Публікації

Музика рідної пісні

13346739_959009747552981_4077561371890553689_nЦього чоловіка на вулицях Хмельницького видно ще здалеку. Кремезний, високий, незвична зачіска темного волосся, ще з молодих літ носить пишні вуса. Ступає тихо, спокійно, наче боїться розбудити маленьку дитину, наче боїться сполохати пташку. Це Іван Пустовий. 

І лише приглянувшись пильніше, помітиш, що в душі у цього чоловіка звучить і сміх дитини, і щебет пташки, і шелест першої трави, і соннепозіхання комашини - увесь-всенький світ, що оточує нас, у серці Івана бринить піснею, музикою, неповторною симфонією буття. Щогодинно, щохвилинно, навіть уві сні він зазбирує ті дивні звуки, вистроює їх у тільки йому відомий порядок і віддає людям новими піснями, етюдами, неповторними музичними супроводами, аранжуванням.

Коралі Надії Галковської

кораліПро Надію Галковську заговорили понад двадцять років тому — написаний нею вірш «Козачка» раптово, з благословення чернігівського композитора Миколи Збарацького, став піснею, одною з тих пісень, з яких, власне, й народжувалась Україна, як незалежна держава. А потім, з мелодійного голосу незабутньої Раїси Кириченко, пісня полинула світами — від Америки та Канади до Австралії.  

У 1994 році вийшла перша книжка Надії, яка теж називалася «Козачка». Я, як її редактор, вже тоді відкрив оригінальний поетичний світ авторки, її потяг до музики (вона має музичну і філологічну освіту), коли рядок лягає на папір, мов звук на нотний стан. Ось хоч би перші строфи вірша про дерев’яний храм у Седневі:
 

Дзвонарі

_C7K2564За свою непросту, дуже важливу роботу вони взагалі не отримують платні. Пояснюють: той, хто хоча б раз по-справжньому займався цим, приходить знову. Адже це місце притягує їхні душі, наче потужний  магніт. Минають роки, а вони, точнісінько так само, як і вперше, поспішають сюди – за будь-якої, навіть жахливої, погоди. Бо саме тут вони забувають про всі свої негаразди.

Як «Самсон» Потьомкіна покарав

Анатолій Петрович Синиця за віком – найстарший та найдосвідченіший дзвонар у чернігівському Спасо-Преображенському соборі. Його «стаж» – понад двадцять років! Каже, що для нього це – дуже важлива робота, хоча й безкоштовна. До того ж, він не тільки грає, а й цікавиться різноманітними історіями про чудодійні властивості церковних дзвонів.  

Василів день

Василь Струтинський і Володимир Сапон, 1976

Василь Струтинський і Володимир Сапон.
Кінець 1970-х. Світлина Миколи Трухана

Василь Струтинський і сьогодні залишається «найтиражнішим» автором Чернігівщини. Його дитячі книжки у вісімдесяті — на початку дев’яностих років, друковані в київському видавництві «Веселка»  та чернігівському «Деснянська правда», мали загальний наклад більше 800 тисяч примірників! А його окремі поезії та оповідання друкувалися в таких журналах, як «Барвінок», «Малятко» та «Перець» (там виходила дитяча сторінка) — теж найтиражніших в Україні. Та й тепер його твори прикрашають сторінки читанок, хрестоматій та підручників з української мови.  А ще він видавав і «дорослі» книжки.

«Я була у відчаї – думала, мені вже ніщо не допоможе…»

2Вісімнадцять років тому я написав матеріал про цікаву дванадцялітню дівчинку – Наталю Богулю, юну цілительку з Нової Подусівки, яка творить справжні дива – не одному стражденному допомогла!

І почалися дива…

Тоді найбільше мене вразили відгуки людей, з адресами та телефонами, медичними діагнозами до і після лікування. Ось хоча б такий: «Після травми у мене були поганий сон, головний біль, задишка… Особливо я потерпала від різкої зміни погоди! Однак, після цілющих сеансів Наталочки, моє здоров’я нарешті покращилося: сон поступово нормалізувався, голова вже не болить, задишка зникла. Величезне спасибі цій дівчинці!» (з листа чернігівки Вікторії Михайлівни Єщенко).

Навіть якщо залишиться тільки лише лінія, написана пензлем, вона стане відображенням душі...

img1В кінці березня 2016 року в багатьох киян з'явиться шанс ознайомитися з древньою японською традицією «Каки-дзоме» – свої майстер-класи проводитиме великий японський майстер каліграфії сенсей Рансецу Озава.

Про її приїзд в Україну, виставку робіт, заняття з каліграфії ми часто говорили з нею ще в Токіо. Як бачите, мрії збуваються...

Людського духу в цих піснях багатство, жива пам’ять предків і заохочення для внуків

8 001У всеслов’янському світі мабуть не має ще однієї такої величної, цільної і непересічної натури пошуковця народних скарбів, рідкісного вченого – етнографа, що постійно слухає гомін віків як наш земляк Іван Васильович Хланта. Упродовж 58 років він самовіддано творить, збирає, записує, опрацьовує і повертає з небуття усну народну творчість. Про його плідний,  тривалий і творчий шлях знайдете чимало схвальних відгуків не лише у вітчизняній, але й у зарубіжній пресі. Про нього пишуть в Білорусії, Польщі, Чехії, Румунії, Сербії, Словаччині, Угорщині… Бо одразу зникають на землі кордони, коли українці збираються разом. Такі зустрічі не обходяться без пісень. І у кожнім регіоні почуєш такі, що звучать вперше.

«Сміх для мене – справа серйозна!»

1 Ми знаємо і шануємо відомого в Чернігові композитора та хормейстера Івана Зажитька. Але ж у Івана Андрійовича є син, який продовжив мистецьку династію. Зараз наш земляк Сергій Зажитько – один із найколоритніших та найуспішніших вітчизняних композиторів, відомий у багатьох країнах світу, автор популярних пісень, дотепний пересмішник та майстер оригінальних, неповторних перфомансів.

Отже, знайомтеся: Сергій Іванович Зажитько. Народився 6 грудня 1962 року в Чернігові. Навчався у музичній школі № 1 (клас фортепіано). Закінчив Київську спеціальну музичну школу-десятирічку імені Миколи Лисенка та Національну Музичну Академію України імені Петра Чайковського (клас композиції народного артиста України Євгена Станковича).

Біденко і література. Поети не вмирають!

2 лютого 2016 року, коли виповнилося 80 літ з дня смерті Євгена Плужника та 115 років з дня народження Валер'яна Підмогильного, помер Микола Біденко

Ця звістка для мене, як і для всіх його близьких та друзів, була великим шоком. За день до того я з ним розмовляв по телефону. Він завжди був багатослівний і завжди говорив про поезію і про різні літературні ідеї, творчі задуми, та мистецькі проекти. А за день до смерті був малослівним. Піклувався про те, щоб всі почули про наше літературне об’єднання «Поетквартал»… Чому він приєднався до нас молодих? Цитую Біденка: «Я давно чекав на таких як ви, бо ви робите без грошей для літератури те, що інші не можуть (або не хочуть) зробити з грошима»… Хтось може дорікнути, що ми піаримося на смерті Поета. А я знаю, що маю моральне право казати те, що озвучив на нашому заході Микола Миколайович, бо він загорівся нашою спільною ідеєю «жертвуючи власним часом, нервами і навіть коштами, максимально віддаватися праці на благо розвитку новітньої української літератури». Він говорив про нове літературне Відродження…

На Снові-Йордані

Foto-18_fullМайже чверть віку тому на Водохрещу я напросися до товариша в Седнів. Бо ж це найдавніше містечко на Придесенні примостилося на березі річки Снов, яку ще дев’ять з гаком століть тому «руський ігумен Данило» порівняв з Йорданом — річкою, де хрестили Ісуса Христа.

Отож рано-вранці попішкували ми з товаришем спершу до Успенької церкви, тоді єдиної відкритої для богослужінь в Седневі. Потім поклонились Святій криниці, вода з якої і напрочуд смачна, і вельми цілюща. Недалечко й Снов, де освячували «Йорданську джерелицю».

Верлібр як форма сучасного вірша

Верлібр як форма сучасного вірша (на прикладі твору «Коли чистиш зброю…»  зі збірки «Вірші з війни» Бориса Гуменюка)

Ніна Головченко

Книга Бориса Гуменюка «Вірші з війни» (2014) здивувала спершу тим, що у текстах збірки не трапилося жодного лайливого слова. Привчена сучасними епатажними авторами – Ю.Андруховичем, І.Карпою, Татусею Бо та ін.,  ‒ до інвективи як до норми «сучукрліт», була здивована, що цьому, скупому на вишукані метафори автору, вдалося передати тяжку атмосферу війни без брутальних слів.

Хороша людина з Луганська

У поштовому відділенні було людно – чернігівці квапилися відправити своїм близьким новорічні привітання, бандеролі та посилки з подарунками. Тож вишикувалася чимала черга. А де люди – там і розмови.,.

Дивлюся – моя добра знайома, Ганна Осадчук. За фахом – педагог, але, залишившись без роботи, тепер щодня з самого ранку до вечора трудиться на центральному ринку, продає усілякі смаколики (власне, я зазвичай у неї й купую, знаю – не обдурить, чесна, сумлінна жінка). Однак на базарі дуже не побалакаєш – не вистачає часу… І раптом – здибалися в черзі! 

Об'єднати вміст