Жінка-УКРАЇНКА

Із творчістю двох наших земляків Петра Матія та Василя Густі виноградівці добре обізнані. Майже щороку з Ужгороду навідуються до рідних місць. І кожного разу звітують перед своїми шанувальниками, розповідаючи про ужинок своїх нових творчих доробок.

Надія Михайлівна Панчук широкому загалу читачів менше відома. Хоча за плечима умудреної життям жінки 57 років трудового стажу на поприщі крайової культури. Народилася 22 листопада 1940 року в Городенці Кременецького району на Тернопільщині, в простій селянській родині. Дівчина закінчила Дубнівське культосвітнє училище. Завідувала сільським клубом. Далі її призначили методистом районного будинку культури на Рівненщині. Землі, овіяні легендами, уславлені в літописах «полуденної Волині», які колись перебували у складі Литовського князівства, Речі Посполитої та Росії, бачили і пережили перемогу Данила Галицького над військом хана Куремси, і сплели в тугий вузол культури українську і польську, російську і єврейську, опосередковані німецьку та італійську, надихали її до творчості.

Успішно закінчила Харківський інститут культури. З 1965 року свою долю надійно поєднала з бібліотечною справою. Стала завідувати довідково-бібліографічним відділом обласної бібліотеки в Ужгороді, де працює й по сьогодні.

З 1976 року Надія Панчук постійно друкувалася. Її вірші і публікації появлялися в обласній та республіканській періодиці, журналах «Дніпро», «Жовтень», «Березіль», «Тиса», у альманахах творчості молодих «Суцвіття» (1977), «Калиновий спів» (1978), «Молодий день» (!979), «Поезія» (1984)…

Читачі газети «Закарпатська правда» й досі пам’ятають і згадують щотижневу рубрику «Літературний підвальчик», яку роками уміло вела Надія Михайлівна. Протягом трьох років (1983-1986) вона була постійним автором рубрики «Мости братерства» обласного радіо, де давала ґрунтовні поетичні огляди поезій відомих авторів різних народів колишнього Союзу.

В обласній та республіканській періодиці видрукувала низку цікавих публікацій про видатних діячів культури і мистецтва Закарпаття, які примножили його славу і велич.

Надія Панчук – член Національної спілки письменників України, лауреат літературної премії імені Федора Потушняка. Вона авторка поетичних збірок «На обрії – гори» (1980), «Ранкові поїзди» (!985), «Заповідний ліс» (1993), «VIXI» (1997), «Дика пряжа» (2000), «…тільки завтра…» (2003), «Різні наголоси» (2004), «Місця надій» (2005), «Стоп – кадри» (2006) та інші.

Нове літературно-художнє видання «Між Карпатами і Татрами» (випуск 21) у словацькому перекладі Юрая Андрічика вийшло тиражем 300 примірників. Видано воно у ТОВ «Поліграфцентрі «Ліра» у жовтні 2013 року. Замовником цієї серії є Тетяна Ліхтей, яка і написала передмову «Земне» і «поетичне» Надії Панчук до цього рідкісного видання лірики у дуже вдалому, прозорому і вишуканому словацькому перекладі Юрая Андрічика, що витримав авторський моральний і духовний вимір поезії. До збірки вдало використано роботу «Сова» відомого закарпатського митця Миколи Рогаля, який давно працює в жанрі декоративно-прикладного мистецтва і є надійним життєвим супутником поетеси.

У виданні поміщено 71 вірш авторки. Читачеві дана можливість познайомитись і порадувати наших сусідів не лише раніше перекладеними творами Максима Рильського, Ліни Костенко, Віталія Коротича, Бориса Олійника, Романа Лубківського, але й вникнути у глибину і точність кожної думки, гармонійне відтворення змісту і форми першотвору нашої землячки Надії Михайлівни.  Читач відчуває вібрації  її думок і слів у поезіях «Жила матерія одвічна», «Під склепінням історії», «Час пройшов», «Жадаючи свободи», «Хоч сотні війн», «Правда з обманом», «Хто ж ми?» Захоплюємось, перечитуючи її вірші «От і життя минуло», «Світ розпавсь», «…А доба навперейми гребе», «На зірваних неправди складах», «Як не коротшає день». Наче відповідаючи жаданням авторки і читача у свідомість проникають рядки віршів «В щілині між століттями», «Світ приміряє», «В часи коли», «По сходинках чиєїсь музики», «Із-під перук доби», «Минуле згорнулось клубочком».

У скупих рядках авторки перипетії історії, уважно спроектований нею Час, його сутність, непередбачуваність ходу подій не лише сьогодення, але й як матриця запрограмованих у завтрашнім, які інколи сприймаються не лише як прогноз, але як застереження від необдуманих у житті людських вчинків, від пережитих державою і народом трагічних подій, що болем карбуються в долі, пам’яті і серцях наших сучасників.

Марія КОНКІНА, м. Виноградів