Жінка-УКРАЇНКА

Завжди хотілося, щоб у нас в Україні було книжкове видання. Саме не загалом про літературу, а про книжкову справу: видавничу, книготорговельну. Або наукове, або науково-популярне, а можливо і ринкове. Хоча ринок книги від початку зародження в незалежній Україні не пропонував жодних можливостей – ні організаційно, ні коштами. Видання з різними завданнями відкривалися і закривалися одне за одним. Після «Друга читача», який виходив за часів радянщини, появилися дуже цікавий науково-популярний «Книжник» (радагував К. Родик, виходив три роки), потім «Книжковий клуб» (змінив кілька редакторів і навіть намагався бути ринковим, поки не став заідеологізованим при МАУП), «Книжкова тека» (заснований на початках роботи «Форуму видавців» Олександрою Коваль, проіснував не більше двох років), потім «Книжник-ревю» (і як газета, і як журнал, засновані і редаговані Костянтином Родиком), «Книжковий огляд» (видавництво «Стандарт», пробув на ринку близько 5 років). Брати Д. і В. Капранови намагалися відновити в новому вигляді друкований «Друг читача» (тепер цілком перебралися в інтернет).

Мені ж довелося стати співзасновником і редактором першого всеукраїнського видання «Палітра друку», яке від початків позиціонувалося як галузеве – для поліграфістів-практиків і видавців (спочатку навіть і для книготорговців). У ньому вперше було піднято проблеми повернення до України численних книжкових пам’яток, втрачених у часи СРСР (до речі, так і не повернутих, і вже забутих), відновленню істини з першодрукарством в Україні (про яке тепер говорять уже як про доконаний факт), історію українського паперу тощо. Щоправда, той же таки ринок вимусив зробити видання з часом майже суто технологічним ( з огляду на зміст). Не одне покоління технологів, дизайнерів, фахівців додрукарських процесів виросло на ньому. Хоча і така орієнтація на ринок не допомогла. Журнал проіснував самостійно 12 років, однак його довелося закрити у 2006 році через кризовий стан галузевої журналістики. Не лише в поліграфії.

На той період, уже тривалий час працюючи одночасно викладачем в Українській академії друкарства, вирішив, що треба засновувати хоча б інтернет-видання про книжкову справу. Звичайно ж, коштів не мав. То й звернувся тоді до голови Львівської асоціації видавців і книгорозповсюджувачів М. В. Ватуляка, який ідею підтримав і сприяв із першими кроками до створення інтернет-ЗМІ. Найпопулярнішим був на той час сайт «ЛітАкцент», який, однак, був головним чином про літературу. А надалі з’явився ще й «Буквоїд» — сайт промоції книжок.

На програмну частину теж не було коштів, отож допоміг син, який був ще тоді студентом. Назву придумала і мені подарувала моя дипломниця Ліда Поважук, що писала тоді бакалаврську роботу до цієї теми. Серед усіх, які я вигадував, ця, як мені видалося, була найвдалішою.

Отож інтернет-ресурс існує від 2007 року. Як ініціатива викладача кафедри Видавничої справи і редагування, а також кафедри Книгознавства і комерційної діяльності Андрія Судина. Я ж таки є його і редактором. Від самого початку бачив його не як видання літературного характеру, а більше як галузеве для видавців і книготорговців. В тому числі й для студентів Української академії друкарства, де й далі працюю, як свого роду полігон для навчання, а для викладачів і практиків – місце для обміну інформацію. Чи для споріднених навчальних закладів, де готують фахівців у галузі видавничої справи. Між іншим, раніше, студенти часто брали участь у формуванні контенту. Залучав їх.

Нині непоганим ресурсом такого складу є сайт «Читомо», заснований, наскільки мені відомо, колись за подібних умов у Національному університеті ім. Шевченка. Він мав якийсь час певні складнощі, але зараз отримав нове життя.

Особисто мені хотілося б, щоб мій був ресурс більше для професіоналів у книжковій справі, хоча нині, як бачу, це досить складно, оскільки галузь і ринково, і організаційно, і фахово ще далека до створення власного ЗМІ. Як з огляду на кошти, так і з огляду на обмін професійною інформацією. Тому сайт поки що продовжує жити в режимі очікування. Публікує безкоштовно публіцистичні, рекламні, промоційні матеріали для видавництв, авторів, має свої пріоритети у виборі публікацій, надаючи перевагу в першу чергу приналежним галузі.

Не раз чую, що ні ринок праці у видавничій справі, ні ринок реклами не сформувався, а отже всі і надалі шукають або спонсорів, або інвесторів, або ж державної підтримки. На щастя, нині підтримувати в інтернеті життя сайту не дуже складно. Складно розвивати.

Андрій Судин