Поезія

Новорічні роздуми

Пахне кухня смачно,
Скоро вже свята.
А мені щось лячно,
Бо ж іде війна.

Принесуть в землянку
Бутерброди, чай
І "тушонки" банку,
Їж і запивай.

Хтось візьме гітару,
Забринить струна.
Всі згадають маму,
Защемить душа.

Небо плаче…

12463961_1647927535461317_843059082_n

Вірш присвячений добровольцеві, старшині Максимові Ридзаничу, 1977 р.н., який загинув 20 березня 2015 у районі аеропорту Донецька, під час бойового зіткнення в районі спостережного поста біля села Опитне Ясинуватського району Донецької області, потрапивши в засідку російських диверсантів і прикриваючи своїх побратимів. Залишилася дружина та троє дітей, двоє синів 12 і 9 років та 10-річна донька.

Більше див. https://uk.wikipedia.org/wiki/Ридзанич_Максим_Володимирович

Прощай, мій братику! Я впевнений – побачу, 
Як тільки Він на те свою погоду дасть…
Прощай, браточку! І за всі земні невдачі, 
За те, що ти зробив, – Господь воздасть!

Поезія Олександри Малаш («У битві за життя»)

* * *

Так хочеться часом натомлені очі заплющити – 
І враз опинитися десь на безлюдному острові, 
Де змиють дощі мою втому потоками гострими, 
Де трави шовкові дадуть мені соку цілющого, 

Де місяць і зорі мені колискову співатимуть, 
Деревам розлогим пославши небачені промені, 
Де навіть ранкова роса подарує тепло мені, 
До ран мого серця прилігши стерильною ватою, 

Щоб бруд і облуда мені до тих ран не потрапили, 
Щоб крові життя ані краплі назовні не витекло… 
Так хочеться – ні, не втекти! – повернутись до витоків, 
Допоки надія і віра ще стеляться мапою, 

Допоки ще можна лише ненадовго заплющити 
Натомлені очі, що в землю стабільно дивилися… 
Допоки трава на безлюдному острові хилиться, 
Щоб душу мою напоїти росою цілющою!

Поезія Олександри Малаш («Мене ж ніхто вночі не фарбував…»)

* * *

Безмежно,
Беззастережно,
Не контролюючи помислів,
Кохаю
І прагну
До краю
Лишатися в цій невагомості.

Згоріти,
Землю зігріти,
Феніксом вирости з попелу.
Натомість –
Яка невагомість?
Сама себе
Тихо закопую.

По пояс.
Я непокоюсь
Від перспективи спокою.
По груди…
Вертається грудень
Неспішними сизими кроками.

А далі –
Спроби невдалі.
І снігу – багато-багато…
Я – в комі.
Де всі невагомі.
Де більше.
Не треба.
Кохати.

 

* * *

Буде в України перемога

. . . Зашкарубле листя вітер обертає, 
Старого року вік підходить до кінця. 
Та я сьогодні вірю-знаю, 
Що буде в України перемога ця. 

Татари, московити, москалі – 
Віки топтались по моїй землі. 
І хтиво над Вкраїною знущались, 
Та дякувати Богу - ми не дались. 

Ми пута скинули і розв'язали руки 
Під України пісню - гімну звуки. 
Зродили сили, з волею знайшлися, 
Коли бідою-горем перейшлися. 

Нова людина виросла в борні, 
Шліфована російською брехнею. 
Моїй країні жити,далі йти, 
Лиш не з Росією, не з нею. 

На пам’ять сатиричному журналу «Перець», випуск якого припинився рік тому

* * *

За кроком крок – все вище, вище, вище
Допитливість підносить малюка
Драбиною на дідове горище,
Де ніби ареал комірника:
Старі одежини, садовий інвентар,
Скелети поіржавлених відерець.
Тут луснув би від щастя антиквар!
А у кутку лежить пожовклий «Перець»…

«Умовностей ритмічних сівозміна...»

* * *

Умовностей ритмічних сівозміна
Вигукує із грамот сідляра:
Мене ніхто не ставив на коліна!!!
Сідаю сам! Молитися пора!
Підлога опирається, тріскоче
Під натиском нового вантажу.
У книзі обліку – облізлий прочерк.
А я урівноважився. Сиджу.
Без тіні статистичної відмітки,
Без рапорту про кількість присідань.
Хотілося б зафіксувати, звідки
Черпається енергія прохань
На право поступу у невідоме,
На право доступу до вишини.
Лиш обраним дає приватний номер
Для переписки Бог. Тож заміни
Стару сім-карту на самокритичну
Пожертву для магічного зв’язку.
Спочатку – біль, а потім стане звичним
Тепло, мов опинився в парнику.

Хто ми?

Відгримів Майдан. Відлетіла
Сотня душ у Небесний Вирій.
А за ними – свіжі могили
множить далі війна нещира.

На Донбасі – кров і руїни,
плачуть діти, бідують мами.
А в столиці – круті машини
із донецькими номерами.

Хтось на пенсію «розкошує»,
а в «еліти» свої забави:
той «хатинку» собі будує,
той дітей за кордон відправив,

хтось із Ради творить ристалище,
хтось вже банк тут новий відкрив.
В когось думка і досі витає ще
в сподіваннях на «русскій мір» -

Повертаються вірші з війни

Борисові Гуменюку 

Повертаються вірші з війни 
Тих поетів, котрі — у боях. 
Вірш отворять не всує вони,
Україну свою боронять. 

У холодних снігах, бліндажах,
Коли обстрілу стишиться шквал, 
Потребує ще сонця душа — 
Віднайде заповітні слова. 

Хоч у віршах тих — правда із правд
І деталі окопні страшні,
Пише їх поетичний мій брат,
Підставляючи серце війні.

Олег Вістовський:«Смерті жнива знов збирають на Сході данину»

Я у формі«Тарас Шевченко і минуле, сьогоднішнє та майбутнє України  нерозривно пов”язані.

Пропоную читачам вірші, які передають мої думки про славного Кобзаря, про час і нас у ньому та події, які у серцях та думках кожного українця…» (Олег Вістовський)

ТАРАСОВА ЛЮБОВ

Не дрімає свічка у маєтку пана,
Щось малює знову олівцем Тарас.
Не почує скоро: “cлава!” чи  “осанна!” –
Вчора у тринадцять він ягнята пас.

Ночі Петербурга і степи казахські,
Поеми, картини й  вічний “Заповіт”,
Все в житті йшло поруч: заслання солдатське
І без України так багато літ!

Подорож остання на Чернечу гору,
За плечима – повний мужності “Кобзар”.
Додавав не раз він мудрості народу,
Крізь віки безцінний від поета дар!

Вслухайтеся, люди! Бо вам лихо буде!
Ділять Україну вкотре знов і знов.
Не спіть, не дрімайте! І на герць ставайте…
Порятує Неньку Тараса любов!
                                          Березень 2012 р.

Поезія Вікторії Гранецької

Вона народилась земною жінкою,
Яка мріяла прожити тисячі паперових життів –
Отримати довічне у вигляді ста літ самотності,
Щоб здійнятися в небо як Ремедіос
І пролетіти над гніздом зозулі
У пошуках втраченого часу…
Зустріти живого Фауста з Мефістофелем,
Піти на побачення з Воландом,
Стати якомусь майстрові Маргаритою,
Зазнати страждань молодого Вертера,
Загубитись над прірвою в житі,
А знайтися на ярмарку марнославства,
Де придбати трохи гордості й упереджень
І отримати на решту нестерпну легкість буття –
Писати листи незнайомці від імені Андре Моруа,
Навчитися воювати як Жанна д`Арк,
Співати як давньогрецька Сирена,
Танцювати як балерина Тайах,
Одягатись як Скарлетт О`Хара,
Роздягатися як Лоліта,
Кохати як Офелія,
А кохатися як Кармен…
Познайомитись із маленьким принцом,
Щоб зірвати його троянду,
Зізнатися Євгенію Онєгіну,
Що з дитинства його ненавиділа.
Оживити Ромео з Джульєттою,
Виграти війну з саламандрами,
Згрішити щиро – як ті, що співають у терні,
Прийти на сповідь до Жан-Жака Руссо
І померти як останній із могікан,
Щоб воскреснути лісовою піснею.

Катерини – свято дівочої долі (7 грудня)

image003

Сонце сховалось за снігом,
День до вечора звертає,
Доля, що мандрує світом,
Хай до мене повертає!

На сьогоднішню вечерю,
Що в складчину зваримо,
Запросимо Катерину,
Про любов спитаємо,

А для цього приготуєм
На святій водиці
Кашу з маком та пшоном,
Як в цей день годиться.

Кожна вгорне горня своє
В рушничок барвистий,
Та й за ворітьми пристоє,
Гляне в путь імлистий…

Об'єднати вміст