Жінка-УКРАЇНКА

РОЗДІЛ І

***

На аркушах – неходжені сніги
і нотний стан в очікуванні звуків,
і полотно в передчутті снаги,
і глина прагне втрапити у руки.
Допоки не пригубиш, не назвеш -
лелієш у собі оте натхнення.
Тутешня пташка із надхмарних веж
у дзьобику несе благословення.

***

Питимеш дощ із трояндових келихів,
грітимеш руки промінням.
Вже листопадом так м’яко постелено,
скоро зима і прозріння.
У переддень неминучого холоду,
майже за крок до прощання
глянь мені в очі ніжно і молодо
осені пісне остання.

Онлайн імпровізація

Автори : Альона Кордонець і Юрій Прокопенко 

ДЕ ГОРИТЬ ТВОЯ СВІЧКА?

А:
Теплий вечір
І вітер замість обіймів
Карта неба
У безодні очей

Ю:
Десь по - світу
Ходить її Величність
Літо в житі
Сонмі п'янких ночей

А:
Блукаєш по карті чужої долоні
Ведеш себе ніби немаєш себе
Шлях вже поволі нагадує плівку
А пензель для перемотки згубив

Ю: 
Згубив на перонах
Як в кавовій гущі
Ворожка тобі розказала
Про шлях невмирущий

Ще ні краплі тепла. Ще не знаю, хто ти мені, хто я
на долоні твоїй, поміж рисочок… Може, межа?
Ще не знято гірлянди. Ще десь осипається хвоя
на столи й килими, і на тіні забутих бажань

Кожне щастя – підслухане. Кожне застілля – не з тими
хто з тобою виходив з одного кривого нуля
Кожна мрія – діждати й дивитись, як наші нестимуть
у трояндову купіль дзвінких повоєнних малят

Завтра сонце наслинить льоди́, як дитина фломастер,
розпадеться на барви ця дика, густа білизнà.
Як це бачити, лікарю? Лікар не скаже. А Майстер…
Він у цьому так само безсилий… Бо хто його зна

Як на запах, іду на слова. Завантажено трафік
на віки́ наперед, і по датах біжить, ніби ртуть,
ненаситна пряма… Ми вигнанці своїх біографій,
нам не знайдеться місця у цім березневім порту

Голосами убитих німують до вітру ворони,
поміж нами і ними натягнута чорна скісна.
За весну цьогорічну ніхто не підніме червоне.
Та кому вона треба, ця стріляна, мерзла весна...

Моє село

Там, де Стрий — ріка Опір стрічає,
Є там чудовий, знаменитий край.
Хто народився в Синевідську Вижнім Той розуміє,
Що на землі є рай!

В обіймах рік між горами долина,
А в ній лежить моє село,
Історія важка була для нього,
Багато односельчан тут геройськи полягло.

Там, в Сеневідську я народилась,
І цим горджусь дуже я.
Хоч живу за океаном нині,
Та серце там моє і там моя рідня!

Село моє — то рай душі,
Там — рідний дім й моя родина.
Земля, яка дала патріотів-героїв.
Це моя маленька Батьківщина!

Де та нічка забарилась?
Час уже їй надійти.
Глянь, я ковдрочкою вкрилась – 
Спатоньки вкладайся ти.
Бо вже скоро, зовсім скоро,
Миколай прийде до нас,
Зазирне в шибки знадвору
І промовить: «В добрий час».
З янголям зайде у хату,
Гляне в книжечку свою,
Вкладе торбочку картату
Під подушечку мою.
В Миколаєвій торбинці
Є цукерочки смачні,
Усі бажані гостинці –
За слухняність це мені.
А нечемам, хоча й рідко –
Чудотворець любить всіх – 
Чортеня мале Антипко
Кладе різочки на сміх.
Пустувати не годиться,
Будьмо чемними дітьми,
Мрія кожного здійсниться 
В пору сніжної зими.
Сон дрімає біля ліжка,
Час уже поснути всім,
Сяє зоряна доріжка – 
Свято йде у кожен дім.

                  Марія Морозенко