Жінка-УКРАЇНКА

Стара хата

Стоїть хата край дороги, навкруги нікого.
Стоїть собі, зажурилася, бур’ян край порога.
І хвіртка хитається з вітром на одинці.
Коли вітру стає сумно - то скрипить у хвіртці.

Колись бігали босоніж малі ноженята.
Колись з квочкою ходили пухнасті курчата.
Був наповнений життям хлів біля хатини.
Чого тільки не було там: і корови, й свині.
Свого часу були й коні, були і лошата.
Розуміли всяке слово, дарма, що звірята.

Було повно повнісінько життя у хатині.
Був хазяїн справжній в хаті, була й господиня.
Всякого було потрохи: радості і суму.
Діти швидко підростали і гадали думу,
що так добре завжди буде, завжди буде літо,
а природа своє знає, ніде правди діти.

Розлетілись мов лелеки шукать власну долю
Тії діти, що напоєні життям тим у волю.
Тим життям, що із любов’ю батьки напували, 
бо ж самі тієї долі та щастя не мали.
Для діток своїх нічого вони не жаліли,
Все старалися дати, як могли, як вміли.

Облетіло вже листя у саду біля хати.
Вітер холод несе, непокоїться мати.
Як там дітки живуть, чи здорові, в достатку?
Чом не пишуть листа, не спитають як татко?

Ой, як швидко ж в трудах все життя пронеслося.
І у мами під хусткою зовсім сиве волосся.
Білий сніг вже накрив і город, і хатину.
Лиш самотні сліди на снігу біля тину.
Все чекає, надіється молиться мати,
щоб хоч раз ще приїхали у село онучата.
Щоб віддати останню краплинку любові,
Обійняти малих, впевнитись, що здорові.

Ось минула зима, снігу більше не має.
І весна в повну силу свою виступає.
І за звичкою квітне садок біля хати,
а город заростає - нікому обробляти.

Наче дивиться сон одинока хатина:
Сміх дитячий, запах хліба, щасливу родину.
Чи було то насправді, чи може здалося, 
Що пишалась земля золотистим колоссям.
Чи придумала тії пісні, що співала мати.
Вітер тепер свої співає для старої хати.

Запах Дощу

Після дощу така земля пахуча!
Знайомий аромат в дитинство повертає,
Моменти радості душа враз пригадає:
Сміх щирий, босі дітлахи, трава блискуча.

Піони акварельними квітками
В саду милують око, гріють душу,
Бузок цвіте під тином біля груші….
І я мала з бузком біжу до мами.

Травневий дощику, люблю твої сліди!
Зелений світ ти рясно напуваєш
І запах неповторний залишаєш,
В дитинство душу ти ведеш завжди.

Зло зупини на землі України!

Гнеться до долу під вітром пшениця,
Над полем у небі єдиная птиця,
Спів не від радості – з жалем співає,
За Україну Бога благає:

«Боже, Ти змилуйся вже над країною!
Дай, Боже, миру і правди єдиної!
Справжнім господарям щоб жито сіяти,
Діток ростити, радіти і мріяти!

Віру посиль в серці християнина!
Зло зупини на землі України!
Благослови, Боже, миром благаю,
Зглянься на біль українського краю!

Гарна ж така і родюча земля!
Все дав Ти людям: ліси і поля,
Річки, моря, озера і гори,
Жити б й радіти, якби б- то не горе.

Змилуйся, Боже, і дай зрозуміти,
Ти можновладцям, як війну зупинити!
Дбати про мир і добробут людей,
Не допустить, щоб вбивали дітей!

Славнії діти, сильнії діти,
Мають для слави країни ЖИТИ!
Жити! Любити, маленьких ростити,
Навчати добру і землі цій радіти,
Дбати про ближнього, сіяти, жати,
Любити країну, любити як мати.

Гнуться до долу пшениці колосся,
Навколішках жінка із сивим волоссям,
Очі у розпачі, сліз вже нема,
Тримає вінок український… Сама…

Мужнії руки, сильнії руки,
Горю зарадьте, збавте від муки!
Світлим крилом Ти укрий Україну,
Боже могутній, Боже єдиний!

Тим, хто при владі Ти мудрості дай!
Ллється молитва ця за небокрай.
Гарна,багата, пишна й вродлива,
Рідна країно, була щоб щаслива!».

Білий світ збожеволів

І зробить вона, щоб усім малим і великим, 
багатим і вбогим, вільним і рабам було 
дано знамено на їхню правицю або на їхні чола,
щоб ніхто не міг ані купити, ані продати, 
якщо він не має знамена ймення звірини, 
або числа ймення його...
Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує 
число звірини, бо воно число людське. 
А число її шістсот шістдесят шість.* 
                  *) Об’явлення св. Івана Богослова 13:16-18

Що ж то коїться, Боже, білий світ збожеволів:
Продають живі люди себе по частинах...
І отруту купляють батьки для дитини
Чи під виглядом їжі, чи ж під видом напоїв.

Важливішають швидко електронні предмети,
А людина вже майже не варта нічого
І життя знецінилося до того,
Щоб хоча б заробити на те, щоби вмерти.

В моді - одяг рабів - все подерте і в дірах,
Як з опудала зняте - чудернацькі дизайни...,
Вимагає носити це людський хазяїн,
Іще трохи - й на лоба тавро з числом звіра.

Фото

Колись наші фото стануть старими,
Їх будуть гортати малі рученята,
Питаючи: «Хто на них?», - маму і тата,
Колись хтось побачить ще нас молодими,

Будь - які фото стануть старими...

Так, ми посміхаємось з фото щасливі,
Радіємо, прагнемо світ покорити,
Здається, ми тільки навчились любити,
А фото ті зовсім вже пожовтіли.

А ми посміхаємось з фото щасливі...

Неначе слайд-шоу життя пробігає,
Все менше себе в нім, все більше дітей,
А поруч все менше тих добрих людей,
Яких фотографія нам нагадає.

Так стрімко людини життя пробігає...

Не сумно за те, що життя пробігає
Лиш тим, хто дорогу свою віднайшов,
Хто в Бога повірив і слідом пішов.
Він знає, що вірно крокує до раю!

Чи сумно за те, що життя пробігає?
 

Осінь

Сьогодні крапає осінніми слізьми...
Жовтневий подих затишку не пара,
Готується природа до зими,
Ген, птицям вслід несуться темні хмари...

Відгомоніли літні вечори,
Відцокотали цвіркуни зелені,
Готується природа до пори
Холодної, запрошує і мене...

Ще дихає повітрям листя шар,
В барвистості дерева конкурують,
Криштальне срібло прилетить з-за хмар-
Усе зрівняє, білим замалює.

Не сумно те, що літо відцвіта,
А сумно те, що тихо замерзає 
Чиясь душа, велика і проста...
І ні тепла, ні правди не чекає.

P.S.
Зверніть увагу на тих, хто поруч!

Білий колір

Я обожнюю білий колір, 
Колір снігу і колір святості.
Я обожнюю білий колір, 
Колір миру і колір радості. 

І червоний на білому нібито
Краплі крові на тілі Спасителя.
І на білому чорним вибито
Мудрість, істина, слово Вчителя.

У біленьку тканину сповитий
Був Спаситель новонароджений.
Для спасіння був шлях відкритий
Із великої милості Божої.

Скатертина святкова - біла,
Кольор щедрості, кольор щирості,
Білосніжні пташині крила...
Пара лебедів- символ вірності.

Білий колір просто люблю я, 
Колір ранньої зірки над схилами.
І життя я своє малюю
Кольоровим по білому! 

Дзеркала душі

Чом очі то є дзеркало душі?
Чи якось ззовні в них душа відбита,
Як орган сприйняття душею світа,
Бажань громи, чи скромність у тиші.

Що можуть очі розказати світу
Про душу, що невидима, жива,
Про сховані, не сказані слова, 
Про те, до чого прагне так радіти...

Про сум, про непокору, про страхи,
Про щирість і про велич, про кохання,
Про заздрість, що веде до руйнування,
І про підступність понадмірної пихи...

Роскажуть очі і про душі ті,
Що світ несуть, бо добре серце мають,
І дякують за все, про мирне дбають,
Простий той погляд, душі не прості! 

Годинник

Цик - цок - годинник йде поволі,
Він не зіб’ється ні на мить, 
Весь час тримає під контролем
Й собі тихенько цокотить.
З байдужістю він відміряє час,
I не його біда і участь,
Що кожен цик і цок для нас
Наближує ту неминучість,
Яка - кінець життя земного,
Ніхто не обмине цього.
Годинник лиш як свідок того,
Як жив ти дні життя свого.
Цінуймо ж кожну ми годину,
З любов’ю лиш усе творіть.
По справжньому любіть людину
І Сина Божого любіть!
Коли любов прийшла із неба,
Щоб виправдати грішний світ,
Сказав Христос усе, що треба 
Це - Бога і людей любить.
І хто послухається цього,
I з Богом буде повсякчас,
То кожен цик і цок для того
Hаближує до неба час.