Про що розповідають сни Андерсена?

4105-16-1Катерина ШТАНКО: Завдяки комп’ютеру художник досягає досконалості, але втрачає свою індивідуальність.

Однією з найулюбленіших казок дитинства відомої української художниці була «Попелюшка» Шарля Перро, а у шкільні роки Катерині подобалось грати в спектаклях за мотивами цього твору. Як правило, їй діставалася роль Феї, образ якої закарбувався на все життя. А ще вона пам’ятає свою обіцянку, висловлену на одній із вистав однокласникам, мовляв, коли виросте, то стане справжньою чарівницею. Коли Штанко закінчила навчання в Академії мистецтв України, сказане багато років тому почало справджуватися. Варто їй доторкнутися до паперу магічним пензлем — як в омріяної Попелюшки з’явиться і сукня, і карета, і кришталеві черевички... Двовимірний світ художниці, сповнений різних див, чарує сьогодні не лише дітей, а й дорослих, здатних відчувати прекрасне.

— Початок творчої кар’єри у видавництві «Веселка» відкрив для вас, художника-графіка, перспективи?

 4105-16-2— Коли я закінчила Київський художній інститут (теперішня Академія образотворчих мистецтв), «Веселка» була єдиним у Києві видавництвом, яке спеціалізувалося на літературі для дітей. Власне, до цього видавництва мене за руку привів дуже оригінальний майстер книжкової графіки Валентин Гордійчук. З якихось причин він тоді відмовився від ілюстрування твору Олександра Гріна «Червоні вітрила» і вирішив рекомендувати мене як гідну заміну.

Мені надзвичайно пощастило одразу зі студентської лави отримати такий прекрасний матеріал для створення книги, але водночас я була розчарована, бо видання мало бути дуже скромним: газетний папір, високий друк, паперова обкладинка. І це після того, як в майстерні книжкової графіки Василь Якович Чебаник та Галина Іванівна Галинська вчили нас створювати розкішні, якісні подарункові видання. Я дуже любила історію Гріна, і тому охоче занурилася у світ тонких і чистих почуттів. Неможливо було передати все це засобами гравюри, і я вибрала перо, спочатку звичайне, а потім найтонше. Ілюстрації мали нагадувати витончене мереживо... І раптом виявилося, що такі делікатні малюнки неможливо втілити засобами високого друку. Видавництво було змушене друкувати мої ілюстрації технікою офсету, і це був мій перший успіх, бо завдяки таким ілюстраціям статус книги підвищився...

4105-16-3Друга книжка була вже кольоровою. Коли я ілюструвала «Казку про старого гнома» Захаріуса Топеліуса, то вирішила вдатися до експерименту, відмовилася від звичайних акварелі та гуаші і створила ілюстрації технікою олійного живопису на проклеєному папері. Ілюстрації дуже сподобалися у видавництві, однак неякісне поліграфічне відтворення звело нанівець всі живописні достоїнства роботи. Це був суворий урок: слід зважати на обмежені можливості вітчизняної поліграфії. Приміром, ілюструючи казку братів Гримм «Білянка та Зорянка», технічно нескладним прийомом перового малюнка по тонкому акварельному розпилу, виконаному за допомогою аерографа, я вдалася до цікавої інтерпретації манери медьоритів — майстрів Північного Відродження, таких як Альбрехт Дюрер, Лукас Кранах, Альбрехт Альтдорфер. Саме це і створило атмосферу ренесансної казки.

Опісля я творила книжки одну за одною, і кожна нова книжка — нова епоха, нові характери, нове життя.

Пишне французьке бароко дитинства Шарля Перро у «Попелюшці», спекотні Карибські острови у поезії Ніколаса Гільєна, дивні химерні трансформації реального в нереальне у казці Гофмана «Крихітка Цахес», — все це створювало строкатий, схожий на клаптикову ковдру, світ мого тодішнього існування.

За свою першу подарункову книжку «Норвезькі казки» на конкурсі в Москві я отримала диплом «За найкращу роботу художника» і схвальний відгук Ф. Лемкуля., поважного майстра, який тривалий час жив у Скандинавії. Отже, після багатьох років праці я нарешті набула статусу «фахівця, що створює елітні видання».

— Вам випало працювати над оформленням поезій «Мені тринадцятий минало...» Тараса Шевченка. Розкажіть, як працювалося над збіркою Кобзаря.

— Я народилася в Сімферополі, а виросла у маленькому науковому містечку, де працювали мої батьки. В нашій школі довго не було викладача з української мови та літератури. Лише в десятому класі нарешті з’явилася вчителька і прочитала нам короткий оглядовий курс. На жаль, вона була секретарем шкільної парторганізації, і в результаті досить тенденційного викладання у мене склалося хибне враження, що абсолютно всі українські письменники були революціонери: Тарас Шевченко — партквиток номер один, Леся Українка — номер два,Іван Франко — номер три... Згодом я опановувала українську літературу самотужки, а тому уникнула стереотипів шкільного навчання.

Спершу збірка «Мені тринадцятий минало...» мала вийти невеликою, але мої ескізи так сподобалися у видавництві, що редакція двічі збільшувала обсяг тексту, врешті-решт було надруковано доволі велику книжку, оздоблену більш ніж п’ятдесятьма ілюстраціями. Мені надзвичайно приємно, що згадане видання відзначене дипломом першого ступеню на республіканському конкурсі книги у далекому 1989 році.

— Повість «Бригантина» Олеся Гончара — останнє прижиттєве подарункове видання письменника. Наскільки складно було працювати з одним із корифеїв української сучасної літератури?

— Воно було не просто останнє, воно було єдине подарункове видання, адже за часів радянської влади не надто турбувалися про пристойне видання творів Олеся Терентійовича. У повісті йдеться про нестандартну дитину, яку ніхто з дорослих не розуміє, тому хлопчик погано ладить зі світом і мчить цим життям без стерна і вітрил. Мимоволі він страждає сам і завдає мук своїм рідним. Саме тому я побудувала ілюстрації таким чином, що обрій хилиться то праворуч, то ліворуч і створюється враження хитавиці на морі. Суттєво поглибила психологічну лінію серія портретів головних героїв, яка дала змогу читачеві зрозуміти внутрішній стан кожного. Під час моєї роботи над «Бригантиною» Олесь Терентійович був вже тяжко хворий. Кожну готову ілюстрацію доправляли до нього і узгоджували. Мені доводилося працювати в шаленому темпі, але, хоча він і бачив оригінали всіх ілюстрацій, потримати в руках своє єдине подарункове видання йому, на жаль, не судилося.

— Ви тривалий час працюєте з такими видавництвами, як «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», «Грані-Т», «Видавництво Старого Лева». Які відмінності існують у вимогах до художника-ілюстратора?

— Іван Малкович незвичайний видавець. Він не просто людина, яка вирішила вкласти кошти у видання книжок. Іван — надзвичайно обдарований поет, але нині весь свій талант та творчу інтуїцію він спрямовує на виготовлення дитячої книги як мистецького явища. Мені подобається його прагнення до створення по-справжньому красивих і якісних книг для дітей. Підсвідомо кожна дитина, яка отримала книгу видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», починає поважати книгу, бо в кого підніметься рука зіпсувати таку гарну річ? Мою прихильність Малкович здобув саме тим, що ретельно дбає про якісний друк книг. З цим видавцем непросто працювати, бо він вимагає високого професіоналізму й самовіддачі від художника, але якщо ти вкладаєш сили в створення складної роботи, то можеш бути певен, що Малкович забезпечить відмінне поліграфічне виконання.

Мені дуже симпатична Мар’яна Савка і її суто львівське «Видавництво Старого Лева». У неї витончений смак і прагнення до високої якості видань. Створюючи книжки для цього видавництва, мимоволі включаєшся у запропоновану інтелектуальну гру. На жаль, я лише одну книжку для них ілюструвала.

Досить цікавим виявився досвід співпраці з видавництвом «Грані-Т». Спочатку там перевидали мою казку «Царівна-жаба», ілюстрації для якої були намальовані ще на початку 1990-х. В цьому проекті для мене було важливо створити таку інтерпретацію популярної казки, яка віддзеркалювала б українські звичаї.

Із зовсім протилежним відчуттям я ілюструвала книгу Лесі Ворониної «Хлюсь та інші». Письменниця має оригінальний стиль. Її веселі оповіді дають змогу дитині отримати інформацію про вічні істини без нудного моралізування. Після пафосних урочистих проектів для мене було неабияким задоволенням створення кумедних ілюстрацій до цих стрімких дотепних текстів, і я дуже зраділа, довідавшись, що літературним автором моєї наступної книжки також буде Леся Воронина. Ця книжка отримала назву «Сни Ганса-Християна».

— Саме цю книжку було відзначено минулого року дипломом на VI Міжнародному конкурсі «Мистецтво книги» у Москві в номінації «Книга для дітей та юнацтва», дипломом Національного конкурсу «Краща книга України-2009» в рамках V Київської міжнародної книжкової виставки-ярмарку...

— Крім того, книга посіла друге місце і стала найкращою дитячою книгою на конкурсі «Книжковий дивосвіт України», а ще отримала приз «Кришталева книга». Видавничий проект «Сни Ганса-Християна» для мене склався дещо несподівано. Андерсен присутній у дитинстві кожного, але ми зазвичай не знаємо, що всі ці чудові історії хтось обов’язково переповів, пристосувавши для дитячого сприйняття. Колись давно до моїх рук потрапив неадаптований переклад творів письменника. Спочатку мені було важко змиритися з тим, що ці жорстокі й холодні казки написав той самий знаменитий казкар Андерсен, але згодом виразна романтична естетика просто зачарувала мене. І тоді виникло бажання створити ілюстрації, як то кажуть, для шухляди, адже я чудово розуміла, що з такими немилосердними сюжетами і образами книжку ніхто не наважиться друкувати. Я показала ілюстрації Діані Клочко, шеф-редактору «Грані-Т», а вона запропонувала Лесі Ворониній вільно переказати тексти. І сталося диво — завдяки майстерності цієї письменниці проект перетворився на дуже позитивний та людяний. Книжка містить багато цікавих і оригінальних ідей. У подарунковому варіанті кожна ілюстрація прикрита напівпрозорою калькою, що створює додатковий ефект нереальності, сновидіння. Кожна така калька є самостійною композицією з крихітних постатей ельфів та вільно ширяючих шрифтів, де кожне слово є словом «сон» на всіх мовах світу. А ще намальована стрічка, що в’ється по обкладинці, раптом перетворюється на справжню стрічку і нею можна зав’язати книжку, щоб не розбіглися казкові герої...

— Чи задовольняють вас сучасні можливості поліграфії?

— Я вже згадувала про традиційно якісний друк видавництва «А-БА-БА-ГАЛА-МА-ГА». Зазвичай Іван Малкович друкує свої книжки у Словаччині. А от видання «Сни Ганса-Християна» виготовлялося на вітчизняному поліграфічному підприємстві «Адеф». Це той випадок, коли мені дозволили долучитися до процесу підготовки видання до друку. Коли книжка побачила світ, Леся Воронина, вирушаючи у відрядження до Австрії, взяла її з собою. Там на дипломатичному прийомі показала «Сни...» директорові австрійського підприємства, що спеціалізувалося на виготовленні цінних паперів. Він ретельно вивчав видання і змушений був зізнатися, що не знайшов у ньому жодного поліграфічного дефекту. Це вже надихає: тепер і вітчизняна поліграфія має можливість друкувати книжки на європейському рівні.

— А якою уявляєте книгу майбутнього для дітей?

— Електронні засоби суттєво полегшують моделювання та виготовлення книги. Хоча мене непокоїть те, що коли малюєш ілюстрацію за допомогою комп’ютера, то її начебто і не існує. Якщо раптом щось трапиться з комп’ютером, малюнок просто зникне. Інша річ — папір. Дотик олівця, пензля до паперу, картону, полотна створює певну магію. Навіть окремі помилки художника лише збагачують його творчу манеру, особистий почерк. У комп’ютері ж, якщо художник справжній професіонал у своїй справі, можна сягнути цілковитої досконалості, однак за це митець платить частковою втратою своєї індивідуальності. Певно, тому, що дуже ціную унікальність твору, виконаного справжніми художніми матеріалами, я й досі дотримуюся консервативних зображувальних засобів і комп’ютером користуюся лише для внесення правок та пошуку необхідної інформації. Щодо майбутнього книги, то доводиться із сумом констатувати, що впродовж XX століття ілюстрація майже зникла з книжок для дорослих. І ці тенденції прогресують. Гадаю, в майбутньому ілюстрованою залишиться тільки книжка для дітей.

— Ваш син теж обрав спеціальність художника-графіка. Перші книжки, які він проілюстрував, уже отримали позитивні відгуки. А як ви оцінили його книжкову графіку?

— Художник — нестабільна професія. А книжкова графіка досить часто диктує жорсткі умови, пов’язані з терміном здачі проекту до друку. Інколи доводиться працювати днями й ночами, щоб встигнути. Як кожна мама я хотіла легшої долі для свого сина. В нього були непогані здібності до іноземних мов, і я сподівалася, що він стане перекладачем. Однак він зробив власний вибір і обрав наш родинний шлях книжкового графіка. Володя закінчив Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури, потім аспірантуру під керівництвом професора Галини Галинської. Він лише на початку шляху, але має вже дві надруковані подарункові(!) книжки, які вийшли у «Видавництві Старого Лева» і в «Гранях-Т». Його ілюстрації до книги «Людвігу XIV — УРА!» у її автора шведського письменника Яна Екхольма отримали високу оцінку, а ілюстрації до «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя були відзначені грантом Президента України та першою премією за найкраще оформлення книги для дітей на минулорічному Львівському книжковому форумі.

Тарас ГОЛОВКО.

Фото з архіву Катерини Штанко

Джерело: http://www.day.kiev.ua 

Опубліковано з дозволу автора.