Жінка-УКРАЇНКА

Небесне натхнення

До тебе іду я щоднини,
Праотча моя рідна мово!
До слова іду на гостини,
В душі завмираючи знову.

Ще тільки рушаю з порогу –
А небо дарує натхнення,
І йду я, щаслива від того,
Що в мене вкраїнське наймення.

Ось так кожна мить, наче диво:
Являється пісня у звуках
І, як розхвильована нива,
До серця з надією стука.

Минеться осіння негода –
І райдуга барви з’єднає,
Бо мова мойого народу,
Як сонце святе, не зникає!

Калиново вишита стежина

Калиново вишита стежина,
Запах рути-м’яти й споришу –
То моя найкраща Батьківщина,
Про яку душею я пишу!

Береги єднають загадково
Хвилі рік і серця голоси,
В небеса зліта праотча мова
Понад предковічнії ліси.

Я молю за тебе, Україно,
За найкращих дочок і синів,
І сльози прозору намистину
Щиро нанизаю на струні.

Хай всміхнеться в Божій благодаті
Ангелами вквітчана любов –
І, як на найбільшому на святі,
Мир зійде на землю нашу знов!

2.08.2016

Нам болить Україна

Нам болить Україна по-різному всім,
Кожне серце по-своєму б’ється:
Хтось новими речами наповнює дім,
А комусь ледь поїсти вдається.

Нам болить Україна і вранці, і вдень,
В горобинових краплях надії,
Бережемо суцвіття вкраїнських пісень,
Свого слова забути не смієм !

Нам болить Україна, пекуче болить,
Та яскраві берем акварелі
І у світлі тони розмальовуєм мить…
А хтось ділить пихаті портфелі.

Нам болить Україна допоки живем,
Відчуваючи радість і скруту  –
Хтось живе, мов згорає, одним тільки днем,
Хтось і сам на землі, мов отрута.

«Нам болить Україна!» – молитва луна,
Чисті дзвони сповіщують всюди,
Бо у кожного з нас Україна – одна,
Хоч і скільки мільйонів нас буде !

Нам болить Україна, болить ця земля,
Не рахунки зеленого цвіту,
А багаті жнивами вкраїнські поля
І світанки, найкращі у світі!

Я горда тим, що українка зроду

Минає день – несе на крилах час
Ще свіжий лист історії народу,
І я скажу відверто, без прикрас –
Я горда тим, що українка зроду!

Не все дається легко у житті:
Блукає доля зморено у хащах;
Та подивлюсь на дзвони я святі –
І вже одразу дихається краще.

Несуть вітри обійми холодів,
Летить вода назустріч неупинно.
Чи хтось колись любити так умів,
Нехай там що, всім серцем Україну?!

Вона жива у погляді бузку,
У голосах далекої трембіти,
Щасливих днів ще буде на віку,
Сльоза щасливо буде лиш бриніти!

Вона жива на тканім рушнику,
У чистоті батьківської криниці,
І у піснях, у ніжному вінку,
І у землі, що житом колоситься.

Якщо біда – долонями зітру,
Вдихну ізнову чисту прохолоду
І прожену молитвою мару –
Я горда тим, що українка зроду!

Дзвін із Крутів

А сніг січе… І хочеться збагнути,
Нащо я тут і в чому моя суть,
Та тільки дзвоном в серці знову Крути –
То юнаки у пам’яті ідуть…

Ідуть сміливо в сніжній круговерті
За свою волю, землю, майбуття,
Ідуть в обійми жадібної смерті,
Несуть в долонях вогники життя.

Переступають марево із влади,
Перегортають сиві сторінки,
Перетирають ради в сітях зради,
Над чим прийдешнім думати роки…

Велика віра в поглядах юначих –
За Україну-неньку і за честь,
І не одна ще матінка заплаче
За упокій душі тієї десь.

Велике сонце в серці молодому,
Мов дивний сон, приречений, на жаль,
А от чи ми у спогаді гіркому
Відчуєм серце, схоже на кришталь?

Чи підем ми, крізь постріли неправди,
Чи зможем чесно глянути увись,
Туди, де юні соколи назавжди
Між кулі понад світом піднялись?

Чи хочем ми шукати і вернути
На рідну землю справжніх сіячів?
Уже укотре плакатимуть Крути,
Мов двадцять сім сльозинок у свічі.

* * *

Небесній Сотні

Молились нишком матері
В зимове висмалене небо –
Майдан безсилий вже горів
І божеволів сам від себе.

Молились слізно матері
Без сліз навколішки до Бога,
А лютий люто на поріг
Ступав уже крізь їхній стогін.

Молились вранці матері,
Удень із відчаєм, щоночі,
А в Берегині угорі
Калина плакала пророче…

Молились вголос матері,
Захрипли вщент від тої рани,
Бо хижий птах о тій порі
Смертельно вразив по Майдану.

Молились поряд матері…
Згорала правда незворотньо –
В жовтоблакитті прапорів
Злітала ввись Небесна Сотня.

Горобиний біль

Пролягла українська дорога
Крізь вогонь, смертоносні сліди.
Йшли сини в невідомість з порогу
І злітали увись назавжди.

Україно моя, Україно,
Боже, змилуйся, Боже святий!
Захисти від страшної руїни,
Від смертельного зла захисти!

Україно моя, Україно,
У молитвах святих оживай
І співай навкруги солов’їно,
І любов’ю дітей зігрівай!

На розхристанім сході – заграви,
Горобина криваво болить,
Плачуть хмари, світанки і трави,
Коли гасне утрачена мить…

Хай калина щасливо рясніє –
Досить болю жалобних мовчань!
Тільки мак у полях червоніє
В мирнім спокої ніжних світань!

* * *

Іще одні урочистості з нагоди Незалежності,
охоплені війною… Вражена, що наші діти
знову почали масово гратись у війну,
тому і не змогла промовчати!

Уперше серпень на порозі
Навкруг пронизливо війнув.
Біля калини на дорозі
Хлоп’ята граються в війну…

Уперше плаче Україна
У дощ, що градом струсонув.
Земля спотворена в руїні,
А діти граються в війну…

Уперше цвіт жовтоблакиття
З’єднав розплетену струну
І «Ще не вмерла…» лине в миті,
А діти граються в війну…

Уперше гронами калина
В неспокій молиться зі сну,
Мов кров’ю – кожна намистина,
А діти граються в війну…

Уперше злякані війною….
Дай, Бог, щоб біль оцей минув
Й сміялись діти між собою
І вже не грались у війну!

Родинна мережка

Літнє небо всміхається чисто,
Шле вітання сердечні усім,
Зігріває цілунками місто –
Із дитинства найкращий наш дім.

– Обернуся найкращою квіткою
Й подарую усі кольори.
Наче дивом – легкою лебідкою,
Моя мрія злетить догори.

– Хай усі сподівання збуваються
На любові чарівному тлі
І квітує і в щасті гойдається
Місто, краще з усіх на землі!

– Я горнусь до матусі в осонні,
В тополиних кружляю літах.
– З рідним містом зростай, моя доню,
В найяскравіших зоряних снах!

Літнє небо освітлює стежку,
В Божій ласці навколо – любов.
Ми родиною творим мережку –
Все для тебе, наш Новодністровськ!

Вишиване диво

Вишиваним дивом єднаємо долі,
У барвах любов’ю гаптує краса,
Калина червона і маки у полі
Мережкою линуть уже в небеса.

Виспівують птахи на зелен-листочку
І стигле колосся гойдає росу,
Прабатьківська мудрість – у кожнім рядочку
Вплітається променем сонця в косу.

В маленькій пелюсточці – ниточка роду,
Мов Божою ласкою, гріє серця,
І цей візерунок, як подих свободи,
Дарує любов і натхнення митця.

Вишиваним дивом легкої пір’їни
Всі стрічки віночок яскраво плете,
В праотчій молитві моєї Вкраїни
Свята вишиванка у барвах цвіте.

* * *

Мій біль такий, мій страх, моя любов,
Заплетені в калинове намисто…
Чому цей сік, так схожий лиш на кров,
Пронизує мене усю геть чисто?!

Вкраїнкою прийшла я у цей світ
І з мовою вкраїнською зростала.
Чому ж нас хочуть кинути за пліт —
Нам власної державності замало?

От «браття» — щиро, радісно звучить,
Багатства генофонду — в нас із вами!
Чи, може, то братва усе спростить,
Погравшись «геноцидом», як словами?..

О Боже, ти спаси нас від знамень:
Не витримали Щек удвох з Хоривом —
Розколів вистачає що не день!..
То де ж воно, спасительнеє диво?

О мово, наша страднице свята,
Тобою, як хотіли, потурали!
Тепер на наші зболені літа
Ізнов орлині крила вже підняли?

О мово, бережи її, Господь!
«Язик», він може все перемолоти…
То хто ж тікає: розум ачи плоть?
«За» мову українську ми чи «проти»?

Калинові мрії

Десь шепоче із вітром листя,
Мріє гронами кущ калини –
Вже із ранку в його намисті
Розквітає у пісні днина.

Від зорі засвітилось слово,
Полетіло із птахом в небо,
Наче тиха чиясь розмова
Пригорнула ту мить до себе.

На калині узори з ночі
Залишили цілунки в росах
І уже підспівати хоче
Небо в сонця яскравих росах.

На вечірньому тлі зоріє
Знову пісня із уст калини,
А у ягодах пломеніє
Неповторна моя Вкраїна

Чебрецевими обіймами землі

Запахне чебрецево на світанні
Земля моя, вколисана вітрами,
І в сонячно-розквітлому зізнанні
Поділиться щедротами із нами.

ПР.  Пісне моя, пісне,
Небо в зорях блисне,
Верховіття листом
Пише новий день.
Земле, Батьківщино,
Дорога родино,
Мережить барвисто
Голосом пісень.

Скоринкою рум’яної хлібини –
В джерелиці смачної прохолоду,
Обіймами затишної хатини –
У таїнство прабатьківського роду!

Намистом зашаріє горобина,
А соняхи всміхнуться золотаво –
І пісня над отавами полине
У колосі всміхаючись яскравою.