Жінка-УКРАЇНКА

1

Жінки в перуках. Липень. Спітнілі дідугани...
Сиджу на лаві скраю, а музика гримить.
І настрій - помаранч, розсіялись догани.
Кумарить пса рудого, дзуміє кожна мить...

Десь рими у траві, наквецяє хтось оду.
А пари кружеляють... Піти й мені б у круг!
У Ворсклі (сій-не сій...) не напитала броду,
розкрив обійми вдруге мій віртуальний друг.

І я красива ще... і вік мій не причина,
щоб нишкнути в затінні, шукати цвіркуна.
"Не спотикайся!" - в путь благословляю сина.
Омани многоликі й ковтьоби оминай...

З циклу «Маріонетки долі»

…жінка, яка чекає щоб в її життя втрутились

така тиха, що здається, ніби й не дихає.
завмирає при шумі, повертається на голоси.
все чекає, що втрутиться хто-небудь
І тоді усі сенси в житті її оживуть.

допрацьовує тиждень і місяць, ніяк не звільниться
їй не віриться, що так довго чекати, коли з вірою
все чекає свого happy end’у, свого закінчення.
хто розкаже їй, хто посміє ще

СІМ

Я знаю, що не та... не так.
Де чистий лист, — життя переписати?
Щоб набіло, клітиночки-квадрати
В червоне вбрати, хай квітує мак.

Я знаю, що літа — літак.
На віражах від злету нескінченні,
Неначе напад вражої мігрені,
Смертельні кола вужчають, відтак

На нитці, сплетеній сяк-так, —
Чиєсь життя, оманливо прозоре.
Легке, як подих, і важке, як до...ре,
Шукає вихід для октави чакр.

Сім чакр, сім літер*, сім знайомих нот
Ведуть у світ, де лотос ніжний квітне
Прозріння де, прекрасно-непомітне,
У душу сяйво вихлюпне от-от.

Києве-батьку, глухий Вавилоне,
ніби і слухаєш — тільки не чуєш...
Щось підштовхне повернутися в лоно
дух твій, що в приймах і днює й ночує!

Щось-таки змусить твої перикарди
знову забитись рутенською кров'ю!
Серце покорою не переткати
в морі чужинського гапту та крою.

Майже під корінь, мов пень, ти підтятий.
Та, попри це, лізуть вперті пагінця.
Їх обсідають пісні, мов потята,
дзвінко окреслюючи українця.

Самоскалічений, ввігнаний в жарти,
збуришся проти безликого себе.
Пса «москалівщини» зась зображати!
Зріє натомість в утробі осердя.

Твердне прадавній скелет-витинанка.
Ніжить розбуджений дух окарина.
Кию, недовго твоїм вити мамкам —
квіткою з рани росте Україна!

                                         © Сашко Обрій.

ТРІУМФАЛЬНА ХОДА ВЕЛИКОДНЯ

Сонце весело променем грає,
Золоті дзвони радісно б’ють.
Воскресіння Христове єднає
Весь народ наш в єдину сім’ю.

Перемога життя! Перемога!
Смерть навіки Христос подолав,
Показав нам спасіння дорогу,
Шлях любові й надії проклав.

Він приніс себе Богу в офіру,
Він страждання терпів до кінця.
Воскресіння дарує нам віру,
Грішним дітям Святого Отця.