Поезія

Жінка пише про кохання

Ця жінка незвична, химерна і дивна,
 а дехто ще й скаже: "Вона примітивна,
 смішна і наївна, в рожевій оправі,
 і вірші у неї солодкі й лукаві.
 
І так вже не пишуть, бо так не буває,
 з любові із мосту ніхто не стрибає,
 троянди - банально, вино - для розпусти,
 цікавлять мужів лиш оголені бюсти.
 

Насінина

Пам’яті бабусі

На старому ослінчику – винесла вранці із сіней – 
моя бабця сидить – аж до смерку, до смерті сидить…
І пригадує рік тридцять третій – тримає насіння, 
що спасінням їй стало – продовжило наш родовід.

Розриває мовчанку сусідка – гукає з-за тину:
- Галю, знову твої забарилися? Довго сидиш…
А бабуся – ні слова. Лиш усміх – блаженно-дитинний,
і насіння в долоні – тепліше, тепліше... «Ось лиш

хай приїдуть – скажу». Вже несила терпіти-тримати,
вже несила носити в собі цю страшну таїну.
Сива жінка і спогад. Старенька бабуся і мати.
Сива дівчинка просить у мачухи – хоч би одну,

лиш одну насінину, посадить її тишком-нишком.
Кляті зайди не знайдуть – вона ж проросте навесні.
Почекає іще – день, годину, хвилину, ще трішки…
- Галю, довго сидиш…
Бабо, знову ти снишся мені.

Анна Багряна,
23.11.15, Софія

З Днем Гідності та Свободи!

"Душа народу незнищенна! Як Божий дар, як Божий дар!"
Вірші Анатолія Матвійчука. Читає Руслана Федюк

Вітання з Покровою!

***

Під свій захист візьми нас усіх, Пресвята Богородице,
Від невдач захисти, цю жорстоку війну зупини.
Хай на рідній вкраїнській землі мир та спокій відродяться,
Аби більше ніколи не гинули доньки й сини.

Вічна пам’ять загиблим і слава відважним героям,
Чия сила козацька надію на завтра дає.
Матір Божа, ми молимось перед  Тобою –
Сонце віри і правди в молитві над нами встає!

Осінні жаринки

Світлана Макаревська

ОСІННІЙ ВІТЕР

Тріпоче липа за вікном
циганським золотом барвистим,
трясе насінням, як намистом,
в осоння, сповнене теплом.

І жвавий вітер вересневий
несе легенькі літачки
чи іграшкові вітрячки –
майбутні липові дерева.

Летять вони, як наші долі,
в безмежжі Всесвіту малі…
Летять – хто швидше, хто поволі –
ті – на асфальт, ті – до ріллі.

Одним, під сонцем і дощами
судився довгий добрий вік,
а інших викине двірник,
змете, немов сміття погане…

І знов осінній вітер свище,
мої розбуркує думки
і надиха на ці рядки –
на філософствування й вірші.

А липа ронить «вітрячки»,
а онде падають горіхи.
То осінь виставляє віхи,
свої відмітки-маячки:
на весну, на врожай, на втіху –
на нині, завтра й на віки.

Вікторія Шевель. Поезія

Вікторія Шевель 

Пішла по тобі

Пішла по тобі
'метричними килимами.
Невідсканована (хочу!)
жодного разу.
Долоні гілок грали твоє
стакато
Загравання тренуєш...
до пульсації сказу.

***

Роздерто білизну.
Намацую градуси...
І в ліктики збудливі
втискуєш смайлики.
Любощі п' яні -
в пам'ять тактильну-
пафосно.
На згірках Венери
цілуються паводки.

 

Вірш Олексія Курінного «Ми братами уже не будемо…»

Ми братами уже не будемо - 
Із загарбниками марудними,
Із убивцями-бузувірами,
Що жорстокішими за звіра є...

Що таке жіноча краса?

Що таке жіноча краса -
Гарні очі і довга коса?
Може усмішка тепла й любов,
Що бентежить коханому кров?

Я б сказав, що жіноча краса -
Це і розум, і добра душа,
Вміння бути спокійною всюди,
Щоб тебе шанували всі люди…

Звісно, всім не угодить краса,
Але щастя того вимага -
Мудрість краще, ніж марна образа,
Й вміти кривду згасити одразу.

Рідна мова

Осінь. З неба дощик сіє,
Спить хохлятко - не буди.
Це - столиця. Милий Київ,
Юрта Дикої орди.

Мозок тисне "натє", "здрастє",
Геть не чути "Добрий день".
Вивчили російську Насті,
А на рідній - ні телень.

Не тримають перепони,
Січка краща за траву.
Суржик чуєм ще у лоні,
Уві сні та наяву.

Осіннє

1.

Не така вже ця осінь і мила...
В ній немає тебе, не-ма-є.
У свій вирій здіймаюсь безкрило,
Щось важливе в житті втрачаю.
Жовте листя смутком під ноги.
Вереснево дощить тривога.
Хмари в небі - душі печалі.
Я без тебе себе втрачаю.

2.

Поцілена!

 Лесі Мудрак присвячується:

Замовчена!
Вишукує слова,
мов з літер
іншомовної
абетки...
Та їх в обміннику
купили конкурентки
хвилину як...

Чи Богу данина?!
Закохана!
В лаванди фіолет
медів схиляє
запашні
секрети...
А сором яблук,
зірваних померти,
хвости самотніх
страчують
комет.

Чорнобривці

До картини Цезарiя Ганушкевича "Чорнобривці"

Повновидих чорнобривців дивина -
Теплі сонця посміхнулись з полотна!
Задивилась та не добираю слів -
Тихий гомін, тихий шепіт, тихий спів.

Я до кожного торкнуся - без жалю.
Жаром полум'я долоні обпалю.
Стане гаряче у серці з тих горінь -
Впав у очі світ ранкової зорі.

Мама вбрала підвіконня і столи -
Чорнобривці дружньо в хаті зацвіли.
Із далеких, вдивовиж казкових снів -
Тихий гомін, тихий шепіт, тихий спів.

Віра Свистун

Об'єднати вміст