Поезія

"Накупила зошитів..."

Накупила зошитів
У косу лінійку.
То нехай для хлопчиків-
Колі і Сергійка.
Ще купила книжечку-
маленьку абетку.
Для малої Лізочки.
Для мами - таблетки.
Ручки і олівчики
і яскраві фарби.
Для Олюні й Мішеньки
(Так зробив би татко).
Ще пенал, кросівочки
і спортивну форму
Для Петька і Ніночки.

Поезія Любові Геньби

Я звідси починаюсь - як народ

На цій землі не оскверни мене,
Бо тут дідів моїх живе коріння,
Тут досі ще живуть їх білі тіні
І дихають, як визрілий ранет.
Над грушею знайомий молодик
Колише голубий туману голос.
Тут ми споконвіків піснями молимось.
Поглянь, у травах їх живі сліди.
Сюди, лиш чистим помислом ввійди,
Душею й тілом так, як на причастя.
І степ розстелить рушники квітчасті,
Зайди на них – і станеш молодий.
Я звідси починаюсь як народ,
Земля моя свята – жива ікона.
Тутвсе про мене зна, сусідський сонях,
А він ясний, як сонце й сам Господь.

 

Поезія Іванни Юрків

***

Вишкрібаю із себе
потроху твоє ім’я,
від кюреток «ТАК ТРЕБА»
рани лишаючи січені,
і твоє у мені
недоношене
«ТІЛЬКИ МОЯ»
захлинається відчаєм

 

***

Ріжу об тебе руки
і глухне крик
в серця нерівних стуках
Морзянка… SOS…
Тільки сигнал
у просторі втоми зник,
а біль,
як трос…

 

***

"Розвінчані мости і три дороги..."

***

Розвінчані мости і три дороги, 
Молитву шепчуть стомлені вуста.
Куди йдемо, між кулями, до Бога?
Чи мо’ до біса тягнемо хреста?..

Бредуть у завтра підпанки і злидні,
Печуть заграви, біди і борги.
І гомонять гутірки посполиті 
Помежи трав язичницькі боги.

Солоний день, підсолений сльозою,
Криваві німби в тихих янголят.
…А посивілі далі після бою
У вишині лелеками болять.

©Л.Шмигельська

Поезія Наталії Гиди

Люблю

Люблю, коли приїжджають діти,
Люблю, коли знаю, для чого жити,
Тоді прокидається все в мені.
З дітьми не можу наговоритися,
З онуком награтися досхочу.
А засне дитя, не можу надивитися,
Щастя моє, сонце моє, радість моя,
Як я вас усіх люблю!

 

* * *

Люблю весну – моя пора
Сніг розтає – біжить вода
Усміхається сонце мені,
перші проліски вийшли із землі,
Ластівки повернулися додому,
І починається життя моє знову.

 

* * *

Поезія Світлани Камишної

За своє щастя вдячна я тобі

За своє щастя вдячна я тобі,
Лише з тобою радісно і тихо.
З тих пір багато витікло води,
Коли до щастя підштовхнуло лихо.

І ти прийшов, щоб знять розчарування
З моїх очей і серця назавжди.
Я дякую тобі, моє кохання,
З тобою не злякаюся біди.

Я дякую за мужні твої плечі,
За посмішку, що завжди на вустах,
Тобою я пишаюся, до речі,
Мій ніжний сизокрилий птах.

І справжню жінку я в собі знаходжу,
І дякую за це лише тобі,
Я долі іншої бажать не можу,
Нема її, хоч Світ весь обійди.

 

* * *

Галимкаір Мутанов (Казахстан): «Казах, який виріс на гриві коня, характером схожий на нього!»

Галим МутановГалимкаір Мутанов народився 27 березня 1957 р. в селі Бельтерек Жармінського району Східно-Казахстанської області, в Казахстані. Доктор технічних наук, професор, ректор Казахського національного університету імені аль-Фарабі. Автор понад 400 наукових публікацій. Член Всесвітньої Академії Мистецтв і Наук (The World Academy of Art and Science); віце-президент та академік Національної академії наук Республіки Казахстан; віце-президент Євразійського економічного клубу вчених; президент Національної академії наук вищої школи Казахстану. Заслужений діяч науки і техніки РК.

Відзначений багатьма високими державними та міжнародними нагородами Казахстану, Франції, Англії, Польщі, Росії, Португалії, Ірану, Йорданії... Почесний доктор і професор понад десяти університетів світу.

Поезія Тетяни Прозорової

« Я –ЖІНКА !»

***

Вітає веснами квітучими
Піснями диво-солов'я,
Своїми мріями співучими
Земля Добра, моя Земля.

По видноколу в¢ється стежечка
Аж ген – біжить удалині...
В краї веде нас необмежені,
Там де дзвінні летять пісні.

Дрімають в ранцях книги, літери,
Лелеки з вирію летять...
З портфеликами, сміхом, квітами
Мої школярики спішать.

Радіє сонечко їх витівкам
Погляньте, їх вітає все!
І кожен для своєї вчительки
Свого промінчика несе.
 

***

Життя не терпить пустоти

Бабуню, мила, здрастуй.
От і ми... Атож, нечасто бачимося з братом!
А це – зійшлись удвох окрай зими 
від пирію могилку рятувати.
Бур'ян розполонився – просто жах! – 
живучий, дужий над і під землею... 
Його – повсюд. Найбільше – по кутках... 
І жаль святої пам'яті своєї.

Душа твоя вже, певно, не болить,
а нам, живим, так боляче, бабуню! 
Ти відійшла за крок від кабали
і розбрату неспинного відлуння – 
лишила світ, рятуючись від зла,
від вигуків: «Ей, Укри! На колєні!»
Інакше ЯК би ти пережила 

«Сонячні бджоли» від Любомира Михайліва

Публікуємо люб'язно надану Любомиром Михайлівом електронну версію другого тому його вибраних творів у трьох томах.

Книга вийшла друком в Івано-Франківську 2014 року у видавництві «Місто НВ» під назвою «Сонячні бджоли».

До книги ввійшли вибрані поезії з попередніх збірок автора та твори, які ще не публікувалися. На крутих дорогах життя автор серцем відчув і поетично осмислив трепетні проблеми минулого і нашого неспокійного сьогодення. Біль землі, тривоги, людська радість, щастя і любов становлять смислову палітру нової книги автора.

Германов. Страта Сонця

Вірші/пісні

***

Попід кожним масна калюжа,
У судомах заклякли м’язи.
Обліковці рахують тушами
м’ясиво.
На землистих обличчях гулі,
Неприкаяні в корчах душі.
Облік скону: життя рахуємо
тушами.

Об'єднати вміст