Поезія

Весняне намисто від Світлани Макаревської

Якщо ви любите ясні веселі кольори, ніжні, прозорі акварелі, ваша пора – квітневий ранок.

Кому що до смаку: хтось закоханий у яскраве різнобарв'я осені, комусь до вподоби чітка графіка зимового пейзажу, комусь – шляхетні пастелі літньої днини. А мені наймиліший той весняний час, коли березневе змагання з холодом нарешті скінчилося, зимі вже немає вороття і бурхливий квітень впевнено набирає міць.

 

КОРАЛI

Квiтень в листя зелене вбрався,
вже немає зимi вороття.
Ось i ще один рiк нанизався
у намисто мого життя.

Поезія Олени О'Лір

НАРОДЖЕННЯ ПОЕЗІЇ

Була я спершу — втілене бажання,
І сотні вражень — листя на стеблі —
Трощили щелепи мої малі,
Й солодкий сік моєю тік гортанню.

Аж раптом, повзаючи по землі,
За небом затужила я й, востаннє
Поглянувши на зелені буяння,
Зреклася світу, що загруз у злі.

І з плоті власної, з її волокон
Самообмеження сплела я кокон,
І в напівмертвому застигла сні.

Та непомітно відбулось в мені
Преображення: я відчула крила,
Звільнилася від пут і — полетіла …

 

ДО МАЛЮНКА З АНТОЛОГІЇ ЯПОНСЬКИХ ТАНОК
«СТО ПОЕЗІЙ СТА ПОЕТІВ»

Переклади Олени О'Лір

Переклади

ЛЯМЕНТ ЛІДАН

(З ірландської саґи «Історія Лідан і Курітіра», ІХ ст.)

1.       Боляче
          любому й собі зробила,
          словом його колючи.

2.       Вивести
          слід не з безуму відмову —
          з богобоязливости.

Анатолій Григорук - справжній і чуттєвий автор

20 березня - 85 років поету, прозаїку, перекладачу Анатолію Григоруку.

Письменниця Марія Морозенко на своїй сторінці у фейсбуці ось що розповіла про талановитого ювіляра:

- Перша книжка Анатолія Івановича «Семафори відкрито» вийшла друком у 1964 році в поважному видавництві дитячої літератури «Веселка». Ретельно дібрані до друку «веселчанські» книжки відразу ж, і щойно вийшовши у широкий світ, ставали улюбленими для дітвори. Та й дорослі зачитувалися ними (і зачитуються дотепер). Класика української літератури незмінно тримає першість на книжковому ринку. А письменник Анатолій Григорук – це ж і є класик сучасної літератури для дітей. Запитуваний у часі автор.

Загадаю на піку

Загадаю на піку... Не чирву...
Куля в люфі... Стріляти чи ні?
Світу далі летіти у прірву,
Та на це вже плювати мені.

Понад Стіксом у пам"яті снулій
Пролягає, з"єднавши світи,
Цей місток, що завис над минулим, 
І його нам уже не пройти...

Світлі думи у стані спокОю,
Наче в озері жменя монет.
Ти ніколи не будеш зі мною.
Ти уже не побачиш мене.

Чи побачиш?.. Босоніж... Цвяхами... 
По хиткому містку перейти
Через те, що лягло поміж нами...
Піка випала... Куле, лети!..

© Copyright: Серго Сокольник, 2017

Загиблим героям у День українського добровольця присвячується

* * *

На небесах лунає передзвін:
Архангельські полки повніють знову.
Найкращих добирає часто він –
Окремий український спецзагін,
Який веде бої цілодобово.

Він дивиться усміхнено на нас
І закликає не втрачати віру.
Бо ворог для прозріння має час.
Як ні – то Бог зірве під ним фугас
Невидимий. А новачку допіру

Вгорі дали білющий камуфляж
І гострі громовиці замість зброї.
Архангелу не треба вже «калаш».
На небі ж він. Але назавжди наш –
Спаситель від Геєни вогняної.

Твоє ім’я не згасне у віках,
А подвиг не забудеться тим паче.
Бо ти, переступивши через страх,
Підніжжям ліг, проте утримав дах.
Із миром спочивай собі, Вояче!

© Сергій Сіваченко

Вона просто...

Вона просто 
шукає у ньому (у чомусь) мене,
До весни прикипівшого поглядом, дотиком літа...
В такий спосіб запалює в мені оновлене світло:
Відкриваю у собі нове щось і геть неземне...

Вона просто 
навмисне для мене така непроста...
І весна тут, насправді, ні в чому й нікому не винна!
Одне одному – все ми! ...Єдиного – дві половини!
Божеволіють медами дикими й досі вуста.

Вона просто 
закохана...ВКОТРЕ...Закоханий я!..
Це потрібне обом нам... Воно до нестями навзаєм!
Ми шукаємо в інших дотичне до нашого раю
І незламним лишається рай, що зоветься – СІМ’Я!

                        Роман Бойчук

Дзвінок мамі

1454317276

До завтра я перетерплю,
А завтра знову встану й
Одразу, перше, що зроблю, -
Почую голос мами.

Давно, як телефонував,
Чекаючи нагоди.
Я неправий, я не сказав.
Мамуль, прости за шкоду.

Дорослу шкоду, чуєш, мам, -
Прохання твого сина -
Дорослий жаль своїм батькам
Дорослої дитини.

Поезія Злати-Зоряни Паламарчук

Сучасним отаманам Російсько-української війни

Ви кажете стомилися - війна 
вже не дивує - з нею можна жити
Так ніби поруч вже її нема
А як і є – то можна відслужити

Так ніби серце не сприймає куль
Так ніби все це видумка й омана
Годинник зупинився на нуль-нуль 
І серце зупинилось в отамана

Нехай ти цю війну переживеш
Я всім її бажаю пережити
Та кожному хто взявся відслужити
Життя хай стане безміром без меж

 

* * *

Він, Вона і війна...

В її словах  всі почуття,
В його - лиш стукіт в скроню.
Її любов дає життя,
Його - туман безсоння.

Щебече сонце їй казки,
Зустрічний птах радіє,
Їй небо ллє до рук зірки.
Йому - лиш дощ за шию.

Вона літала уві снах,
Пір'їнкою неначе,
Для нього сон - це морок, страх,
Він сни свої не бачив.

Олексій Крачило: «Дещиця проміння – всередині нас»

* * *

В сусідній кімнаті гуде телевізор,
Новини невтішні — усі про війну.
Душа скам’яніла, душа — мов залізо,
Яке незабаром у горно жбурнуть.

Терор, махінації, знову збідніння —
Стривожено слухаєм дикторів ми.
І просимо Бога, що дасть нам спасіння,
Відвести від нас чорні руки пітьми.

Хоча б трохи світла, але, безперечно,
Дещиця проміння — всередині нас.
А промінь, за визначенням, безкінечний,
Аби в початковій він точці не згас.

 

* * *

Мов по накатаній дорозі
Курсує кожний Новий рік.
І я плетусь в цьому обозі,
Свій ототожнюючи вік.

Поезія Дарочки Москаленко

***

Твої очі, що кольору чайки,
Грають щоночі зі світом у шахи,
Забуваючи про втому,
Та обирають новий светр у шафі щоранку,
А вийшовши із дому, так і не вимикають
У собі сумну колискову.
А довкола…        
Так мало твоїх стихій, квітів
І того, хто не знає кришталевих рук та дій.
Твоя вулиця сьогодні стала прозоро-зимова.
Нема обіймів, лиш завтрашній сніг поцілує
Ті руки, що дрімають у кишенях,
Бо ти – той, що мені пахнеш музикою та вишневим варенням.
У кінчиках пальців живе твій красивий поранений Бог…
А зап’ястя, що ледь не поїли мурахи,
Ще дихає пилом з оркестрової ями
До самих прісних тривог.
Але у кулуарах цієї осені літають люди,
І тобі здається, що довкола лише
Трикотажні та зламані посмішки,
Холодні розмови, знеструмлене місто…
І ти – такий теплий та для всіх паперовий.

Об'єднати вміст