Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Поезія
До сина
Болить мені цей світ, який колись тобі
У спадок перейде в Чорнобилях, кредитах.
Бо від холодних війн і сам вже одубів,
Допоки, сину мій, ти пробував ходити.Що кістка, і що тин, твоє – моє – кордон.
В неспокої шаленств, у відчаї агоній…
Ти спи, мій сину, і, всміхаючись крізь сон,
Із Янгольських долонь не забирай долоні.Що можу, сину, я на перехресті битв,
У час, який зоставсь хіба що для молитви?
Тобі заповісти оцей пропащий світ,
І біль свій, і любов свою до цього світу.
Знову осінь...
В відтінках охри, золотим шиттям
Зіткала осінь килим кольоровий.
І знов, своїм щаслива вороттям,
Свою ж співає пісню колискову.У косу горобину заплела,
Вдяглася у розкішну вишиванку,
І дражниться: то трішки дасть тепла,
То дощиком злякає спозаранку.Насупить небо сірим і сумним,
То знову зробить синім і бездонним,
Туман над річкою розстеле наче дим,
Припрошуючи в стан дрімотно-сонний.
Поезія Галини Корицької
* * *
Рідна земле моя!
Я любов'ю твоєю зігріта…
Зацілована сонцем
у літі гарячім яснім.
В ранні весни твої
теплим дощиком щедро умита.
Гарно й любо мені
побувати в своїй стороні.Тут дитинство моє,
зачароване дивом дитини,
Відчувало в душі
найдорожче родинне тепло…
Відлітала й вертала
до тебе ключем журавлиним
В світлі мрій і надій,
і тривог обважнілим крилом.Всі дороги мої
повертали до рідного краю.
До берізок над шляхом,
що вказують путь до села.
Прихиляюся серцем до рідних,
що вже не чекають…
І до тебе, землице!
Ти завжди зі мною була.
"Накупила зошитів..."
Серпень 28, 2016 - 08:04 — perohanych
Накупила зошитів
У косу лінійку.
То нехай для хлопчиків-
Колі і Сергійка.
Ще купила книжечку-
маленьку абетку.
Для малої Лізочки.
Для мами - таблетки.
Ручки і олівчики
і яскраві фарби.
Для Олюні й Мішеньки
(Так зробив би татко).
Ще пенал, кросівочки
і спортивну форму
Для Петька і Ніночки.
Поезія Любові Геньби
Я звідси починаюсь - як народ
На цій землі не оскверни мене,
Бо тут дідів моїх живе коріння,
Тут досі ще живуть їх білі тіні
І дихають, як визрілий ранет.
Над грушею знайомий молодик
Колише голубий туману голос.
Тут ми споконвіків піснями молимось.
Поглянь, у травах їх живі сліди.
Сюди, лиш чистим помислом ввійди,
Душею й тілом так, як на причастя.
І степ розстелить рушники квітчасті,
Зайди на них – і станеш молодий.
Я звідси починаюсь як народ,
Земля моя свята – жива ікона.
Тутвсе про мене зна, сусідський сонях,
А він ясний, як сонце й сам Господь.
Поезія Іванни Юрків
***
Вишкрібаю із себе
потроху твоє ім’я,
від кюреток «ТАК ТРЕБА»
рани лишаючи січені,
і твоє у мені
недоношене
«ТІЛЬКИ МОЯ»
захлинається відчаєм
***
Ріжу об тебе руки
і глухне крик
в серця нерівних стуках
Морзянка… SOS…
Тільки сигнал
у просторі втоми зник,
а біль,
як трос…
***
"Розвінчані мости і три дороги..."
***
Розвінчані мости і три дороги,
Молитву шепчуть стомлені вуста.
Куди йдемо, між кулями, до Бога?
Чи мо’ до біса тягнемо хреста?..
Бредуть у завтра підпанки і злидні,
Печуть заграви, біди і борги.
І гомонять гутірки посполиті
Помежи трав язичницькі боги.Солоний день, підсолений сльозою,
Криваві німби в тихих янголят.
…А посивілі далі після бою
У вишині лелеками болять.
Поезія Наталії Гиди
Люблю
Люблю, коли приїжджають діти,
Люблю, коли знаю, для чого жити,
Тоді прокидається все в мені.
З дітьми не можу наговоритися,
З онуком награтися досхочу.
А засне дитя, не можу надивитися,
Щастя моє, сонце моє, радість моя,
Як я вас усіх люблю!
* * *
Люблю весну – моя пора
Сніг розтає – біжить вода
Усміхається сонце мені,
перші проліски вийшли із землі,
Ластівки повернулися додому,
І починається життя моє знову.
* * *
Поезія Світлани Камишної
За своє щастя вдячна я тобі
За своє щастя вдячна я тобі,
Лише з тобою радісно і тихо.
З тих пір багато витікло води,
Коли до щастя підштовхнуло лихо.І ти прийшов, щоб знять розчарування
З моїх очей і серця назавжди.
Я дякую тобі, моє кохання,
З тобою не злякаюся біди.Я дякую за мужні твої плечі,
За посмішку, що завжди на вустах,
Тобою я пишаюся, до речі,
Мій ніжний сизокрилий птах.І справжню жінку я в собі знаходжу,
І дякую за це лише тобі,
Я долі іншої бажать не можу,
Нема її, хоч Світ весь обійди.
* * *
Галимкаір Мутанов (Казахстан): «Казах, який виріс на гриві коня, характером схожий на нього!»
Червень 19, 2016 - 07:54 — perohanych
Галимкаір Мутанов народився 27 березня 1957 р. в селі Бельтерек Жармінського району Східно-Казахстанської області, в Казахстані. Доктор технічних наук, професор, ректор Казахського національного університету імені аль-Фарабі. Автор понад 400 наукових публікацій. Член Всесвітньої Академії Мистецтв і Наук (The World Academy of Art and Science); віце-президент та академік Національної академії наук Республіки Казахстан; віце-президент Євразійського економічного клубу вчених; президент Національної академії наук вищої школи Казахстану. Заслужений діяч науки і техніки РК.
Відзначений багатьма високими державними та міжнародними нагородами Казахстану, Франції, Англії, Польщі, Росії, Португалії, Ірану, Йорданії... Почесний доктор і професор понад десяти університетів світу.
Поезія Тетяни Прозорової
« Я –ЖІНКА !»
***
Вітає веснами квітучими
Піснями диво-солов'я,
Своїми мріями співучими
Земля Добра, моя Земля.По видноколу в¢ється стежечка
Аж ген – біжить удалині...
В краї веде нас необмежені,
Там де дзвінні летять пісні.Дрімають в ранцях книги, літери,
Лелеки з вирію летять...
З портфеликами, сміхом, квітами
Мої школярики спішать.Радіє сонечко їх витівкам
Погляньте, їх вітає все!
І кожен для своєї вчительки
Свого промінчика несе.
***
