Жінка-УКРАЇНКА

Вже котрий рік поспіль, напередодні Міжнародного Дня захисту дітей, Дніпропетровський міський Будинок вчених нагадує справжній вулик. Туди-сюди сновигають заклопотані діти в чудернацьких театральних костюмах, звучать та різко обриваються ноти, музичні фрази, спів...

У холі скупчились і тихо перемовляються дорослі з величезними букетами квітів – це схвильовані батьки й гості. Батьки й нервово отирають піт з чола і намагаються побачити саме свого сина чи доньку, а гості тихо перемовляються, здивовані дивовижно казковою атмосферою.

Що ж має відбутися у солідних і завжди затишних стінах цього невеличкого будинку?

Відкрию вам, шановні читачі, таїну: заклопотані малюки – то актори авторського дитячого музичного театру «Надія» Дніпропетровської дитячої музичної школи №3 та Будинку вчених, а батьки і гості – майбутні глядачі й поціновувачі театрального мистецтва.

Традиційно напередодні світлого літнього дня у «надіївців» відбувається прем’єра нової вистави – своєрідний річний звіт і, водночас, привітання зі святом своїх однолітків. І щороку на акторів чекає гучний успіх, шквал оплесків і схвальні відгуки преси.

За цими оплесками й схваленням – велика підготовча робота Валентини Фалькової – постійного художнього керівника авторського дитячого музичного театру «Надія» й, за сумісництвом, композитора та режисера-постановника, Відмінника культури, викладача вищої категорії та методиста, завідуючої музично-теоретичним відділом ДДМШ №3, члена Асоціації композиторів Національної Всеукраїнської музичної спілки.

Театру виповнилось вже 23 роки і колектив вирішив вразити глядачів глибоко філософською виставою «Синій Птах щастя» за казкою Моріса Метерлінка. Цей вибір мене дещо здивував і за роз’ясненнями я звернулась до пані Валентини.

Скажіть, Валентино, а чому Ваш вибір зупинився саме на цьому творі?

– Кожна людина хоче бути щасливою та все життя шукає свого Синього Птаха щастя. На превеликий жаль, в останній час побільшало людей, які вважають, що щастя – це гроші, і чим більше тих грошей, тим ти будеш щасливіший. Звичайно, кожен має право мати свій погляд на цю сентенцію, але мене хвилює те, що молоде покоління батьків дуже часто вселяє таку думку в голову дітей, в їх душі.

Тому я й вирішила зробити нову редакцію вистави «Синій Птах щастя». Перша редакція та постанова спектаклю була здійснена в 2000 році в Дніпропетровському Будинку органної та камерної музики і розставила зовсім інші акценти. Пріоритетом в пошуках щастя, на мій погляд, повинне стати творення добра, виховання людяності та духовності. А ще – це була спроба показати дітям, що вони можуть зробити самі, щоб стати щасливими.

Казка М. Метерлінка – дуже глибока, серйозна, філософська, тому взятися за неї з сучасними дітьми, які мають доступ до різноманітної інформації з мережі інтернету, було дуже ризиковано. Тим більш, що це створювалося «живою» музикою, а сучасні діти чують, в основному, розважальну музику, музику, яка створена часто-густо технічними засобами. Тобто, це був ризик. Але наші  діти-актори найкращі, мабуть, в світі! Вони не тільки зрозуміли, що ми хотіли їм сказати, але й пройнялися думками і ідеєю вистави, та грали і співали так, що в залі плакали дорослі і малі глядачі. А для мене це і є щастя, якщо мої вихованці мене зрозуміли!

Взагалі, я дуже люблю ставити вистави за творами письменників-класиків. Особливою популярністю серед наших глядачів користувалися спектаклі за казками: Антуана де Сент Екзюпері «Маленький Принц», Астрід Ліндгрен «Пеппі Довгапанчоха», Олександра Гріна «Червоні вітрила», Олександра Волкова «Чарівник Смарагдового міста», Шарля Перро «Кришталеві черевички», Джанні Родарі «Чарівний голос Джельсоміно», Анатоля Франса «Вірне серце» («Бджілка»)...

Ого, який солідний перелік класиків! Але, в репертуарі театру не тільки ж класичні твори?

Звичайно. Я із задоволенням написала музику та поставила вистави за творами наших сучасних дніпропетровських письменників, чи то ба – письменниць: Олени Швець-Васіної «Музичний бал» та Олександри Кравченко «Викрадення рози». А який успіх мали вистави «Пригоди морського коника» і «Тітонька Жабка»? (На це мені доводиться лише зашарітися й вдячно посміхнутися, оскільки згадані п’єси – творчість вашої покірної служниці, шановні читачі. Е.З.)

Ви вже 23 роки працюєте з дитячим творчим колективом. Звичайно ж, юні актори постійно змінюються. Як на Ваш погляд: з ким важче працювати – з дорослими виконавцями чи дітьми?

– Важко сказати… Із сучасним поколінням дітей працювати стало важче, але з дорослими виконавцями, мабуть працювати ще важче, бо вони вже мають певні погляди, амбіції, комплекси, а це заважає справжньому лету творчості.

Ваші постанови – справжнє шоу: барвисте, яскраве, запальне. Але, супротив сучасних бізнесових тенденцій, зіграні вашим колективом вистави – наскрізь природні. Маленькі актори співають «вживу», танцюють, демонструють неабиякий акторський талант. Хтось допомагає Вам проводити репетиції, «ставити» танці?

– У мене прекрасна, талановита помічниця, хореограф – Олена Петалла. Це моя учениця, учасниця самого першого складу театру, професійний музикант, а ще й психолог і чудова танцівниця. А, головне,– мій однодумець. Велика доля роботи у концертмейстера – Ірини Єгеревої. Без них мені було б дуже складно здійснити таке велике дійство.

Що вже й казати про батьків наших юних акторів!? Їх відданість дітям та театру, фінансова підтримка, допомога у розвитку дітей, яких намагаємось виховати справжніми громадянами нашої країни – неоціненна.

Але, навіть з чудовими помічниками, без підтримки та порозуміння з керівництвом, неможливо створити й розвивати такий театр. Мені дуже пощастило, бо я зустріла підтримку в керівництва Будинку вчених – директор Віктора Єсельського і всього колективу закладу. Адміністрація ДДМШ №3 в особі директора Ольги Григораш та завуча Наталії Гаркуші теж ставляться до нашого театру з розумінням і підтримкою.

Не можу не згадати Оксану Єсельську – заступника директора Будинку вчених. Вона вирізняється особливою любов’ю до дітей і відкритістю, дбайливим ставленням до кожного найменшого члена акторського ансамблю. Діти дуже її люблять і чекають на всіх святах, які проводимо разом.

Дякую долі, що на моєму шляху зустрілись такі прекрасні люди.

Ви – викладач з багаторічним стажем, композитор, співачка працюєте з натхненням, віддаєте себе улюбленій справі. А звідки бажання присвятити себе одній з найвишуканіших дочок Зевса – Евтерпі?

– Справа в тому, що часто-густо я особисто працюю і над сценаріями моїх вистав, і текстами музичних номерів. Мені дуже подобається це робити, бо літературною творчістю захоплююсь з дитинства. Маленькі вистави створювала і показувала дітям з своєї і сусідніх вулиць та друзям-однокласникам (сама грала, співала, танцювала, грала ролі). Театр – це моя друга – після музики – любов, особливо музичний театр. То моя мрія, що, на щастя, здійснилася.

А музику почала писати тому, що не могла не писати, бо вона, тая музика, звучала в мені. А ще тому, що мене заворожувала класична музика, хоч я любила й якісну популярну музику, як її тоді називали «естрадну». А, граючи та співаючи справжні шедеври високої музики, хотілося щось  створити, адже душа співала щось своє, ще не співане.

Як рідні сприймали Ваше бажання присвятити себе музиці? Підтримували, чи навпаки – відмовляли?

– Спочатку не замислювалась над тим, щоб обрати професію музиканта, а просто полюбляла грати на фортепіано, співати. Усі шкільні вечори озвучувала з дитинства, бо миттєво підбирала популярні мелодії по слуху з акомпанементом. Починаючи зі школи – створювала вокальні та інструментальні ансамблі і, ще нічого не знаючи про те, як це треба робити – створювала свої «аранжировки» та «оркестровки» і керувала цими ансамблями. Продовжую це робити із задоволенням і досі, але вже на професійній основі.

У нашій родині завжди звучала музика. Як співала мама! На свій перший гонорар за наукове видання тато купив нам із сестрою фортепіано. Це було справжнє диво!

Потім до музичного училища вступила старша сестра. Вона теж сприяла моєму вибору професії. Татові подобалось, коли ми вдвох грали ансамблем в 4 руки на фортепіано або співали разом із мамою на 3 голоси для нього чи для гостей. Татові б, правда, хотілося, аби я обрала якусь технічну спеціальність, він був деканом загально-технічного факультету, але він мені не заважав, і я обрала музику, бо відчувала, що не зможу існувати без неї.

Пам’ятаєте Вашу першу спробу написати музику? Що це було?

– Імпровізувала з дитинства – років з 6-7. Трохи пізніше вигадувала невеличкі п’єски для фортепіано, але справжнє написання музики почалося тільки тоді, коли зустріла в музичному училищі свого незабутнього першого вчителя композиції – українського композитора Кіма Олександровича Шутенка. А вже пізніше багато корисного для підвищення своєї кваліфікації отримала від спілкування з композиторами Геннадієм Клебановим, Мирославом Скориком, Андрієм Штогаренком.

Маєте численні грамоти, подяки, відзнаки... А є найбільш Вам дорога? Або така, з якою пов’язаний незабутній спомин?

– Найбільш дорога нагорода – це звання Відмінника культури України, тому, що це було для мене дуже зворушливим подарунком, адже я не знала, що моя ДДМШ №3 та тодішній її директор Галина Євгеніївна Мартинова так високо оцінили мою діяльність, що піклувалися про цю відзнаку. Щиро їм вдячна.

А з останніх нагород мабуть найцінніша перемога в Обласному конкурсі  композиторів «Серебряный век» (2013). По-перше тому, що це моя найулюбленіша тема в вокальній творчості і на протязі 15 років я створила 20 романсів на вірші поетів Срібного віку. А по-друге, це те, що за отриману за перемогу  Премію, я змогла здійснити видання збірки цих романсів (2014). Взагалі, вже вийшло друком 6 вокальних збірок та збірка для фортепіано «Фортепіанні сторінки».

Мрію видати клавіри моїх музичних вистав, а їх вже накопичилося багатенько. Та, на жаль, це потребує великих фінансових витрат, а знайти спонсора в наш час важко.

З огляду на Ваш великий досвід, що можете сказати стосовно розвитку сучасної української музики? Уявіть: Вам дана влада щось змінити, щось виправити. Щоб Ви зробили спершу?

– Я б зробила так, щоб усі талановиті діти (а на мій погляд – усі діти мають музичні здібності, їх подарував людям Всевишній) мали змогу навчатися музиці. А для цього треба зберегти музичні школи та зробити батьківську платню такою, щоб батьки були спроможні її платити. І, звичайно, нагадати усім, хто має відношення до музичного виховання, та слухачам, що музика – це не тільки «шансон» та «попса». Хотілося б, щоб розвивалася глибинна академічна музика, музика для душі і серця, музика для розуму врешті-решт. Тоді молоде покоління збудує нову сучасну державу.

Які Ваші творчі плани?

– Працюю над новою музичною виставою, готую збірку хорових творів.

Взагалі, мрію про те, щоб мої діти – учні й вихованці продовжували мою композиторську справу і зросли справжніми музикантами або композиторами.

На теперішній час з гордістю можу зазначити, що більше 70 моїх учнів продовжили музичну освіту в середніх спеціальних і вищих навчальних закладах. Вони стали професійними музикантами, режисерами, акторами. Дуже пишаюся, що вже зростила 9 професійних композиторів.

Для сприяння вихованню юних композиторів навіть розробила авторську методику «Навчання  композиції та імпровізації обдарованих дітей» (2010 р.). От і зараз в моєму класі юних композиторів вже 5 Лауреатів різних конкурсів. Нехай вони й надалі пишуть музику і розвивають Душу!

Що хотіли б побажати нашим читачам?

– Нехай до кожного із Вас прилітає частіше Синя Птаха щастя!

На все добре! Нових Вам творчих досягнень та перемог!

Еліна Заржицька