Марчук, Ю. Ракул та багато інших. Заслуговує на увагу, що Віра Михайлівна консультувала та готувала концертні програми з багатьма молодими майбутніми солістами різних творчих колективів України та зарубіжжя. Поміж них Т. Курапова (камерно-музичний колектив, Китай), Н. Заболоцька (Україна) тощо. Велику честь Вірі Михайлівні робить те, що в її студії понад 10 лауреатів перших премій різних міжнародних фестивалів та конкурсів, зокрема С. Коваленко, Т. Костильова, Ю. Сінкевич та інші, а також лауреатів перших премій Всеукраїнських конкурсів – З. Волошина, Т. Любименко, І. Малярчук, В. Слісаренко, М. Харченко та інші. Слід згадати, що майже тридцять студійців відзначалися 2-ми та 3-ми преміями.

В квартирі Віри Михайлівни та в її робочому кабінеті при студії тісно від афіш та дипломів і грамот, які артистка та її учні одержали на різних конкурсах та фестивалях.

Вона щаслива, що зі сцени несла в народ велике мистецтво, щаслива своїми талановитими учнями, а ще жіночим і материнським щастям, адже в неї хороша творча сім’я .

Її чоловік – Микола Іванович Гущенко – уродженець Ічні і навіть мій близький сусід. Я добре знав його батьків – Івана Денисовича та Лизавету Василівну – і пам’ятаю, як свого часу Микола Іванович та Віра Михайлівна на різні свята приїздили до них у гості.

У роки Великої Вітчизняної війни Микола Іванович був командиром розвідки Першої Чехословацької партизанської бригади імені Яна Жижки. А коли демобілізувався, навчався в Київському державному музичному училищі імені Р. Глієра.

По закінченні училища з 1950 по 1984рр. працював учителем музичної школи №1 імені Я. Степового, викладав історію та теорію музики, виховав чимало талановитих музикантів, зокрема, лауреатів республіканських конкурсів Володимира Булавка, Віталія Гайдука та ін. Чимало його учнів працюють директорами та викладачами музичних шкіл. Останні роки Микола Іванович дуже хворів і 9 серпня 2008 року його не стало.

Микола Іванович та Віра Михайлівна виростили й виховали хорошу доньку Олену, яка також народилася в Ічні. Олена Миколаївна Немкович закінчила Київську державну консерваторію імені П. І. Чайковського, за фахом музикознавець, доктор мистецтвознавства, старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології імені М. Т. Рильского НАН України. Автор понад 50 наукових праць. Її науковий доробок включає монографії, брошури, статті в наукових збірниках, понад 100 статей в енциклопедичних довідниках, нариси в періодиці, тези доповідей у збірниках матеріалів міжнародних і всеукраїнських наукових конференцій, конгресів, симпозіумів.

Олена Миколаївна – один із авторів 6-томного академічного видання «Історія української музики» та 5-томного академічного видання «Історія української культури».

У неї є двадцятирічний син Микола – онук Віри Михайлівни та Миколи Івановича. Микола Немкович – студент 4-го курсу Української академії бізнесу та підприємництва, одночасно працює в Інституті економіки НАН України. Неодноразово був переможцем міських і всеукраїнських конкурсів-захистів науково-дослідних робіт по секціях економіки та історії Малої академії наук. Роботи Миколи, присвячені історії Української академії наук, опубліковані в Україні та Польщі.

Віра Михайлівна Любимова – співачка за фахом і педагог за покликанням. У велике мистецтво вона прийшла із маленького хутора. Із старовинних українських пісень, почутих у дитинстві, а згодом вітчизняних і зарубіжних класичних творів вона, мов із кришталевої криниці, черпає скарби людської мудрості й щиро передає своїм учням.

Професія вокального педагога надзвичайно складна, адже треба якимось шостим відчуттям побачити талант, а потім зуміти правильно поставити та відшліфувати молодий голос.

Через студію Віри Михайлівни пройшли десятки учнів і в кожного свої здібності, освіта, характер і творче життя, в якому велику роль відіграла Віра Михайлівна, що розгледіла юне обдаровання, виплекала й вивела на широку дорогу мистецтва.

Станіслав Маринчик