Головна

Поезія

Світлана Макаревська: "От вiзьму i повiрю, що любиш мене..."

Лютий 14, 2016 - 15:48 — perohanych

Ось вже й День закоханих, а там і весна. І що б там не було, весни і кохання ніхто не в змозі відмінити! Кохали, кохаємо, кохатимемо, бо «все одно добро закохає зло». Особливо важливо це для тих хлопців, які сьогодні на війні. Хай кохання зігріє і збереже кожного з них. Будьмо щасливі!

ВЕСНА

Ще не тепло, та крига скресає,
довгождану вiтає весну.
I душа, як земля, воскресає
вiд зимового сну.

Помiж листям опалим торiшнiм
проростає зелена трава.
I надiя забута, колишня
навеснi ожива.

Запалю тихим вечором свiчку,
у глибокий вогонь задивлюсь,
загадаю бажання одвiчне —
на добро помолюсь.

I попрошу у Доброї Сили:
хай бiда у життi обмине
всiх, кого я люблю i любила,
i хто любить мене.

Хай їх доля хранить i голубить,
за минулим не буде жалю.
Хай нiколи мене не розлюбить
той, кого я люблю…

А весна хай життя прикрашає
i дарує нам знов
ту єдину, що нас воскрешає,
довгождану любов!

Оборонці святої землі

Лютий 9, 2016 - 20:09 — perohanych

Олександра_АтрощенкоОлександра Іванівна Атрощенко народилася 1952 року в селі Жуківка Куликівського району. Після закінчення Жуківської восьмирічної школи  навчалася у Могильовському бібліотечному технікумі та Гомельському  державному університеті. Працювала в  сільських та районній бібліотеках, районній кіномережі, райвідділі культури, радіомовленні. Нині пенсіонерка.
Закохана в літературу з дитинства. Пише вірші та прозу. Друкувалася в районній, обласних, всеукраїнських газетах, у журналі «Літературний Чернігів».

Чорні хмари війни

Лютий 8, 2016 - 22:14 — perohanych

(до подій на Сході України)

Світ здригався тривожно, чорнів,
Душі всім розтинало журбою.
Провели в путь останню синів,
Що живими не вийшли із бою.

Сум закляк у очах матерів,
Біль пронизував тіло, мов лезо...
Танк підбитий свічею згорів,
Капав сік, наче сльози, з берези.

Що ж ви, нелюди, сієте скрізь 
Смерть зловісну над втомленим світом?
Вдів скорботних не бачите сліз,
І дитинство гірке у сиріток.

Олег Вістовський: «Скоро поїзд покине вокзал…»

***

Скоро поїзд покине вокзал,
Ти махнеш на прощання рукою,
За вікном побіжить магістраль,
Але більш не знайду я спокою.

Скоро поїзд мене понесе
У нічну безкінечну тривогу,
Цінуватиму я над усе
Лиш єдину – до Тебе – дорогу!

Скоро поїзд покине вокзал,
В серці нові поселяться втрати.
А мене твій німий трибунал
Засудив до повільної страти…

…Скоро поїзд покине вокзал.

Ми – українці

Січень 21, 2016 - 21:04 — perohanych

Так є повік –
Ми в світі українці!
Своє буття окреслили давно.
Нас мордували, нищили ординці,
А ми не покорились все одно.

Ми не святі.
Нема над нами німбів.
Та святість Божу в душах бережем.
Своєї Батьківщини кожний символ
Покривдити злочинцям не даєм.

Вірші Вікторії Льоди-Репецької

Січень 19, 2016 - 10:46 — perohanych
* * *
Вже Новий рік дзвенить 
На наш поріг – ступає. 
Най українців всіх 
Лиш щастя обіймає. 
І запах хвої ніздрі вже лоскоче. 
Хай збудеться все те, що кожен хоче.
 
* * *
Кудись втікає сонце в надвечір'я, 
Іде за обрій і донизу нахиля. 
А в небі загораються сузір'я, 
Та місяць ніч на волю визволя. 
Скарби небесні – зорі самоцвіти, 
Зірки-сузір'я – вишиванки квіти. 
Згори, на землю, блиск свій надсилають. 
Дівицю ніч, мов перли прикрашають. 
І ніжиться та ніч в яскравім зорепаді, 

«Рушник розкинув над Ісусом крила…»

Січень 18, 2016 - 19:04 — perohanych

Ольга Антонівна Штепа народилася 10 грудня 1936 р. в селі Сваричівка, на Ічнянщині. Автор книжок поезій «Так мені нагадала циганка» , «Любов – моє дихання», «Чорнобривці цвітуть»… Понад п’ятдесят років працювала бібліотекарем. Донька відомого народного майстра Антона Штепи. Член Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця».

Хурделиця* * *

Хурделиця спіраллю світ закручує,
Не видно вже ні стежки, ні дороги.
А вітер грає лозами над кручею,
Мелодію ночей штурляє до порогу. 

Лоза свистить тоненько пріма-скрипкою,
Старезний дуб озвався контрабасом,
Неначе в кастаньєти трусить шибкою,
Б’є хвіртка із розгону тулумбасом.

Поезія Анжели Левченко

Сонях

Заквітчаний літом строкато-барвистим
Свій чуб золотий кучерявий схилив
Сонях самотній, загублений в листі
Густих анемоно-жоржинових злив.
Дитинство моє там десь бавиться й досі,
І стежкою доля – у чисті поля,
І щастя у небо летить стоголосе,
Молитвою тихою благословля…
…Гуде мегаполіс. Байдужі обличчя.
Суєтність, розхристаність душ і думок,
Розмови асфальтно-відчужені й звичний
Щоденний знеможено-загнаний крок.
І проблиск надії. І сни зорепадів,
Мов чиста вода з ніжних маминих рук,
Мов крапля спасіння для серця розради
І сльози прозріння й болючих розлук…
Від стогону часу схилилась хатина
Та в ній не лунає вже голос батьків…
Лиш вічна спокута – колюча шипшина
Та пташкою зронений сонях дозрів…

 

Поезія – як порятунок від зими (зимові поезії Надії Маринохи-Стеценко)

Січень 10, 2016 - 23:04 — perohanych

Огортають зимові будні. Тиша грудня залягає у серце. «Дім-робота» – один із постійних маршрутів більшості українців. Невтішні новини линуть із телеекранів. І тоді в душі затаюється надія, що ось-ось мине зимова холоднеча в природі, в житті, в душі – і стане легше. Але поки що залишається лікувати серце теплими спогадами, усмішками рідних і… поетичними рядками.

 

ТЕОРЕМА ЩАСТЯ

Перетни усі кордони й межі,
Розрубай кайдани втоми.
Істини вже всі знайомі,
Заховалися в духовній вежі.
Розтопчи усяку заборону
І розправ до світу гордо плечі,
Не шукай від свого щастя втечу,
Подолай безстрашно перепони.
Пересіє дощ усі невдачі,
Проростуть із нього нові квіти,
Теорема щастя – просто жити,
Бачить сонце і йому радіти.

 

Балада про вояка

Січень 10, 2016 - 22:50 — perohanych

Над містом Щастя похитнувся день,
високе небо затягло габою.
Та ніч сказала: «Він іще прийде…»
Хоч хлопець зранку не вернувся з бою.

Тепер лежав далеко від Карпат,
лежав далеко від Полісся й Степу…
Чув сильний біль. Але больніш стократ (пекучішу)
олжу московську: підлу і нестерпну.

В ногах його поріс гіркий полин,
а в головах – волошка синьоока.
Спинився в небі журавлиний клин,
і смерть спинилась поряд – за півкроку.

Так він лежав, лишивши всіх і все… –
аж день новий зайнявся білим маком.
З дівочих зваб, з намріяних пісень
прийшла до нього русокоса мавка.

Вона здолала нетрі лісові,
стрімкі вершини і глибокі звори.
Сльоза гаряча бризнула з-під вій
і впала на лице його суворе.

І сталось диво. Враз козак устав.
І в бій пішов на найманців околи.
Священна воля і священна мста
тепер уже не спиниться ніколи.

Микола ТКАЧ

Новорічні вітання від Мирослави Данилевської-Милян

Січень 3, 2016 - 22:57 — perohanych

З Новим роком!

Колегам по перу

Всім поіменно: щастя та добра.
Хай, мов птахи, злітають з-під пера
Дзвінкі слова у вірші чи в есе –
Радійте, мрійте і пишіть про все.
 
Хай до душі відкриється душа,
Бо розбрат не вартує і гроша.
Любов, повага поєднає нас.
З Новим вас роком! З Богом! В добрий час!

Об'єднати вміст