Жінка-УКРАЇНКА

Вісімнадцять років тому я написав матеріал про цікаву дванадцялітню дівчинку – Наталю Богулю, юну цілительку з Нової Подусівки, яка творить справжні дива – не одному стражденному допомогла!

І почалися дива…

Тоді найбільше мене вразили відгуки людей, з адресами та телефонами, медичними діагнозами до і після лікування. Ось хоча б такий: «Після травми у мене були поганий сон, головний біль, задишка… Особливо я потерпала від різкої зміни погоди! Однак, після цілющих сеансів Наталочки, моє здоров’я нарешті покращилося: сон поступово нормалізувався, голова вже не болить, задишка зникла. Величезне спасибі цій дівчинці!» (з листа чернігівки Вікторії Михайлівни Єщенко).

Все почалося зненацька, коли Наталю оглянули лікарі. Ультразвукове дослідження визначило, що у неї – збільшення щитовидної залози третього ступеня. Матуся дівчинки дуже затурбувалася, звернулась по допомогу до відомої цілительки. Та побачила Наталку й промовила: «Знаєте, у вас – дуже гарна донечка!» Ольга Михайлівна ствердно кивнула: «Звичайно, гарна… Добра…» Проте цілителька дещо приголомшила і матір, і дівчинку. Вона наполягала, що Наталя сама може лікувати людей. І не колись, а вже зараз. Бо у неї – дар Божий! Варто тільки спробувати і все вийде.

Взагалі, рідна тітка Ольги Михайлівни – баба Поля (так її називали всі в мікрорайоні Нова Подусівка) – зналася на лікувальних молитвах, відводила «пороблене»… І перед тим, як піти в інший світ, деякі свої знання вона тоді допитливій Наталочці передала. Дівчинка вивчила багато молитов (навіть самотужки переклала «Отче наш» французькою!), почала ходити до храму – особливо сподобалося їй у нашому Троїцькому соборі. Відтоді вона на ніч обов’язково молитву читає, а з хрестиком не розлучається.

І почалися дива!.. Одного разу її бабуся впала і дуже забила руку. А Ольга Михайлівна й говорить: «Наталю, може, спробуєш полікувати бабуню? Кажуть же, що ти можеш». Дівчина приклала свої долоні й бабуся відчула полегшення. Біль минув одразу, а вже після другого сеансу рука повністю загоїлася! Потім Наталочка прийшла на допомогу своїм рідним, добрим знайомим. З того часу до неї щодня заходилися звертатися з недугами люди різного віку…

«Я, Мельник Олена Олександрівна, хочу подякувати Наташі, яка зняла з мене важкий головний біль. Я була в такому відчаї – думала, мені вже ніщо не допоможе… Адже після черепно-мозкової травми протягом трьох років поспіль мене мучили ці нестерпні болі! Я навіть була звільнена від шкільних екзаменів. Однак, коли мене подивилася Наталя й почала лікувати, сталося справжнє, неймовірне диво! Слава Богу, зараз я – здорова. Дуже дякую тобі, Наталочко». 

Цілителька з Нової Подусівки    

Відтоді я певний час цікавився долею Наталочки. Вона на «відмінно» вчилася в школі, цікавилася іноземними мовами, увесь час приймала хворих і багатьом зуміла допомогти. Вступила до Чернігівського педуніверситету, отримала спеціальність психолога і поїхала працювати до Києва.

І ось, зовсім недавно, почув цікаву новину: молода, але вже досвідчена цілителька Наталя Богуля вже повернулася додому і, як і раніше, допомагає людям.

Нині їй – тридцять років. Скромна, старанна, доброзичлива, спокійна, зосереджена… Однак відчувається професіоналізм – спілкується зі знанням справи, почувається впевнено. І їй хочеться довіряти! Заради цікавості, ліг на диван – саме боліло в грудях (необачно оступився напередодні на сходах, у пітьмі, і враз полетів шкереберть додолу, тож неабияк забився)… Тонкого светра знімати не довелося. Навела долоню, ледь торкаючись. Одразу відчув приємно тепло, а невдовзі дошкульний біль зник. Отак і сиділа півгодини… Коли прийняла руку, знову заболіло. Але молода жінка втішила: «Я відчуваю хворе місце, проте нічого страшного, це – не тріщина, а забій, заживе». Втім, якщо маєте час, приходьте завтра, – полікую вас, аби не так боліло».

Цього ж дня ми з Наталею і поспілкувалися.

– Ким ви працювали після університету?

– Цілителькою… Власне, Київ привабив мене можливістю поглибити свої знання, і я там багато чого навчилася. Взагалі, вчитися ніколи не пізно, і я постійно прагну самовдосконалюватися, цікавлюсь новими методиками. Я й зараз періодичну їжджу до Києва, тепер вчуся допомагати нашим бійцям, котрі побували на війні, захищаючи Батьківщину. Їм поталанило залишитися живими, але у багатьох – психологічні проблеми. Вони погано сплять, і вночі їм часто ввижається страшний бій. Чоловіки запекло стріляють, ідуть в атаку, бачать тіла загиблих друзів… Жити з таким тягарем минулого – дуже важко. Втім, підготовлений психолог може все-таки вивести людину з такого стану.

– Вам вдалося?

– Я ще лише вчуся цьому, та спробувала – витягла зі світу жахів одного вояка. Переконалася, це – цілком реально. А то ж люди не можуть нормально жити, мучаться…   

– Наталю, а чому ви повернулися додому?

– Зараз мешкати в столиці – надто дорого. Я ж не мала власного житла. А обирати людей не хочу – щось дадуть на прожиття, то й добре. Власне, це – мій спосіб життя, я вже просто не зможу існувати інакше. Людина повинна займатися тим, що у неї найкраще виходить. Звісно, всяке трапляється. Я ж – не всемогутня казкова фея: комусь, дякувати Богу, допомогла – добре. Таких все-таки – значно більше… А вдома мені – ліпше, тут затишно та й мама – поруч, завжди підтримує мене. І цілком мені довіряє – взагалі не ходить по лікарнях, навіть медичної картки не має. Каже: «Ти – мій лікар».

– До вас лише дорослі приходять, чи й діти?

– Приводять діточок. Зазвичай їм допомогти легше, ніж дорослим. І я ж професійний психолог – в основному, вони поводяться спокійно, не бояться. Я дітей люблю.

– Тобто мрієте про власну родину – чоловіка, дітей?

– Авжеж, хоча наразі я – вільна… Думаю, все можливо, якщо коханий не намагатиметься мене якось переінакшити, змінити мою сутність та спосіб життя.

– Ви й зараз – віруюча?

– Звичайно. І я намагаюся жити за Божими заповідями: не вбиваю, не краду, не обманюю, не зраджую… Я скромно живу, ви ж бачите. І для мене допомагати людям – так само важливо, як і їм. До речі, свого часу, коли я тільки-но почала відчувати хворі місця і гоїти їх, матуся стривожилася: «Ох, Наталочко, а може, то все – гріх?! Кажуть же батюшки, що не можна цим займатися». От мама й пішла до владики Антонія – прямо до нього! Зайшла, все розповіла й попросила: «Благословіть, владико, або скажіть, що дар моєї доні – не від Бога. Як ви вирішите, так ми і вчинимо… Скажете, що то – зло, отже, Наталя назавжди покине лікувати». Він дуже проникливо поглянув на неї, а потім – на ікону… Та й каже: «Відчуваю, що це – Господній дар. Хай твоя доня допомагає людям. А ти їй в усьому допомагай. Я вас благословляю на добрі вчинки». Ось так було. Коли мама мені це розповіла, я заспокоїлася й більше не маю сумнівів.

– Як думаєте, владика Антоній був провидцем, як розказують?

– Так, це – святий чоловік!

– Ви за все беретеся, не відмовляєте нікому?.. Чи є якісь недуги, яких уникаєте?

– Я маю дозвіл від Міністерства охорони здоров’я на те, щоб займатися своєю справою. І там чітко написано, що я не маю права лікувати онкологічні хвороби, хірургічні, психічні та хірургічні захворювання. А ще – інфекційні недуги на кшталт туберкульозу та СНІДу… Тому часом і відмовляюся, хоча комусь би й могла допомогти.

– Що ж залишається?

– Багато чого… Серцево-судинні болячки, мігрень, анемія, шлунково-кишковий тракт (навіть були й документально зафіксовані випадки з таким підступним діагнозом, як неспецифічний виразковий коліт, який, наскільки я знаю, в світі досі практично не лікується), міжхребцеві грижі (це останнім часом – у кожного другого). Лікувала підшлункову, нирки, бронхіти, а також гінекологію, щитовидну залозу… Буває, за 2-3 сеанси вдається важчу недугу подолати, а інколи і 10-12 разів не вистачає. Ну, не мій пацієнт!.. Я долоню наставляю, а він відчуває холод. І таке трапляється.

– А скарг на вас не було?

– Слава Богу, жодного разу ніхто не скаржився.

– На травах розумієтеся?

– Дещо знаю, але до цього треба ставитися дуже обережно – там же багато протипоказань! А то одне полікуєш, а іншу болячку наживеш… Іноді раджуся з фахівцями, щоб, не привести Господи, не нашкодити людині.

– А ви взагалі своїми методами нашкодити можете?

– Ні, я нічого такого не роблю, щоб людині гірше стало! До речі, я й не діагностую, натомість дуже уважно вивчаю медичні обстеження, і лише після цього беруся до роботи. Відверто кажучи, є цілителі, які чудово діагностують різні хвороби руками, однак лікувати практично не можуть. А у мене навпаки – прикладу долоню, і людині легше.

– Стомлюєтеся?

– Лише фізично. Спробуйте так посидіти півгодини, а у мене ж не одна людина! Буває, що болять руки, спина…

– І як розвантажуєтеся?

– Зараз ходжу на латиноамериканські танці. Хочу навчитися й бальні танці вправно танцювати. Взагалі, я люблю все красиве, вишукане. Ще дуже люблю читати – просто не уявляю себе без хорошої книжки!

– А енергетично стомлюєтеся?

– Ні, у мене таке враження, що я – просто провідник Божої, космічної енергії. Та й все-таки вже досвід маю, адже з дванадцяти років цим займаюся.

– Як офіційно називається ваша професія?

– Біоенергоінформотерапевт, – посміхається. – Простіше – цілителька.

– Маєте заповітну мрію?

– Хочу створити власний Центр народної медицини.

– Можна вказати вашу домашню адресу?

– Взагалі-то, пане Сергію, ми з вами так не домовлялися. Я – не прагну реклами, бо люди щодня приходять… Ви ж розумієте: хто захоче, той знайте.

– Але ж вийде цей матеріал, і редакцію буквально замучать дзвінками! Хочете, щоб я з самісінького ранку й до пізнього вечора щодня відповідав на них?

– Ну, гаразд… Орловська, 24. Це – Нова Подусівка. А телефон мами: 067-2950103.

– Успіхів вам, Наталю! Відчуваю, ви – світла, хороша людина. Цікаво буде ще порозмовляти з вами через якийсь час.

– Дякую за добрі слова! Так, звісно, приходьте.

Спілкувався Сергій ДЗЮБА