Публікації

Дзвонарі

_C7K2564За свою непросту, дуже важливу роботу вони взагалі не отримують платні. Пояснюють: той, хто хоча б раз по-справжньому займався цим, приходить знову. Адже це місце притягує їхні душі, наче потужний  магніт. Минають роки, а вони, точнісінько так само, як і вперше, поспішають сюди – за будь-якої, навіть жахливої, погоди. Бо саме тут вони забувають про всі свої негаразди.

Як «Самсон» Потьомкіна покарав

Анатолій Петрович Синиця за віком – найстарший та найдосвідченіший дзвонар у чернігівському Спасо-Преображенському соборі. Його «стаж» – понад двадцять років! Каже, що для нього це – дуже важлива робота, хоча й безкоштовна. До того ж, він не тільки грає, а й цікавиться різноманітними історіями про чудодійні властивості церковних дзвонів.  

Василів день

Василь Струтинський і Володимир Сапон, 1976

Василь Струтинський і Володимир Сапон.
Кінець 1970-х. Світлина Миколи Трухана

Василь Струтинський і сьогодні залишається «найтиражнішим» автором Чернігівщини. Його дитячі книжки у вісімдесяті — на початку дев’яностих років, друковані в київському видавництві «Веселка»  та чернігівському «Деснянська правда», мали загальний наклад більше 800 тисяч примірників! А його окремі поезії та оповідання друкувалися в таких журналах, як «Барвінок», «Малятко» та «Перець» (там виходила дитяча сторінка) — теж найтиражніших в Україні. Та й тепер його твори прикрашають сторінки читанок, хрестоматій та підручників з української мови.  А ще він видавав і «дорослі» книжки.

«Я була у відчаї – думала, мені вже ніщо не допоможе…»

2Вісімнадцять років тому я написав матеріал про цікаву дванадцялітню дівчинку – Наталю Богулю, юну цілительку з Нової Подусівки, яка творить справжні дива – не одному стражденному допомогла!

І почалися дива…

Тоді найбільше мене вразили відгуки людей, з адресами та телефонами, медичними діагнозами до і після лікування. Ось хоча б такий: «Після травми у мене були поганий сон, головний біль, задишка… Особливо я потерпала від різкої зміни погоди! Однак, після цілющих сеансів Наталочки, моє здоров’я нарешті покращилося: сон поступово нормалізувався, голова вже не болить, задишка зникла. Величезне спасибі цій дівчинці!» (з листа чернігівки Вікторії Михайлівни Єщенко).

Навіть якщо залишиться тільки лише лінія, написана пензлем, вона стане відображенням душі...

img1В кінці березня 2016 року в багатьох киян з'явиться шанс ознайомитися з древньою японською традицією «Каки-дзоме» – свої майстер-класи проводитиме великий японський майстер каліграфії сенсей Рансецу Озава.

Про її приїзд в Україну, виставку робіт, заняття з каліграфії ми часто говорили з нею ще в Токіо. Як бачите, мрії збуваються...

Людського духу в цих піснях багатство, жива пам’ять предків і заохочення для внуків

8 001У всеслов’янському світі мабуть не має ще однієї такої величної, цільної і непересічної натури пошуковця народних скарбів, рідкісного вченого – етнографа, що постійно слухає гомін віків як наш земляк Іван Васильович Хланта. Упродовж 58 років він самовіддано творить, збирає, записує, опрацьовує і повертає з небуття усну народну творчість. Про його плідний,  тривалий і творчий шлях знайдете чимало схвальних відгуків не лише у вітчизняній, але й у зарубіжній пресі. Про нього пишуть в Білорусії, Польщі, Чехії, Румунії, Сербії, Словаччині, Угорщині… Бо одразу зникають на землі кордони, коли українці збираються разом. Такі зустрічі не обходяться без пісень. І у кожнім регіоні почуєш такі, що звучать вперше.

«Сміх для мене – справа серйозна!»

1 Ми знаємо і шануємо відомого в Чернігові композитора та хормейстера Івана Зажитька. Але ж у Івана Андрійовича є син, який продовжив мистецьку династію. Зараз наш земляк Сергій Зажитько – один із найколоритніших та найуспішніших вітчизняних композиторів, відомий у багатьох країнах світу, автор популярних пісень, дотепний пересмішник та майстер оригінальних, неповторних перфомансів.

Отже, знайомтеся: Сергій Іванович Зажитько. Народився 6 грудня 1962 року в Чернігові. Навчався у музичній школі № 1 (клас фортепіано). Закінчив Київську спеціальну музичну школу-десятирічку імені Миколи Лисенка та Національну Музичну Академію України імені Петра Чайковського (клас композиції народного артиста України Євгена Станковича).

Біденко і література. Поети не вмирають!

2 лютого 2016 року, коли виповнилося 80 літ з дня смерті Євгена Плужника та 115 років з дня народження Валер'яна Підмогильного, помер Микола Біденко

Ця звістка для мене, як і для всіх його близьких та друзів, була великим шоком. За день до того я з ним розмовляв по телефону. Він завжди був багатослівний і завжди говорив про поезію і про різні літературні ідеї, творчі задуми, та мистецькі проекти. А за день до смерті був малослівним. Піклувався про те, щоб всі почули про наше літературне об’єднання «Поетквартал»… Чому він приєднався до нас молодих? Цитую Біденка: «Я давно чекав на таких як ви, бо ви робите без грошей для літератури те, що інші не можуть (або не хочуть) зробити з грошима»… Хтось може дорікнути, що ми піаримося на смерті Поета. А я знаю, що маю моральне право казати те, що озвучив на нашому заході Микола Миколайович, бо він загорівся нашою спільною ідеєю «жертвуючи власним часом, нервами і навіть коштами, максимально віддаватися праці на благо розвитку новітньої української літератури». Він говорив про нове літературне Відродження…

На Снові-Йордані

Foto-18_fullМайже чверть віку тому на Водохрещу я напросися до товариша в Седнів. Бо ж це найдавніше містечко на Придесенні примостилося на березі річки Снов, яку ще дев’ять з гаком століть тому «руський ігумен Данило» порівняв з Йорданом — річкою, де хрестили Ісуса Христа.

Отож рано-вранці попішкували ми з товаришем спершу до Успенької церкви, тоді єдиної відкритої для богослужінь в Седневі. Потім поклонились Святій криниці, вода з якої і напрочуд смачна, і вельми цілюща. Недалечко й Снов, де освячували «Йорданську джерелицю».

Верлібр як форма сучасного вірша

Верлібр як форма сучасного вірша (на прикладі твору «Коли чистиш зброю…»  зі збірки «Вірші з війни» Бориса Гуменюка)

Ніна Головченко

Книга Бориса Гуменюка «Вірші з війни» (2014) здивувала спершу тим, що у текстах збірки не трапилося жодного лайливого слова. Привчена сучасними епатажними авторами – Ю.Андруховичем, І.Карпою, Татусею Бо та ін.,  ‒ до інвективи як до норми «сучукрліт», була здивована, що цьому, скупому на вишукані метафори автору, вдалося передати тяжку атмосферу війни без брутальних слів.

Хороша людина з Луганська

У поштовому відділенні було людно – чернігівці квапилися відправити своїм близьким новорічні привітання, бандеролі та посилки з подарунками. Тож вишикувалася чимала черга. А де люди – там і розмови.,.

Дивлюся – моя добра знайома, Ганна Осадчук. За фахом – педагог, але, залишившись без роботи, тепер щодня з самого ранку до вечора трудиться на центральному ринку, продає усілякі смаколики (власне, я зазвичай у неї й купую, знаю – не обдурить, чесна, сумлінна жінка). Однак на базарі дуже не побалакаєш – не вистачає часу… І раптом – здибалися в черзі! 

Спрямований у майбутнє

Віталій ШевченкоПро відомого українського державного і політичного діяча та письменника і журналіста, мого земляка Віталія Федоровича Шевченка написано чимало у різних періодичних виданнях і навіть книжках. Та оскільки я його знаю ще з шкільних років, то, мабуть, маю право сказати про нього і своє слово. 

Відомо, що він народився 23 червня 1954 року в м. Ічні на Чернігівщині, в сім’ї службовців.

Згадується, як у 70-90-тих роках минулого сторіччя я завідував Ічнянською районною фільмотекою навчального кіно і паралельно працював режисером народних аматорських кіностудій «Сівач» та «Заспів». Оскільки фільмотека підпорядковувалась районному відділу народної освіти, в різних службових справах мені часто доводилося бувати в бухгалтерії РВНО, де бухгалтером-ревізором працювала Людмила Костянтинівна – мати Віталія Шевченка.

Літературні «миколайчики» від Оксани САМАРИ та студії «Горлиця»

Тіна ОВДІЙ,

журналіст-фрілансер Імідж-центру Університету «Україна»

Фото Костянтина ЗОЗУЛІ,

студентський Медіа-центр Університету «Україна»

16 грудня 2015 року напередодні Дня святого Миколая в Університеті «Україна» відбулося чергове зібрання літературної студії «Горлиця». Студія поновила свою діяльність при Імідж-центрі Університету «Україна» 2012 року. За цей час «Горлицю» відвідували кілька десятків студентів, а своїм творчим досвідом зі студійцями ділилися знані поети та прозаїки: Петро Перебийніс, Тетяна Володай, Дара Корній, Тетяна Белімова, Тетяна Череп-Пероганич, Оксана Рибась (Стогній) та інші.

Об'єднати вміст